Що війна зробила з українською школою і чи гірше, ніж в інших країнах, ми вчимо дітей під обстрілами? Порівняння з 90 країнами на даних майже 2 млн школярів. Спойлер – війну українська школа переносить краще, ніж деякі сусіди мир, але немає приводу для оптимізму
Новий журнал Forbes Ukraine – у продажу з безкоштовною доставкою
Четвертий номер Forbes Ukraine у 2026 році виходить до Дня Незалежності – на пʼятий рік великої війни. Його наскрізна тема – суб’єктність. Про підприємців, бізнеси та культуру, які не чекають, поки хтось визначить їхнє майбутнє, а продовжують будувати його самі – під сиренами, обстрілами та в умовах постійної невизначеності.
Традиційно в номері — понад 190 сторінок концентрованого «бізнесового щастя» для тих, хто будує майбутнє України.
За останні 24 години я разів 500 прочитав новини й дописи про те, як усе погано в українській школі – вийшли дані PISA-2025 (15-річних школярів тестують у 90+ країнах на читання, математику й природничі знання).
Те, що в українській школі все погано, я знаю й без дорогого дослідження OECD. Мені стало цікаво інше: наскільки саме війна вплинула на якість школи. Claude, 2+ ГБ завантажених таблиць і 3 млн токенів – і в мене аматорське дослідження, яке водночас:
а) дає привід для гордості за українську школу;
б) змушує панікувати від розуміння, яке майбутнє нас чекає, якщо цю школу не пофіксити.
Про хороше:
1. Знання математики попри війну впали менше, ніж у мирній Польщі. Математика −22 бали (2018→2025) — менше за середнє OECD (−24) і за мирні Польщу (−32) та Сербію (−32). Україна зі своїм 431 балом з математики – на рівні з Ізраїлем (433) і вище за Сербію (417), Румунію (419), Молдову (410). А порівняно з країнами, де йде чи йшла війна, ми взагалі в «космосі»: Вірменія (376), Палестина (354).
2. Тримаємось у центрі. З читання й природничих у нас гірше (особливо з читання), але за рівнем ми стабільно близько до середини списку – приблизно 45-те місце з 89 за всіма трьома предметами.
Освіта в більшості країн стає все гіршою з 2012-го. Гаджети, наслідки СOVID-19, слабкі уряди й недолугі програми – причини, каже стаття The Economist.
3. Школа стала прихистком: добробут учнів зріс, а не впав. Відчуття належності до школи, підтримка вчителів і почуття безпеки зростають, булінг – нижчий за середній по OECD і падає.
Для багатьох дітей із тих, хто лишився, школа стала осередком стабільності. Україна втримала безперервність: 8000+ шкіл повернулись до очного навчання, укриття вже у ~80% шкіл (+12 п.п.), частка тих, хто залишається на другий рік, стабільна ~2%.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
4. Розрив між рівнем освіти дітей із заможних і бідних родин в Україні скоротився, на відміну від країн світу, але з поганої причини. Не бідні стали розумнішими, а заможні – гіршими. Бал математики найбіднішого квартиля майже не змінився (410→403), а просідали переважно заможні – на 36 балів. Таке собі «вирівнювання по нижньому краю».
Як змінювався рівень знань школярів в Україні та деяких країн-сусідів? Фото інфографіка - Forbes Ukraine
Тепер про сумне:
1. Без шансу на навчання. Понад половина (53%) 15-річних хлопців і 38% дівчат читають гірше базового рівня. Без читання нікуди – це здатність вчитися й перевчатися все життя. Тут найсильніший наслідок війни: діти, повʼязані із переїздом, зокрема за кордон, відстають на ~49 балів (з поправкою на інші фактори).
2. Втрата майбутнього. Частка топ-учнів хоча б з одного предмета впала з 7,5% до 3,6% – це втричі менше, ніж у середньому по OECD (11,9%). Найімовірніше, основна причина – еміграція найсильніших. Наслідок – майбутніх науковців, сильних інженерів і молодих підприємців (тих самих із нашого «30 до 30») стало в рази менше.
3. Ерозія середнього класу. Найсильніше погіршили позиції заможні учні: провал середнього результату верхнього квартиля за доходами 501→465. Схоже, виїхали ті, хто міг собі це дозволити. Тане прошарок, що дає професіоналів.
Як рівень освіти дитини залежить від добробуту родини? Фото інфографіка - Forbes Ukraine
Замість підсумку – табличка, яка показує, як освіта залежить від економічного стану родини. Я трохи поспекулював і уявив, що кожен квартиль був окремою країною. Рівень найбідніших 25% – це «Чилі – Малайзія», а дітей із найзаможніших родин – уже «Швеція – Хорватія». Дві різні освітні країни під дахом однієї школи.
Найкраще, що ми можемо зробити для освіти майбутнього покоління, – побудувати сильну економіку, де більшість громадян зможе нормально заробляти.
