Документальний фільм «20 днів у Маріуполі» здобув номінацію на «Оскар» у категорії «Найкращий документальний фільм». Його режисер Мстислав Чернов майже рік показує стрічку глядачам світу, дає інтервʼю, отримує погрози у соцмережах і спить по чотири години. Все заради того, щоб розповісти, що Росія зробила з Маріуполем та його жителями.
23 січня стрічку Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі» номінували на «Оскар» у категорії «Найкращий документальний фільм». Воєнні кореспонденти Чернов, Євген Малолєтка та Василіса Степаненко із Associated Press були єдиними представниками міжнародних ЗМІ, які документували бої в Маріуполі. За роботу у місті в облозі всі троє отримали Пулітцерівську премію.
«Краще б причини існування цього фільму ніколи не було, – написала у Facebook режисерка Марина Степанська. – Але якщо хто і заслуговує на перший «Оскар» для України – це журналісти, що створили потужне мистецьке висловлювання в умовах, коли кіно, здавалося б, не має жодного значення».
Фільм Чернова позмагається у номінації зі стрічками «Бобі Вайн: народний президент» (Bobi Wine: The People’s President), «Вбити тигра» (To Kill a Tiger), «Вічна памʼять» (The Eternal Memory) та «Чотири доньки» (Four Daughters).
Номінація на «Оскар» повернула «20 днів у Маріуполі» до частини українських кінотеатрів – повторний прокат стартує 25 січня, повідомив дистриб’ютор «Артхаус Трафік». Стрічка стала найбільш касовим українським документальним фільмом, зібравши бокс-офіс понад 2 млн грн. Часто фільми, які беруть участь у будь-якій кінопремії, добирають ще близько 30% бокс-офісу у повторному прокаті, казала виконавча директорка Української кіноакадемії Анна Мачух.
Як на номінацію відреагував Мстислав Чернов – у бліцінтерв’ю з режисером.
Мстислав Чернов майже рік подорожує, показує стрічку глядачам світу, дає інтервʼю, отримує погрози у соцмережах і спить по чотири години. Фото: Getty Images
Ваш дебютний фільм номінували на «Оскар» у категорії «Найкращий документальний фільм». Що для вас означає ця номінація?
Я б віддав усі нагороди і номінації за те, щоб ця трагедія ніколи не сталася, щоб Росія не вторглася в Україну. Але це сталося. І цей фільм існує не просто як доказ того, що сталося з Маріуполем, а й як символ того, що Російська Федерація зробила і продовжує робити з іншими містами України, скидаючи на них керовані авіаційні бомби, випускаючи по них ракети. Номінація на «Оскар» – можливість нагадати світові про це.
Чому вашому фільму вдалося завоювати максимально широку увагу – публіки, зокрема і фестивальної, і американських кіноакадеміків?
Насправді «20 днів у Маріуполі» – це фільм про надію. Про те, що в найгірші моменти нашого життя, в момент втрати, болю, ми не залишаємось наодинці. З нами завжди є хтось поряд: сусід, лікар, волонтер, пожежник, журналіст… Це несе відчуття спільноти, відчуття єдності. Сила української єдності вражає міжнародного глядача.
Традиційно оскарівська промокампанія потребує ресурсів – і особистої участі команди, і матеріальних витрат. Як були залучені ви?
У нас немає великого ресурсу або державної підтримки, але є мотивація і бажання розказати світові про те, що Росія зробила з Маріуполем та його жителями. Тому я вже майже рік подорожую світом, показуючи фільм політикам, експертам, журналістам та глядачам на фестивалях та спеціальних показах. Сплю по чотири години. Відповідаю на провокаційні питання, отримую погрози в соцмережах, заохочую міжнародних продюсерів, які хочуть знімати документальне кіно про Україну. Робота триває. І зараз її стане ще більше.
Чи ви знайомі зі стрічками, з якими змагаєтеся? Як оцінюєте шанси на перемогу?
Фільми в документальній категорії різноманітні, сильні та заслуговують на найвищу відзнаку. Я не оцінюю шанси. Я працюю.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
