Що насправді відбувається з розблокуванням українських портів, пояснює посол України в Туреччині Василь Боднар

Розблокування судноплавства у Чорному морі – головна умова відновлення української економіки та гарантія глобальної продовольчої безпеки. До війни Україна експортувала понад 70% товарів морем. 2021 року через порти експортовано 160 млн т вантажів на $47 млрд із загального експорту у $68 млрд. Зараз на елеваторах в Україні заблоковано 25 млн т зерна, які не можуть потрапити до кінцевих споживачів. Це загрожує голодом у деяких близькосхідних країнах та Африці.

6 червня стало відомо, що Туреччина та РФ попередньо домовилися про відновлення постачання української аграрної продукції. План передбачає розмінування берегів Одеси. Проте Україна ще не схвалила цей план. Наша держава вимагає від Росії відведення сил у морській акваторії навколо України та надання гарантій безпеки про ненапад на порти та комерційні конвої. Публічно Росія не заявляла про готовність піти на таку поступку.

8 червня в Анкарі міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Москва готова дозволити зернові морські конвої за умови розмінування українських портів. Обговорення відбувалося без участі представників України. 

Наступного дня генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш заявив, що організація працює над дорожньою картою, яка дозволить експортувати зерно з України через Чорне море та надасть безперешкодний доступ на світові ринки російських продуктів харчування та добрив. Джерела Forbes у політичних колах та представники бізнесу стверджують, що нічого не знають про підготовку дорожньої карти. За їхніми словами, Україна в цьому процесі не бере участі чи це відбувається дуже таємно. Ми поговорили з Василем Боднаром, Надзвичайним та Повноважним Послом України в Турецькій Республіці про те, як влаштовано переговорний процес і чому зустріч Лаврова в Туреччині – це не зрада.

Що зараз відбувається у перемовинах між сторонами щодо розблокування українських портів?

ООН шукає спосіб зблизити позиції української та російської сторін і знайти якусь середину. 

Позиції сторін наразі такі. Ми наполягаємо на тому, щоб у нас була реальна безпека виходу і заходу до портів і унеможливленні заходу російських військових суден. Росіяни хочуть отримати можливість контролю за проходженням комерційних суден та розмінування фарватерів. Ці умови для нас неприйнятні. Розмінування без забезпечення безпеки портів і фарватерів створює безпосередню загрозу нашим портам. Крім того, у росіян немає права на перевірку суден у наших територіальних водах.

ООН кілька тижнів намагається знайти середину між позиціями країн і залучила до перемовин Туреччину. Візит міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова було використано як можливість для зʼясування позиції Росії. Туреччина як посередник намагається допомогти нам та ООН вирішити питання з розблокуванням портів. У неї є також свій прямий інтерес – повернути свої 18 суден у порт прописки та придбати українське зерно.

Наскільки це нормально вести такий діалог без залучення України?

У такій ситуації не йдеться про те, що про нас говорять без нас. Перед візитом Лаврова МЗС України чітко заявило нашу позицію, і ми її дотримуємося. Візит Лаврова мав на меті зʼясувати позицію РФ щодо розблокування наших портів, а також обговорити ситуацію в Сирії. Оскільки Туреччина – посередник, наступним кроком має бути комунікація з нами, перш за все на рівні міністрів.

Казали, що ООН працює над дорожньою картою. Чи відомо вам, на якій стадії цей процес?

За моєю інформацією, наразі узгодженого документа немає. Що таке дорожня карта? Це документ, у якому покроково прописано, що потрібно зробити, аби судно безпечно вийшло з пункту А і прийшло в пункт Б. Для цього варто зблизити позиції сторін і домовитися про базові речі – безпеку портів і маршрутів, розмінування, гарантії. 

Мені казали, що для того, щоб відбулося розблокування, потрібно, аби Туреччина дозволила прохід військових кораблів через Босфор. Чи це так? 

Це хибне розуміння. У Конвенції Монтре, за виконанням якої слідкує Туреччина, є стаття, котра забороняє у разі війни прохід військових кораблів сторін, що воюють, через Босфор. Прохід військових кораблів іноземних держав фактично не заборонено, але з початку війни не було жодних повідомлень про те, що хтось заходив до Чорного моря. Можливо, є якісь домовленості, щоб не загострювати ситуацію, але де-факто захід військових кораблів не прибережних держав припинився.

Кажуть, що Туреччина не надто підходить на роль посередника. Чи є альтернативи?

А якій ще країні вдалося звести дві воюючі сторони на своїй території? Білоруський варіант був вимушений. Ця країна є пособницею агресії і не може сприйматися як посередник. Туреччина у нашому випадку – найкращий варіант. Саме завдяки діалогу Ердогана з нашим президентом і Путіним вдался провести переговори в Туреччині. Іншим державам поки що це не вдалося. Якби долучилися ще країни, які вважаються нейтральними, то це, можливо, могло б сприяти процесу переговорів.

Чому Туреччині вдалося це зробити?

У Туреччини зберігався стратегічний діалог із Україною і був контакт з Росією.

Країна намагається займати збалансовану позицію. При цьому, на мою думку, Туреччина є другою країною, яка воює із Росією – у Сирії, Лівії, Нагорному Карабасі. З іншого боку, в Туреччині відмовилися вводити санкції проти Росії, аргументуючи це тим, що це їхня традиційна політика і вони не хочуть втрачати російський ринок. Ця позиція нам неприємна, ми ведемо з турецького стороною постійний діалог із цього приводу, але в Туреччини є свої аргументи.

Один із ключових аспектів – це громадська думка: 72% турків за те, щоб Туреччина зберігала нейтралітет, 19% підтримують Україну, а 3% – Росію. Також слід враховувати, що вже кілька десятиліть у країні панують антизахідні настрої. Вон дивляться на війну Росії проти України не з такої точки зору, як ми.

Як проходять перемовини? 

Насправді класичного процесу перемовин зараз немає. Був значний прогрес наприкінці березня у Стамбулі, з того часу багато чого змінилося. Коли наші позиції на фронті вдасться зміцнити, тоді й може відбутися зближення переговорних позицій і оновлення формату перемовин за столом. Аби слідкувати за тим, що відбувається, я б радив орієнтуватися на меседжі президента, глави Офісу президента та міністра закордонних справ.