Колектив із восьми економістів світового рівня випустив новий документ із рекомендаціями для України. Якщо у квітні Кеннет Рогофф, Юрій Городніченко, Баррі Айхенгрін та їхні колеги присвятили свою роботу українській версії «плану Маршалла», то зараз їхні поради стосуються економічної політики, яку варто провадити уряду країни під час війни з Росією.
Forbes підготував стислий переклад основних пропозицій, викладений у 38-сторінковій роботі. Її опублікував лондонський Centre for Economic Policy Research.
Дефіцит бюджету України цього року може сягнути 22% ВВП, або $50 млрд. Макроекономічний стрес посилюється, а через зростання інфляції та фіксований курс долара гривня перебуває під значним тиском. Уряд сподівається на закордонну допомогу, але надії можуть виявитися марними: моральна підтримка України поки лише частково конвертується у фінансову.
У цьому звіті ми описуємо заходи, яких українській владі потрібно вжити, щоби стабілізувати інфляцію та знайти гроші на опір російській агресії. Рекомендації допоможуть Україні пристосуватися до важкої реальності.
Хто автори
(Щоб відкрити повний текст, натисніть «Читати більше»)
Баррі Айхенгрін, Університет Каліфорнії – Берклі. Доктор економіки, професор. Спеціаліст із міжнародної валютної системи. У 1990-х очолював групу радників при МВФ.
Торбйорн Бекер, Інститут перехідних економік при Стокгольмській школі економіки. Доктор економіки, спеціаліст із ринків, що розвиваються. Працював старшим дослідником у МВФ.
Беатріче Ведер ді Мауро, Вища школа міжнародних та розвиткових досліджень. Швейцарська економістка, професорка. Спеціалізується на міжнародній економіці та фінансових кризах. Ексрадниця канцлерів Німеччини Герхарда Шрьодера та Ангели Меркель у складі Німецької ради економічних експертів.
Юрій Городніченко, Університет Каліфорнії – Берклі. Прикладний макроекономіст, співредактор Journal of Monetary Economics. Визнавався найкращим молодим економістом світу за версією RePEc.
Сергєй Гурієв, паризька Школа політичних наук Sciences Po. Російський економіст, 2013 року емігрував до Франції. Ексголовний економіст ЄБРР. Член наукової ради дослідного інституту BRUEGEL (Бельгія).
Саймон Джонсон, Массачусетський технологічний університет. Професор. Ексголовний економіст МВФ. Спеціалізується на глобальній економіці. Входить до групи радників Congressional Budget Office.
Тимофій Милованов, Київська школа економіки. Ексміністр економіки України. Професор Піттсбурзького університету, позаштатний радник голови Офісу президента України. Спеціалізується на теорії ігор.
Кеннет Рогофф, Гарвардський університет. Макроекономіст. Професор економіки, член Національної академії наук США. Колишній головний економіст МВФ. Шаховий гросмейстер.
Де Мінфін може позичити більше грошей
Історія показує, що уряди застосовують змішану політику в позичанні грошей.
Наприклад, американський уряд розпочав агресивну кампанію, залучивши до реклами воєнних облігацій зірок шоу-бізнесу, під час Другої світової. Якщо і створювати таку програму, то купівля облігації має бути максимально доступною (простий дизайн, прямий доступ, невисока вартість, автоматичне списання коштів із заробітної плати тощо) для всіх громадян. Україна поки не використала на повну цього інструменту.
Також можна вдатися до «примусових» заощаджень. Це може набувати різних форм. Приміром, Кейнс пропонував принаймні частково виплачувати зарплати у воєнних облігаціях, які можна буде погасити лише після війни. Ще один варіант – наприклад, вимагати від банків тримати частину їхніх активів в урядових облігаціях.
Водночас уряд і центральний банк мають розуміти, що відсоткова ставка за урядовими облігаціями повинна відповідати відсотковій ставці НБУ, ставці за депозитами й іншим ринковим ставкам.
Змушувати банки (особливо державні) купувати урядові облігації, які майже точно завдадуть збитків, – це контрпродуктивно і може стати причиною банкрутства банків і банкової паніки. Така «фінансова репресія» допоможе уряду мобілізувати додаткові ресурси, але ціною значних потенційних втрат.
Серед інших інструментів можна згадати встановлення «норми» на придбання певних товарів (у такий спосіб зменшуючи споживання) і відтермінування виплат ветеранам. Наприклад, американський уряд виплатив бонуси учасникам Першої світової тільки в 1936-му. Після Другої світової закон про виплати ветеранам теж передбачав відтерміновані компенсації.
Які саме податки треба підвищити
Уряд має сконцентруватися на тому, що обкласти податком тіньову економіку, адже домогосподарства і бізнеси дедалі більше покладаються на безготівкові розрахунки через ризики використання готівки. А от від чого варто утриматися, то це від податкових канікул, знижок та інших форм «податкових витрат».
