«Зелені» професії стають нормою для бізнесу, але український ринок праці стикається з викликами: відсутність кваліфікацій, слабка освітня інфраструктура та глобальна конкуренція. Чи готові українці до вимог «зеленого переходу» та як з цим бути компаніям і державі? Розповідає Аліна Соколенко, голова Асоціації експертів зі сталого розвитку
Купуйте річну передплату на 6 журналів Forbes Ukraine зі змістовними матеріалами, рейтингами та аналітикою від 1 350 грн.
Сталий розвиток стає новою нормою, і впровадження стандартів корпоративної звітності про сталий розвиток (CSRD) та «зеленого курсу» ЄС вимагає від українських компаній адаптації та створює високий попит на фахівців зі сталого розвитку. Чи витримає український ринок праці темп «зеленого» переходу?
Курс на «зелені» професії
Лише 13% працівників в Україні мають необхідні навички, а 82% компаній не можуть знайти відповідних фахівців, свідчать результати дослідження «Робота, що змінює світ», проведеного Асоціацією експертів зі сталого розвитку (ASDE) спільно з Міндовкілля.
Світовий ринок праці змінюється під впливом кліматичних і соціальних викликів. До 2030 року адаптація до змін клімату забезпечить близько 5 млн нових робочих місць, ще 3 млн з’являться у сфері реагування на кліматичні ризики, і понад 1 млн – у секторі новітніх енергетичних технологій, прогнозує World Economic Forum.
Ці цифри означають появу професій нової якості: інженери з відновлюваної енергетики, ESG-аналітики, менеджери зі сталого розвитку, експерти з біорізноманіття та циркулярної економіки. Ці спеціальності більше не екзотика, а норма для конкурентоспроможного бізнесу.
Кількість «зелених» вакансій за останні п’ять років зросла на 116%, свідчать дані платформи Indeed. Україна також демонструє динаміку у зростанні таких вакансій на ринку праці, що підтверджує постійне збільшення їхньої кількості на платформах Happy Monday, Work.ua, GRC.ua, Robota.ua. Проте таке зростання стикається з системною перешкодою – відсутністю якісної освітньої інфраструктури для підготовки відповідних фахівців.
Інституційна проблема
Фахівець зі сталого розвитку досі не внесений до Національного класифікатора професій. Це створює низку практичних проблем: не визначено єдиних кваліфікаційних вимог, типових посадових обов’язків і рівнів оплати. Роботодавці змушені «вигадувати» роль працівників самостійно, а останні – адаптуватися до неузгоджених очікувань, що формує фрагментований і нерівний ринок.
Усі галузі економіки стикаються з гринвошингом і гринхашингом – практиками, що спотворюють реальну картину ESG-зусиль. Імітація відповідального підходу або навпаки – заниження досягнень – підривають довіру інвесторів, суспільства та регуляторів, гальмують реальні трансформації й стримують інституційне визнання професії фахівців зі сталого розвитку. У контексті євроінтеграційного курсу України, де прозорість і підзвітність стають обов’язковими вимогами, це вже не лише етична, а й стратегічна загроза для бізнесу.
Є й позитивна динаміка. Компанії інтегрують сталий розвиток у стратегії, а не просто у PR-звіти, про що свідчать результати дослідження «ESG звітність: аналіз практик розкриття інформації» Офісу зеленого переходу при Мінекономіки. За кордоном все більше зростає кількість топменеджерських позицій. Зокрема, Chief Sustainability Officer, які відповідають за реалізацію ESG-цілей на рівні бізнес-моделі, про що свідчать кількість вакансій на кар’єрних порталах CSR Jobs, Jobs That Make Sense, Enable Green, Green Career Hubs.
В Україні наразі найвищі позиції у сфері сталого розвитку – це керівники напрямів/відділів зі сталого розвитку, як от в Укргазбанку, «Укргідроенерго», МХП, «Кернел», «Нібулон» та інших. 64% працівників сфери сталого розвитку становлять жінки, згідно з даними дослідження The State of the Sustainability Profession 2024. Ця сфера – одна з найбільш гендерно збалансованих, у тому числі в Україні.
При цьому 76% роботодавців не мають внутрішніх програм навчання у сфері сталого розвитку, а 58% не бачать підтримки з боку державної освіти, свідчать результати дослідження ASDE. Попит на компетенції росте – але інституційна відповідь залишається фрагментарною. Поки цей дисбаланс не буде подолано, трансформація ринку залишатиметься точковою, а не системною.
Проблема внутрішньої сталості
Попри зростання інтересу до екологічної тематики, спеціальність «Екологія» в Україні залишається малопопулярною: у 2024 році подано лише 4212 заяв на вступ (0,63% від загальної кількості). Бачимо системну кризу екологічної освіти, яка не встигає за трансформацією ринку, де зростає попит на фахівців зі знанням ESG, циркулярної економіки та цифрових інструментів.
Кількість бакалаврів-екологів за три роки скоротилась на 10%, динаміка випуску магістрів – нестабільна. Формати й зміст програм залишаються застарілими, а університети не встигають адаптуватися до нових вимог.
Разом із тим, певний поступ є. Близько 20 вишів в Україні впроваджують елементи сталого розвитку у свої стратегії, більш як 30 курсів охоплюють екологічні, соціальні та економічні аспекти. З’являються нові формати – наприклад, магістерська програма «Управління фінансами сталого розвитку».
Найактивнішими у створенні ресурсних центрів є Ужгородський національний університет та Східноукраїнський національний университет ім. В. Даля. Проте більшість таких ініціатив втрачають динаміку після завершення донорської підтримки, що вказує на слабку внутрішню сталість.
Розрив між освітнім контентом і потребами ринку
Ключовим викликом залишається розрив між освітнім контентом і потребами ринку. Роботодавці очікують від фахівців зі сталого розвитку проєктного менеджменту (78,4%), аналітичного мислення (74,3%), стратегічних навичок (59,5%), а також комунікаційної гнучкості та адаптивності – понад 80%, за результатами дослідження ASDE. Університети наразі не формують таких компетенцій системно.
Цей розрив поглиблюється під впливом нових регуляторних ініціатив. Національний банк України оприлюднив Білу книгу з управління екологічними, соціальними та управлінськими (ESG) ризиками у фінансовому секторі, яка передбачає інтеграцію ESG-ризиків у процес прийняття рішень банками. Поступово зростають вимоги до нефінансової звітності, оцінки кліматичних ризиків, аналізу гендерної рівності, прав людини та соціального впливу.
Кредитна програма «5-7-9» та інші державні фінансові інструменти також дедалі більше орієнтовані на екологічні та соціальні критерії. Партнерські фінансові установи – банки, кредитні спілки та фонди – починають вимагати від позичальників дотримання базових принципів сталого розвитку.
Міжнародні інвестори та донори посилюють свої вимоги. Наприклад, IFC, EBRD, KfW, Finnfund, NEFCO та інші включають екологічні й соціальні ризики до обов’язкових критеріїв відбору проєктів, навіть у приватному секторі. Це означає, що бізнес, який не вміє управляти впливом – не отримає доступ до капіталу. У найближчі три–п’ять років ця тенденція лише посилиться.
Щоб ці проблеми не перетворилися на клубок, який буде важко розплутати, вже зараз потрібно зробити низку заходів:
- Внести «зелені» професії, як от «фахівець зі сталого розвитку», до Національного класифікатора професій та встановити для них єдині кваліфікаційні вимоги.
- Розвивати освітні програми, які б відповідали сучасним вимогам ринку праці, та інтегрувати сталий розвиток у стратегії українських університетів.
- Посилити роль держави в створенні стійкої та актуальної системи підготовки кадрів для «зелених» професій.
У цій реальності бізнес має замислитися не лише над стратегією, а й над мисленням. Бо сталий розвиток починається не з політики компанії – а з того, як лідер бачить своє місце у світі.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
