Категорія
Інновації
Дата

Трансфер технорозробок. Чому українським розробникам варто не продавати винаходи, а «позичати». Розповідає очільниця IP офісу Олена Орлюк

Технологіями потрібно ділитися. Але за однієї умови: аби ці технології й надалі працювали на нас, зазначає Олена Орлюк, очільниця Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій. Як це відбувається у світі та чи завжди трансфер технологій – це швидко і легко.

📲 45 секунд – на один пост, 20 хвилин на день, щоб дізнатися головні економічні та бізнесові новини. Підписуйтеся на Telegram-канал Forbes Ukraine, щоб економити час.

Трансфер технологій — це своєрідна франшиза у світі інтелектуальної власності. Вікно можливостей, через яке умовний винахідник, автор продукту, може передати право на використання своїх розробок третій стороні. І так само, скажімо, як у франшизі мережі ресторанів, важливим компонентом «угоди» є комерціалізація. 

Технологіями діляться не за «дякую», а за реальні гроші, які збагачують не лише автора, а й суттєво наповнюють бюджет його країни.

Не продавати технології, а «позичати»

Розгляньмо це на практиці. Уявімо, що українська компанія розробила абсолютно нову технологію протезування кінцівок, яка дозволяє скоротити час адаптації до протеза та прискорює повернення людини до звичайного життя. Це технологія, яка належить нашим розробникам і зареєстрована в Україні. І цілком логічно, що нею починають цікавитися компанії з інших країн.

Перший крок, який спробують зробити великі гравці міжнародного ринку, – викупити цю технологію. Це може бути $10 000, $100 000 або навіть кількасот тисяч (якби Україна сприймалася розвиненою країною в очах міжнародних бізнесів, мова могла б йти й про мільйони). 

Чому вони готові пропонувати такі суми? Бо це технологія майбутнього, яка потенційно принесе значно більше грошей у майбутньому. 

Чи можемо ми погодитися? Звісно. На жаль, найчастіше саме так і відбувається. Наші автори просто продають свої винаходи (дуже часто за невиправдано незначні кошти) та беруться за створення чогось нового. А покупці вкладають українську розробку в якісну європейську чи американську обгортку та повертають витрачені кошти вже за наступні місяці.

Зовсім інший рівень зацікавленості ринку виникає після відмови продавати свої технології. Тоді закордонні гравці пропонують нам дещо цінніше – трансфер технології. 

У такому випадку український розробник видає ліцензію (ту саму «франшизу») на умовну технологію з розробки протеза умовній закордонній компанії. І вже вона виведе український протез на свій ринок. 

Які бенефіти для наших розробників? Вони збільшать свій дохід, зможуть отримати кошти для подальших розробок та забезпечать доступ до нової технології протезування ще більшій кількості людей. 

Це дуже умовний приклад, але вкрай ілюстративний. Не продавати й віддавати своє, а ділитися. Ділитися з розумом, завчасно подбавши про захист інтелектуальної власності, реєстрацію отриманих результатів інтелектуальної діяльності, отримання охоронних документів тощо. 

Шлях до трансферу технології

Коли я пишу «тощо», то перелік ще дійсно вагомий. Шлях між «винайшов» і «віддав за ліцензією» включає безліч рутинної, але необхідної роботи, яка унеможливлює привласнення, викрадення винаходу чи будь-які спекуляції.

Для прикладу можна розглянути успішні світові кейси. Наприклад, історію OncoMasTR – інноваційної технології діагностики ракових захворювань. Вона розпочалася з двох професорів із двох різних дублінських університетів, які розробили конкурентоспроможну технологію. Далі вони заснували невелику компанію-стартап, яка отримала гранти від ірландського уряду. 

Вже з грантами вчені звернулися до відділів трансферу технології своїх університетів, які розробили стратегію комерціалізації та ліцензійні угоди, що принесли вигоду як винахідникам, так і обом університетам. Далі почалася подача патенту – одразу в багатьох країнах.

Вже після цього, на основі складеної стратегії, компанія вийшла на інвестиційний ринок, де залучила понад €4 млн. Це дозволило провести клінічні дослідження, які довели ефективність методу. А вже з цими доказами винахідники запропонували свою запатентовану технологію великій американській компанії Cepheid. 

