30 років українського бізнесу. Якими ми були, як стали тими, хто ми є, — Forbes розповідає про те, як із руїн радянського ладу поставали ініціатива, винахідливість, ділова хватка українських підприємців. Один рік — одна історія, один урок. 1999 рік
Пасажирки рейсу Київ – Стамбул, що летіли за товаром, одразу впізнали главу Держкомітету з розвитку підприємництва: Олександра Кужель частенько відвідувала телеефіри. Її обступили з проханнями про допомогу. «Дівчата розповідали, як їм важко, – згадує Кужель. – Їх зібралося так багато, що я подумала: перевернуть літак». «Човники» наділи їй на палець пластикову каблучку, і Кужель пообіцяла носити її, допоки не вигадає, як їм допомогти.
У другій половині 1990-х в Україні процвітала ринкова економіка. Але не та, про яку пишуть в університетських підручниках. Затяжний економічний спад вигнав на речові ринки вчителів, інженерів, лікарів. У 1999-му ВВП за поточним обмінним курсом впав до $31,6 млрд – менш як $1000 на душу населення.
Речові та продовольчі ринки виникали стихійно, на багатьох не було навіть електрики. Новоспечені підприємці викручувалися як могли: наприклад, вигадали штани з підігрівом на батарейках – щоб зігріватися взимку.
Крім бідності й морозів було ще одне лихо. «За опитуваннями базарних торговців, їх перевіряли мало не щодня», – розповідає старший економіст «CASE Україна» Володимир Дубровський, який наприкінці 1990-х працював оглядачем у газеті «День». Податківці приїжджали на автобусі, збирали з торговців данину, виписували кілька штрафів для порядку і спокійно їхали. Узаконений рекет? «Наша податкова, якою її створював Азаров, – це й була банда рекетирів із ліцензією від держави», – підтверджує Дубровський. Микола Азаров працював головним податківцем з 1996 до 2002 року.
Азаров був не єдиним, хто формував державну політику. Були й голоси, що ратували за лібералізацію. Щоб захистити мікробізнес від податківців, Кужель, яка мала доступ до вуха президента Кучми, «пробила» спрощений облік для підприємців. До більш рішучих дій підштовхували Кучму його радники Юрій Єхануров та Олександр Пасхавер. У 1997 році Дубровський познайомився з подружжям Ляпіних – Дмитром і Ксенією, які працювали аналітиками в профспілці підприємців «Єднання».
«Вони сказали мені: щоб змінити країну, потрібен середній клас. 3 млн людей торгують на базарах, – згадує Дубровський. – І якщо їм дати спрощену податкову систему, за якою їх за жодних умов не будуть перевіряти і штрафувати, вони і стануть середнім класом». Ідея Ляпіних полягала в тому, щоб ввести максимально простий податок, який не давав би чиновникам можливості перевіряти його платників.
Наближалися президентські вибори 1999 року, і Кучма шукав способів підвищити власну популярність. А його радник із макроекономічної політики Анатолій Гальчинський наполягав на тому, що ситуація в економіці дійшла до точки, коли варто спробувати найрадикальніші заходи. І влітку 1998 року президент підписав указ про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для малого бізнесу.
Колишні співвітчизники. Водії фур з України, Білорусі та Литви на колишній військово-морській базі у Фленсбурзі, Німеччина. Фото Getty Images
З 1 січня 1999 року право встановлювати ставки податку для фізичних осіб – підприємців дістали місцеві ради – на рівні не нижче 20 грн на місяць. За максимальною ставкою (200 грн/місяць) платили підприємці, які працювали з корпоративним сектором. Бюджет не постраждав, а головними потерпілими стали збирачі тіньових податків із відомства Азарова. Перед запровадженням цілковитої спрощенки підприємці, за оцінками Кужель, платили в казну 5 грн на місяць у вигляді прибуткового податку. Спрощенка дозволила їм вийти з тіні без втрат і навіть з вигодою для скарбниці.
«Підприємці платили з радістю, – згадує Кужель. – Так, це було більше, ніж раніше, але вони платили за те, щоб знову не бути приниженими».
Бізнеси, які раніше працювали в тіні, почали переходити на спрощенку. «Навіщо ризикувати, ховатися від податків, робити щось у тіні, якщо можна чесно оформити статус приватного підприємця, заплатити єдиний податок і спати спокійно», – згадує відчуття тих днів засновник корпорації «Біосфера» Андрій Здесенко.
У 1999 році за спрощеною системою зареєструвався 110 201 підприємець, свідчить аналітичний сервіс YouControl. Протягом пʼяти років тільки 82 з них закрилися. 36% з них працюють досі.
«Коли я потім бачила, як на перших поверхах зʼявляються магазинчики і кав’ярні, розуміла: це вони, мої дівчата», – згадує Кужель, яка зняла пластикову каблучку, щойно Кучма підписав указ. Весь ритейл виріс із таких магазинчиків на першому поверсі, які розрослися після указу, підтверджує Здесенко. «А ще ми тоді замислилися про те, щоб не тільки продавати імпортну продукцію, а й виробляти», – каже підприємець, котрий запустив 2020 року лінію з виробництва підгузків.
Головним бенефіціаром спрощеної системи виявилася галузь , про яку точно ніхто не думав наприкінці 1990-х. Що зробили чиновники для розвитку IT? «Вони дали нам ФОПи і не чіпали нас, – каже Віталій Седлер, СЕО та співзасновник компанії Intellias. – З рештою ми впоралися самі». Сьогодні в Intellias працює 1900 співробітників, а в 2004-му це було 40 фізосіб-підприємців.
«Система ФОП дозволила нам конкурувати з гігантами IT-аутсорсу за співвідношенням ціна-якість, – каже засновник і головний виконавчий директор компанії N-iX Андрій Павлів. – Завдяки їй український IT зміг вирости з кількох сотень ФОПів до 212 000 сьогодні». На N-iX, створену в 2002 році, зараз працює 1500 осіб.
Український IT виробляє 4–5% ВВП і наближається за цим показником до металургії, констатує Дубровський. Але історичний сенс спрощенки цим, на його думку, не вичерпується. «Якби не підприємці, то далеко не факт, що Помаранчева революція перемогла б, – каже він. – І тоді той жах, який настав з приходом Януковича в 2010 році, настав би в 2004-му, і, напевно, в іще гіршому вигляді».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
