Ті, що покинули півострів. Три історії підприємців, які виїхали з окупованого Криму і перезапустили бізнес
Категорія
30 років українского бізнесу
Дата

Ті, що покинули півострів. Три історії підприємців, які виїхали з окупованого Криму і перезапустили бізнес

Перевальне, Крим, лютий 2014. Фото Shutterstock

Анексія Росією Криму в 2014 році поставила перед сотнями тисяч жителів півострова вибір: залишатися чи їхати. Forbes розповідає три історії підприємців, які виїхали за межі Криму і відкрили бізнес на материковій частині України

Формула успіху

27 лютого 2014 року бійці російського спецназу зайняли будівлю Верховної ради й Ради міністрів Автономної Республіки Крим у Сімферополі. Через чотири дні глава R&D департаменту заводу «Кримський титан» Андрій Гончар залишив півострів. «Події не залишали вибору. Вирішили з сімʼєю, що поїдемо з Криму назавжди», — згадує Гончар.

Розташований в Армянську завод «Кримський титан» — найбільший виробник діоксиду титану в Східній Європі. У 2013 році виторг підприємства склав близько $300 млн. До анексії Криму актив входив у структуру Group DF Дмитра Фірташа. У жовтні 2018 року Group DF розповсюдила пресреліз, у якому заявила, що залишається власником «Кримського титану», «проте вже кілька років не керує цим активом, не контролює його діяльність, представники групи не мають до цього активу доступу».

У червні на материкову частину України переїхав колега Гоначара Віктор Трощило — компаньйони вирішили заснувати власну компанію, що спеціалізується на розробленні технології виробництва діоксиду титану під запити заводів. У жовтні 2015 року була зареєстрована дослідницька компанія RD Titan Group. Клієнтів шукали у Китаї, Індії та Вʼєтнамі. «Орієнтувалися на швидкозростаючі країни, де немає великих гравців у цій галузі», — каже Гончар.

У вересні 2016 року він познайомився з засновником української гірничодобувної компанії «Велта» Андрієм Бродським. Зустріч виявилася взаємовигідною. Гончар шукав можливості, які забезпечать ривок компанії, Бродський потребував нової, більш економічної технології переробки ільменіту в титан.

«Велта» володіє Лекаревским і Бірзуловським родовищами ільменіту, займаючи 2% світового ринку титанової сировини та 35% українського видобутку. За даними СПАРК-Інтерфакс виторг компанії в 2020 році — 1,1 млрд грн. У 2017 році партнери відкрили дослідний центр Velta RD Titan. На Гончара записано 40% компанії, на Бродського 60%.

Центр під керівництвом Гончара зайнявся розробленням альтернативного методу переробки титанової сировини, витративши на дослідження $3 млн. У 2020 році «Велта» представила новий метод виробництва титану і сплавів — Velta Ti Process. Він дає можливість отримувати популярні на ринку сплави Grade 5 і Grade 4 з нульовими викидами в атмосферу та з мінімальними витратами електроенергії, — вказано на сайті «Велти».

Андрій Гончар, екс-глава R&D департаменту заводу «Кримський титан». /Фото з особистого архіву

Андрій Гончар, екс-глава R&D департаменту заводу «Кримський титан». Фото з особистого архіву

Згідно з опублікованою інформацією нова технологія дозволяє знизити кінцеву вартість титану вчетверо, як результат — підвищити на нього попит. Бродський упевнений, що бюджетна технологія виробництва титану дозволить оздоровити бізнес і розрахуватися з боргами. За даними ЕП, на кінець 2020 року кредитний портфель «Велти» становить близько $140 млн, з яких більше 90% займають прострочені борги перед Промінвестбанком.

«Велта», за словами Бродського, щомісяця випускає, використовуючи інноваційний метод, орієнтовно 250 кг титану. Зараз технологія патентується в США. Наступний етап — будівництво заводу титанових виробів, потужністю 5 000 тонн на рік, який зараз проєктується. «Хочу бути акціонером вертикально інтегрованої компанії, яка займається видобутком сировини й переробляє все по ланцюжку аж до готових виробів», — каже Бродський.

IT-вектор

Наприкінці 2013 року засновник сімферопольської вебстудії SEСL Микита Семенов затіяв масштабування бізнесу. «Замовлень було багато, хороших програмістів не вистачало, вирішили відкрити ще один офіс у Львові», — згадує підприємець. На той момент, в його компанії працювало 30 осіб — фахівці у веброзробці, вебдизайні та інтернет-маркетингу.

Анексія скоригувала плани. «У березні стався так званий референдум. Зрозумів, що навіть якщо не буде відкритої війни, бізнес сильно постраждає», — згадує Семенов.

Влітку 2014 року компанія орендувала офіс у Львові, запустила набір персоналу й почала перевозити обладнання. Оскільки до анексії основні замовлення забезпечували клієнти з України та Росії сконцентрувалися на західному векторі розвитку. «Почали практично з нуля, нарікає Семенов, — структурували бізнес і залучали нових замовників на заміну втраченим». Проблем додали російські митники, які блокували вивезення техніки. «Грошей на нову бракувало. Вивозили буквально по одному компʼютеру», — говорить Семенов.

Микита Семенов, засновник веб-студії SEСL. /Фото з особистого архіву

Микита Семенов, засновник веб-студії SEСL. Фото з особистого архіву

Разом з Семеновим до Львова ніхто з кримських співробітників SEСL не переїхав. «Люди були не готові все кидати заради невідомості», — говорить він. До 2016 року штат SEСL в Сімферополі скоротився до десяти осіб і кримський офіс закрився. Випадок Семенова не унікальний. У 2013 році за даними Укрстату, у Криму було зареєстровано понад 15 500 малих підприємств. У 2018-му — 1 247, свідчать дані Кримстата, які наводить hromadske.ua.