Приклад таких негативних рішень – нещодавній закон, який звільняє від податків індустріальні парки. Проте Україна вже мала невдалий досвід схожого стимулювання економіки, коли індустріальні парки використовувалися насамперед для уникнення від сплати податків, а не для створення нових робочих місць.
Уряд також наклав мораторій на податкові інспекції та послабив вимоги до податкових звітів, що по суті призупиняє податкові стягнення. Для порівняння, кількість домогосподарств, які сплачували податки в США, навпаки зросла із 4 мільйонів у 1939-му до 42 мільйонів у 1945-му.
Натомість уряд може підняти податкові ставки, акцизи, мита і збори. Так тягар війни більше ляже на тих, кому це до снаги. Це краще і з огляду на розподіл капіталу, і з огляду на соціальну солідарність. Наприклад, адміністрація Рузвельта встановила податкову ставку у 90% для найбільш заможної верстви населення під час Другої світової. Податок на доходи фізичних осіб в Україні однаковий для всіх та становить 18%.
Поточний військовий збір (введений у 2015-му) наразі складає 1,5%. Якщо уряд не здатен забезпечити прогресивного оподаткування, то можна ввести «додаткові воєнні відрахування». Наприклад, які застосовуватимуться лише до доходів, які досягають певної межі. Такий крок може бути краще сприйнятий суспільством, тим паче, що після війни від цього можна відмовитися.
Вищі податки на предмети розкоші також можуть сприяти прогресивному оподаткуванню. Підвищення ставки також варто застосувати до інших прямих (податок на корпоративні доходи) і непрямих податків (наприклад, ПДВ, акцизи на алкоголь і тютюн).
Митні платежі на імпорт треба збільшити (особливо на товари розкоші), щоб знеохотити імпортний бізнес.
Від фіксованого курсу долара варто відмовитися
Для української ситуації немає ідеального рішення щодо курсової політики. Але керований плаваючий курс має вигляд «золотої середини»: за такого підходу ринок задаватиме напрямок, а центральний банк обмежуватиме денні коливання. Наприклад, після відповідних змін НБУ може оголосити, що за день курс обміну не може змінюватися в той чи інший бік на понад 0,1% абощо.
Також НБУ може визначати, кому торгувати на ринку іноземної валюти, а кому – ні. Цей перелік можна звузити лише до імпортерів та експортерів.
Такий режим дає центральному банку можливість стабілізувати економіку, адже валютний ринок залишиться конкурентним, а регулятору не потрібно буде озиратися на політичне схвалення для зміни фіксованого курсу. Через те що котирування валюти щодня можуть підійматися та опускатися, зростуть шанси, що інфляція не ростиме. Якщо ж майбутні підвищення курсу обміну оголошують заздалегідь, то зростання інфляції більш ймовірне.
«Втечу» грошей треба обмежити
Уряд має можливість запровадити суворіший контроль. Зокрема, вимагати в експортерів продавати частину (50% і більше) валютних надходжень та повертати впродовж 120 днів (а не 180 як зараз).
Імпортерам можна заборонити використовувати передоплату за транзакції, що перевищують визначений поріг. Для громадян можна встановити обмеження на зняття готівки за кордоном до 150 000 гривень на місяць для особи (а не з одного банку, яке зараз складає 50 000 на місяць та 12 500 на тиждень), адже в людей можуть бути рахунки в кількох банках.
Суворіший контроль потрібно запровадити негайно, щоб обмежити відтік капіталу. Замороження виплат за зовнішніми кредитами – ключовий крок для захисту валютних резервів.
Допомогти бізнесу кредитами та дерегуляцією
Уряду варто продовжити підтримувати банки кредитними програмами. Так ризик лягає на плечі не лише банків, а отже, вони стають стійкішими до потрясінь і більш охоче видають кредити. НБУ може мінімізувати вимоги до потенційних позичальників. Водночас у разі потреби варто підвищити частоту й обсяг тендерів із підтримки ліквідності.
Інша проблема – уряд заохочує бізнес переїздити на захід країни, де безпечніше, але це дало скромні результати (менш ніж 1000 фірм вирішили переїхати).
Цю проблему можна розв’язати за допомогою радикальної лібералізації ринків, щоби прискорити потік робочої сили й капіталу в напрямку секторів/галузей, де економіка може активніше функціонувати. Інший спосіб – використати застосунок «Дія» як майданчик, який поєднував би фірми, що хочуть перемістити свою діяльність, та власників площ, які здатні їх розмістити.
Доступ до електрики, землі й іншої інфраструктури треба налаштувати так, щоб фірмам було простіше переїздити. Через те що багато країн зняли обмеження на імпорт з України, дерегуляція експортних секторів може сприяти негайному економічному підйому.
Генерація електрики – це гарний приклад: надлишок тепер спрямовується з України до ЄС, що не лише дає дохід українській економіці, а й дає змогу послабити енергетичну кризу, яку створила Росія.
Над перекладом працювали Валерія Глінка та Сергій Шевчук, Forbes.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
