Бізнес в Україні неохоче визнає проблему насильства на робочому місці. Ратифікація Стамбульської конвенції має змінити наративи у бізнес-середовищі і підштовхнути лідерів робити реальні зміни для просування гендерної рівності в компаніях.
Як це має працювати
Приблизно 1,1 млн жінок в Україні зазнають фізичного й сексуального насильства щороку. Сукупні економічні втрати українського суспільства через насильство щодо жінок становили $208 млн у 2017 році. В ці підрахунки UNFPA включено втрати через непрацездатність, особисті збитки та вартість послуг, повʼязаних із реагуванням на насильство. До війни ця сума була співвідносна з річним бюджетом Одеси.
В контексті кандидатства в ЄС 20 червня Верховна Рада ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок і домашнім насильством, або Стамбульську конвенцію.
Україна брала участь у розробці Конвенції та її підписанні у 2011-му, проте шлях до ратифікації тривав 11 років. Проти Конвенції та використання в ній означення «гендер» виступали деякі церковні організації, прикриваючись підтримкою сімейних цінностей. В основному, статті Конвенції спрямовані на державні інституції та неурядові організації.
Насильство на робочому місці
Згідно зі статистичним даним від Міністерства соціальної політики, кожна пʼята жінка в Україні стикалася з тією чи іншою формою насильства. Іноді різні форми насильства продовжуються і на робочому місці з боку колег у вигляді мікроагресії (харасменту).
У 2022 році кількість жінок, які з цим стикалися, збільшилася на 7% – з 52% (у 2020) до 59%, говориться в глобальному звіті Deloitte «Women @ Work 2022». На жаль, практично про половину таких випадків замовчується.
Набагато частіше жінки повідомляють про домагання, ніж про мікроагресію (66% проти 23%), через те що вони не відчувають, що подібна поведінка є достатньо серйозною причиною для повідомлення. Ще одна причина мовчання – страх, що поведінка агресора погіршиться (так відповіла п’ята частина жінок, які зазнали домагань). Крім того, 93% жінок вірять, що повідомлення про домагання негативно вплине на їхню кар’єру, а заходів ужито не буде.
Конвенція допоможе жінкам на робочому місці і в особистому житті почуватися більш впевненими. Тому що вона:
- визнає, що насильство може бути психологічним; за нього також може бути кримінальна відповідальність;
- визнає той факт, що повідомити про випадки насильства може не тільки жінка, яка постраждала;
- вдосконалює алгоритм реагування поліції на повідомлення.
У Конвенції бізнес згадується лише в контексті реалізації політики та принципів саморегулювання для запобігання насильству стосовно жінок у компаніях. Соціально відповідальний бізнес може оперативно розробити такі політики. Розробляючи структуру політики, можна орієнтуватися на сам текст Конвенції, де сказано про види насильства та про дії стосовно кривдника, а також на спілкування зі своїми співробітницями.
І якщо в Україні до війни була тільки одна компанія – StarLightMedia – з розробленою політикою протидії гендерно зумовленому насильству, то після ратифікації таких компаній має стати більше, а політики стати більш ґрунтовними. У Великій Британії, наприклад, компанія має продумати місце роботи постраждалої від насильства, щоб кривдник не побачив її з вулиці у вікні.
Також, відповідно до положень Конвенції, Україна має криміналізувати такі порушення, як переслідування, психологічне насильство, а сексуальне домагання має бути субʼєктом «кримінальних чи інших законодавчо визначених санкцій».
Що треба робити бізнесу
Компанії мають включити інформацію про Конвенцію та її основні положення в свої політики різноманіття та інклюзії. В першу чергу це впроваджують IT-компанії, які вже почали проводити тренінги проти домагань та насильства.
Компанія Squad, наприклад, мала програму з протидії харасменту на робочому місці. Там проводили тренінги та сформували мережу амбасадорів серед співробітників. Squad орієнтувалась на дослідження в Австралії. Воно свідчить, що вартість наслідків сексуальних домагань на робочому місці дорівнює $2,6 млрд у втраченій продуктивності та $0,9 млрд інших фінансових коштів, з яких компанії несуть 70% фінансових витрат.
До війни в Україні вже існувала коаліція компаній-підписантів Декларації за гендерну рівність та протидію домашньому насильству, ініційована Центром «Розвитку КСВ» та UNFPA. Декларацію підписало 40 міжнародних та українських компаній. Вони проходили тренінги, брали участь у дослідженнях. Зараз фокус програм змістився з просування ініціативи гендерної рівності на підтримку співробітників, роботу з психологом та інші потреби воєнного часу. Тому ратифікація Конвенції сприятиме поверненню уваги до теми насильства над жінками і ролі компанії в запобіганні насильству.
Після ратифікації Конвенції в Україні реалізовуватимуться кампанії з підвищення обізнаності населення щодо цього питання, проводитимуться тематичні опитування. Раніше керівництво багатьох компаній не хотіло або було не готове говорити на тему насильства над жінками. Тепер відбудеться трансформація: керівництву доведеться звикнутися з тим, що про харасмент слід не тільки говорити, а й протистояти йому.
Корпоративний сектор може долучатися і поширювати інформацію про нульову толерантність до насильства, про допомогу постраждалим (кризові кімнати та притулки, гаряча лінія тощо), брати участь у щорічній глобальній кампанії «16 днів проти насильства».
Ратифікація Стамбульської конвенції – це поштовх до зміни наративів у бізнес-середовищі і усвідомлення існуючої проблеми. Це не буде швидко, але завдяки Конвенції зусилля уряду та громадянського суспільства, до якого входить і бізнес, щодо протидії насильству над жінками будуть більш системними і скоординованими.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