Сторони склали угоду – інновація вийшла на ринок, і стала прибутковою. Всі інвестори та засновники отримали своє.

Весь цей довгий та складний механізм має сенс лише за умови належної захищеності методу патентами. Право інтелектуальної власності тут – основа.

Поетапно ця процедура виглядає так: 

  • Реєстрація технології та правова охорона інтелектуальної власності.
  • Оцінка комерційного потенціалу технології.
  • «Пітчинг» технології перед потенційними партнерами.
  • Переговори щодо ліцензійних угод.
  • Розробка бізнес-плану для нового ринку.
  • Вихід на новий ринок, адаптація та подальший розвиток.

Це «база», основа, під час реалізації якої може виникнути ще безліч інших процесів та факторів. Але вкрай символічно та важливо, що всюди ця історія має спільний початок — робота з інтелектуальною власністю. 

Чи завжди трансфер технологій – це швидко і легко? 

Не швидко і не легко. Переговори щодо ліцензійних угод можуть бути складними й тривалими. Інвестори можуть нібито «ненавмисно» просити про більші права в контексті ІР. Або, скажімо, наполягати на певних обмеженнях авторів на час дії ліцензії. До всього цього варто бути готовими. 

Кейс трансферу OncoMasTR, згаданий вище, тривав шість років. Компанія, що купувала технологію, вимагала проведення додаткових досліджень – дуже недешевих. І це не виняток, скоріше це правило. 

Наведу також яскравий приклад розбіжність побажань інвесторів та винахідників. Це історія заснування стартапу Google, без якого складно уявити сучасне життя. 

Його розробники, студенти Стенфордського університету Ларрі Пейдж та Сергій Брін, запустили пошуковий алгоритм під назвою Page Rank у 1996 році. Всього за шість місяців він здобув надзвичайну популярність, що спонукало авторів презентувати розробку в університетському Офісі Технологічного Ліцензування (Stanford University’s Office of Technology Licensing). 

Офіс, своєю чергою, зайнявся пошуком перспективних бізнес-партнерів, що готові були інвестувати в стартап. Одна з компаній запропонувала великі роялті, проте їх умовою було надання не ексклюзивної ліцензії – такої, що дозволяла б використовувати технологію незалежно від винахідників. 

У Стенфорді вважали, що цей тип ліцензії стане обмеженням на шляху залучення Пейджем та Бріном венчурного капіталу, тому відмовилися від пропозиції й зареєстрували ексклюзивну ліцензію на стартап під новою назвою Google. 

Підсумок цієї історії загальновідомий: усього за два роки пошукова система стала найпопулярнішою у світі та досі залишається найбільш комерційно успішним винаходом, будь-коли зареєстрованим в університетах.

Університети як провідник трансферу технологій

До слова, в країнах з розвинутими економіками саме вищі навчальні заклади є активними провідниками трансферу технологій – так само, як і платформами для винаходів. Щоб ця система функціонувала, потрібне відповідне законодавство, розробкою якого займаються у тому числі й національні IP офіси, зокрема й в Україні. 

Хорошим орієнтиром тут є так званий Акт Бея-Доула, прийнятий у США в 1980 році. Саме він вибудував трансферний «міст» між університетами та бізнесом завдяки тому, що передав федеральні права на патенти й відкриття університетам. Також освітні установи отримали можливість вирішувати на свій розсуд, чи залишати ці права винятково за університетом, чи передавати індивідуальним дослідникам або ж розділяти їх в будь-якій пропорції між університетським центром і дослідниками. 

Впродовж років до Акту додали кілька вдосконалень, тож сьогодні саме він регулює всі взаємодії у ланцюжку винахід – продаж готової продукції та обмежує зловживання.

Підводних каменів багато. Але більшість із них – суто людський фактор, який прагне вигоди, прибутків та мінімізації витрат. Це нормально і природно, адже навіть трансфер технології (чи так: «тим більше трансфер технологій») – це бізнес, великі гроші та великі ризики. 

Україні критично необхідно навчитися працювати з трансфером технологій, а не займатися продажем. І певні кроки вже зроблені: працює ІР-офіс, на його базі запущений National ІР&Innovation Hub. Повторюсь: продаж – це разовий успіх, трансфер – це постійний прибуток, розвиток та зростання. Здається, вибір очевидний.

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Тетяні Павлушенко – [email protected]

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні