Польсько-американський SMOK Ventures зібрав другий фонд і рішуче налаштований інвестувати в українські стартапи – наразі це третина його публічних інвестицій. Ставка – на амбітних і мотивованих інженерів. Як вона має спрацювати? Розповідає керуючий партнер фонду
У 2018 році CNN називало уродженця Чикаго Пола Брагієля, 46, венчурним капіталістом, що втілює олімпійські мрії. Щоб потрапити на зимову Олімпіаду 2014-го, інженер, серійний технопідприємець і венчурний інвестор на рік переїхав до Фінляндії, де опановував лижний спорт із одним з кращих тренерів світу.
Потім у рекордно короткий термін він отримав громадянство Колумбії, щоб потрапити у національну олімпійську команду з лижних перегонів. Хрест на спортивних амбіціях Брагієля поставила травма й операція на суглобі. Натомість він взявся інвестувати у інших спортсменів, які мріяли потрапити на Олімпіаду. До чого тут Україна?
Наразі непосидючий Брагієль керує SMOK Ventures – запущеним у 2019 році американсько-польським фондом, що посеред венчурного спаду планує нарощувати інвестиції в українські стартапи. У портфелі наразі три заснованих українцями проєкти, в перспективі їх може стати втричі більше. На перший погляд, схоже на ще один шалений проєкт на кшталт підкорення Олімпіади.
«Я вічний оптиміст», – каже про себе Брагієль. Проте українське IT він знає з часів, коли ще сам був стартапером й створив свою першу компанію – запущеного наприкінці 1990-х розробника ігор Paragon 5. У 2023 році SMOK Ventures зібрав другий фонд і одним із перших приєднався до української стартап-екосистеми Techosystem. Навіщо це йому на другий рік великої війни? Про це редакторка Forbes розпитала Брагієля у Львові під час конференції IT Arena.
Інтерв’ю було скорочено і відредаговано для зрозумілості.
Це ваш перший візит до України?
Ні. Вперше я приїхав сюди 20 років тому. Ми створювали ігри, у мене були співробітники у Києві, тому я часто відвідував Україну. Але я не приїжджав останні кілька років через пандемію та останні події. Так що я радий повернутися.
Які враження зараз?
Коли я вʼїжджав до міста, то був вражений, наскільки воно активне. Я не знав, чого очікувати. Відчуття, ніби місто дуже живе, і це змусило мене посміхатися. Отже, люди якось продовжують своє життя. Навіть я знаю, що навколо відбувається багато поганих речей, проте тут, здається, нічого не змінилося. Я був досить здивований.
Які ваші враження від української технологічної екосистеми?
Як вже сказав, я працював в Україні протягом 20 років. І завжди був дуже вражений якістю роботи тутешніх інженерів, «голодом», їхнім стартап-настроєм. Тому, ми інвестували сюди.
Наш перший фонд був спрямований лише на Польщу, але близько року тому ми запустили другий фонд і включили Україну у сферу своїх інвестиційних інтересів. Ми вже зробили тут три угоди й з нетерпінням чекаємо на інші.
Українські фаундери «голодні», але чи вистачає їм досвіду?
Ми бачили дуже цікаві українські компанії, які вийшли за межі країни. Але це потребує часу. І це стосується не лише України, а й всієї Центральної та Східної Європи. Вони, так би мовити, прокидаються й стають більш глобальними, набувають більше впевненості, щоб виходити за межі своїх країн.
Поки їм не вистачає досвіду. Наразі вони не можуть бути такими, як підприємці з Кремнієвої долини. Аби набратися досвіду роботи з міжнародними інвесторами, стартапами та клієнтами, потрібен час.
Коли я започаткував свою першу компанію, то не мав жодного досвіду. Я був ідіотом. Але потрібно спробувати і потрібен час. Ви отримаєте кілька ударів в обличчя, але ви маєте спробувати.
На IT Arena можна побачити багато недосвідчених фаундерів. Які їхні переваги?
Так, вони не мають досвіду, але вони «голодні», захоплені, наївні. Також мотивовані. Вони приходять зі свіжим поглядом і це дозволяє подивитися на речі трошки інакше. Такий ентузіазм і новий погляд іноді можуть допомогти досягти нових результатів.
Інколи ти можеш наробити дурних помилок, інколи – зробити щось нове. Ми не раз бачили, що дехто з найкращих фаундерів, часто був недосвідченим у своїй галузі. Що знав Ілон Маск про автомобілі? Нічого. Що засновники PayPal знали про фінанси? Теж нічого. Тож іноді ви можете прийти зі свіжим поглядом і створити магію. Зазвичай це не працює, але іноді так.
Які найсильніші й найслабші сторони українських стартапів та фаундерів?
Найсильніша риса – це великий інженерний талант. Люди дуже сильні в STEM і дуже вмотивовані.
Подивіться, скажімо, на західну Європу. Ви бачили когось з Франції чи Іспанії? Порівняйте їх з українським чи польським фаундерами. Це день і ніч.
Ці люди не хочуть працювати стільки годин.
Слабка риса – відсутність глобального бачення. Іноді проблеми, які ви бачите, неактуальні за межами вашого ринку. Це їхній слабкий бік. Ви не бували в Кремнієвій долині, не подорожували в Японію. Тому іноді це слабкість, адже ви не знаєте, хто ваш клієнт. Так, вони мають локальних клієнтів, й на цьому можна зробити непоганий бізнес, але не по-справжньому великий бізнес.
Як виправити це швидко?
Такого способу не існує. Звісно, один зі способів – запрошувати на події на кшталт IT Arena спікерів, як от я.
На жаль, багато людей не можуть зараз залишити країну. Вони не можуть приїхати, але ми маємо такі речі, як Zoom тощо. Тож потрібно просто більше підтримки.
Чи бачили ви український стартап, про який сказали б: «Вау, я б інвестував у цих хлопців негайно!»?
Ми вже зробили три інвестиції протягом останніх шести місяців. Це три компанії – Masthead, Workee та Finmap. Вони охоплюють різні сфери від B2B, FinTech до споживчих додатків.
Кожні два тижні з’являються компанії, які нас цікавлять. Ми зробили девʼять угод у новому фонді, і троє з них повʼязані з Україною. Для нас це досить високе співвідношення.
Скільки грошей і у скільки стартапів плануєте інвестувати на 2024-й рік?
У середньому ми робимо одну інвестицію на місяць, 10-15 на рік. Зазвичай перша інвестиція від $250 000 до $1 млн. Якщо нам подобається компанія і справи в неї йдуть добре, можемо інвестувати ще.
Іноді ми інвестуємо в компанію протягом всього її існування. З часом це перетворюється на десятків мільйонів доларів.
А як щодо України?
Щодо України немає конкретного бюджету. Проте ми зробили приблизно третину наших інвестицій в Україні. Думаю, ми закриємо фонд між 30 та 40 компаніями. Тобто від 5 до 10 з них, можливо, 15, будуть українськими.
Це залежить від заслуг компаній. Ми не кажемо: «О, ми повинні інвестувати третину нашого фонду тут». Ми так не працюємо. Третина – це більше, ніж ми очікували від українських компаній. Усе може змінитися, я не пророкуватиму майбутнє. Можливо, їх буде більше, можливо, менше. Я не знаю.
Як ви ставитеся до інвестицій у MilTech?
Ми не займаємося нічим у цьому напрямку. Деякі з наших інвесторів просили уникати цього, тому уникаємо військових технологій. Можливо, у майбутньому розглянемо можливість робити альтернативні інвестиції. Проте, намагатися інвестувати тільки у цю сферу – неможливо.
А як щодо технологій подвійного призначення? Не зброї, а, скажімо, роботів для розмінування для цивільних фермерів?
Ми не зачіпаємо речі, які стосуються оборонних потреб. Проте, якщо йдеться про підтримку людей, про харчові технології, сільське господарство – це те, що нас дуже цікавить.
У вашому портфелі 13 єдинорогів. Україна поки має чотирьох: GitLAB, Grammarly, People.ai, AirSlate. Хто буде наступним українським єдинорогом?
Я не знаю. Сподіваюся, одна з наших трьох компаній.
Щоразу інвестуючи в компанію, ми очікуємо, що вона принесе принаймні вдесятеро більше. Хоча сподіваємося на 200Х. Кілька компаній в моєму особистому портфелі повернули в тисячу разів більше інвестованого.
Так що у нас дуже високі очікування. Не сподіваємося, що кожна компанія досягне такого успіху. Проте у кожної є можливість його досягти.
Ми не любимо інвестувати в речі з малими амбіціями. Якщо хтось каже: «Гей, Поле, дай мені гроші, і через два роки я гарантовано поверну тобі вдвічі або втричі більше», мені байдуже.
Що на рахунок історії про Uber?
Вона досить проста. Це історія про людей. Я поїхав у Кремнієву долину, щоб створити свою другу компанію, і щомісяця організовував приватні вечері для CEO та фаундерів на 10-20 людей.
На одну з таких вечірок я запросив Тревіса (Каланіка, засновника Uber, – Ред.). З його співзасновником Гаретом (Кемпом, – Ред.) я познайомився за багато років до заснування Uber.
І випадково виявилося, що Тревіс жив в трьох кварталах від мене. Ми стали друзями, гуляли щотижня або раз у два тижні.
Бути CEO чи засновником стартапу – дуже самотня робота. Ви зверху і не можете чесно сказати своїм працівникам, що у вас був поганий день. Ви, можливо, можете поділитися зі своїми ко-фаундером. І це все.
Тому, ми як співзасновники та CEO, зустрічалися й ділилися історіями. Коли він заснував свою третю компанію, сказав: «Я створюю компанію таксі». Моя реакція була: «Що за дурня? Що ти знаєш про таксі? Нічого».
Це знову про свіжий погляд. Але він підійшов до цього з унікальним підходом, дуже технологічно орієнтованим. GPS у телефоні? У 2009-му це було щось нове.
І вони побудували чудовий продукт, реалізували його й дуже швидко злетіли. Потім Тревіс звернувся до мене і сказав: «Поле, можеш мені допомогти знайти кількох інженерів?». Він навіть ще не шукав грошей.
Я допоміг йому знайти двох з перших десяти інженерів та ще кількох продакт-менеджерів. І от так я став повʼязаний із компанією. Я приєднався до консультативної ради, а згодом інвестував. Решта – вже історія. Це був великий успіх.
Чи плануєте ви екзит з Uber?
Частину акцій я продав під час IPO, але все ще володію великою часткою. Це можна назвати частковим виходом. Проте, вірю, що в цій компанії залишається ще багато можливостей для зростання.
Зараз важкий час для венчурних капіталістів та засновників стартапів. Вони такі ж складні й для вас?
Це важко для всіх. Нам теж важко, але трошки по-іншому. Я не стану бездомним, але доводиться керувати очікуваннями.
Коли ринок падає, деякі оцінки теж йдуть донизу. Можливо, ми говорили, що деякі компанії добре просуваються, але потім нам потрібно йти до наших інвесторів і казати: «Можливо, не настільки вже й добре».
Нещодавно у нас була одна компанія, на жаль, не можу її називати, з оцінкою близько пів мільярда доларів. Але вона обвалилася до нуля через деякі дивні проблеми.
Це впливає на наші результати. Там, де ми вважали, що фонд поверне в чотири-п’ять разів більше вкладеного, повернення тепер у двічі-тричі більше. Але я вірю, що потрібно бути терплячим. Вірю в довгострокові інвестиції. Коли я вкладаю гроші в компанію, то думаю на 7-15 років наперед. Я вічний оптиміст.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.