Семенов не розкриває фінансових показників, стверджуючи, що за час після переїзду, оборот SEСL Group збільшився у 2,5-3 рази. У компанії понад 200 клієнтів у 24 країнах, представництва в Канаді, США та Росії. «Левова частка — замовники з Європи і США», — говорить Семенов. Зараз у штаті SECL Group 60 співробітників і ще 20 вакансій відкрито.

Мандрівний Jazz Koktebel

2014 рік для музичного фестивалю Koktebel Jazz Fest обіцяв стати особливим. У 2013 році захід вийшов на пік відвідуваності, прийнявши приблизно 50 000 гостей. «Це дало змогу окупити витрати в $300 000 і отримати прибуток. До цього, звичайно наші фестивалі виходили в нуль», — згадує співзасновниця фестивалю Лілія Млинарич. Виручених грошей вистачило на перші великі капінвестиції — фестиваль довгостроково орендував землю навколо нудистського пляжу, де була розміщена головна сцена. До цього, за словами Млинарич, доводилося щороку передомовлятися з місцевою владою про виділення майданчика, що заважало довгостроковому плануванню.

Фестиваль проходив в Коктебелі наприкінці серпня, початку вересня — щорічно з 2003 року. «Спочатку не було нічого, — згадує Млинарич. — Я йшла перед грейдером і показувала куди і як розсипати гальку, щоб зробити дорогу до пляжу». Коли фестиваль включався на повну потужність, в селищі пропадало світло. Довгострокова оренда землі давала змогу поставити постійну сцену, вирішити питання з перебоями світла, побудувати склади для техніки. «Ми планували створити великий комплекс фестивальної інфраструктури й на його основі організовувати різні івенти упродовж року, запрошувати інші фестивалі», — каже Млинарич. Анексія Криму зламала плани.

У 2014 році Koktebel Jazz Fest переїхав з кримського Коктебелю в одеську Затоку. «Все обладнання залишилося у Криму», — згадує Млинарич, — Витратили три місяці в надії вивезти його». Російська влада не хотіли втрачати захід, який за 11 років став впізнаваною подією і привертав тисячі туристів. Щоб затягнути видавання техніки нова місцева влада вирішила перевірити фотографії з усіх попередніх фестивалів на наявність ознак порнопродукції, — каже Млинарич.

Фінансуванням і організацією альтернативного проєкту в Криму зайнявся російський пропагандист Дмитро Кисельов. Він допомагав Млинарич організувати перші фестивалі в 2003-2006 роках. Після анексії Криму Росією спільно з медіагрупою «Червоний Квадрат» (належить російському олігархові Аркадію Ротенбергу) він спробував переоформити права на проведення фестивалю й переманити артистів.

Лілія Млинарич, співзасновниця фестивалю Koktebel Jazz Fest. /Фото УНІАН

Лілія Млинарич, співзасновниця фестивалю Koktebel Jazz Fest. Фото УНІАН

«Кисельов запропонував викупити торгову марку, за кілька мільйонів рублів, я відмовилася», — каже Млинарич. Щоб музиканти замість Затоки обирали кримський фестиваль Кисельов примножував на три стандартний гонорар виконавця. «Їм не вдалося вкрасти лайн-ап, — каже Млинарич. — За рідкісним винятком всі музиканти приїхали в Затоку». Допомагали посольства, які попереджали музикантів, що вʼїзд в Крим не через територію України є незаконним. Кисельов організував у Криму альтернативний фестиваль Koktebel Jazz Party, у якому беруть участь в основному артисти з Росії.

У 2014 році оригінальний Koktebel Jazz Fest в Затоці зібрав приблизно 5 000 глядачів — в десять разів менше, ніж за рік до цього. «Його важливо було провести, щоб не втратити, — каже Млинарич — Поступово повертаємо оберти». Млинарич не розкриває фінансові показники фестивалю, зазначаючи, що в останні роки він частково датується грантами від міжнародних організацій і посольств США, Ізраїлю, Швейцарії.

У 2018 році послухати джаз у Чорноморську, куди фестиваль переїхав в 2016 році, прийшло 30 000 осіб. Це був останній Koktebel Jazz Fest на березі моря. Організатори не змогли потягнути підвищення орендних ставок за користування пляжем «Чайка», на якому проходили основні концерти. В 2019 фестиваль провели на Трухановому острові в Києві, в 2020-му — скасували через пандемію.

Млинарич каже, що в її команді заборонено вимовляти слово «проблема». «Це завжди нові можливості», — говорить вона. В 2021 році Koktebel Jazz Fest пройде в селі Щасливцеве на Арабатській стрілці. Частину фінансування надав проект USAID «Економічна підтримка Східної України», який виділив 2,5 млн грн — приблизно 50-60% бюджету. Фонд покриває витрати на техніку, поселення і проїзд учасників, але не фінансує гонорари артистів, — каже Млинарич. Решту суми покриють завдяки продажу квитків і абонементів, а також спонсорських контрактів. «У нормальні часи стандартна арифметика фінансування фестивалю така: 30-35% — квитки, 30% — гранти й підтримка місцевої влади, 30% — безоплатні послуги спонсорів», — каже Млинарич. Цього року вона очікує орієнтовно 100 музикантів — в основному українських. Частину програми віддадуть під виступ музикантів, які залишили Крим після окупації.

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Рейтинг зарплат | 15 найкомфортніших банків