Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.
Я – режисерка і драматургиня. Ще я – про нерв, допитливість і вивчення людей.
Найкраще у мене виходить драматизувати. І готувати борщ.
Моя мрія – зняти фільм світового рівня, про який не питали б: «Це справді гарне кіно чи нам здалося?» Кінорежисура – нова для мене професія, мені хочеться досягти в ній багато чого.
Я пишу лише ті історії, які не відпускають. Зазвичай вони про людей у драматичних ситуаціях, на місці яких я можу уявити себе. Завдання драматурга – вміти поставити себе на місце будь-якого свого персонажа, навіть найбільш негативного. Я ламаю голову, що б робила в цих обставинах. Якщо виникає внутрішнє бажання опрацювати ситуацію, це гарний привід про неї написати.
Кілька років поспіль мене не відпускала тема війни на Донбасі. Так з’явилися «Кіборги» й «Погані дороги». Нині мені цікаві історії людських взаємин.
Сім’я – вічне джерело натхнення, як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус.
Я росла серед людей, котрі дивилися телевізор. Тому я чудово розумію персонажів зі «Спіймати Кайдаша» або «Поганих доріг». Я одна з них.
Я вмію йти за своїм баченням. І відступати від нього. Для «Поганих доріг» не хотіла відбирати акторів, що грали у виставі. Проте актриса Оксана Черкашина так блискуче зіграла на пробах, що в мене просто не було вибору. Я ж не дурна стріляти собі в ногу.
Сприйняття своїх текстів змінюється в часі. Наприклад, я бачила «Погані дороги» на сцені Royal Court. Виглядало, наче я дивлюся якийсь іноземний спектакль. З фільмом так само: коли перестаєш у цьому варитися, магія йде, залишається просто виробничий процес.
Свої вистави і кіно я ніколи не переглядаю, не ходжу на прем’єри. Це для мене величезний стрес. Показ «Поганих доріг» на Венеційському кінофестивалі заледве висиділа. Коли я сказала, що хотіла, – все, це для мене закритий етап. Я йду далі.
Драматург має справу з персонажами у своїй голові. Режисер на майданчику працює з реальними людьми. Їх потрібно переконати, що ти знаєш, що робиш. Навіть коли це не так. Тут важливо водночас бути лідером і створювати гарну атмосферу на майданчику.
Після успішного кінодебюту складно зняти другий фільм. Від тебе чогось чекають, а на тебе нападає ступор.
Працюю над історією «Демони» за моєю п’єсою, якій уже багато років. Хочу експерименту з формою і хуліганства. Це драма з елементами містики і комедії: в українське село приїздить росіянин зі стосом книжок, які зазвичай продають в електричках. Знайомиться із самогонницею Ніною, і в них починається любов-ненависть. Там немає прив’язки до часу: складно зрозуміти, це 1990-й чи 2010-й. Мені здається, у цій історії є все, щоб прогриміти.
Я доволі невпевнена в собі людина. Тому мені настільки важливий фідбек. Не знаю, чи знімала б я другий фільм, якби «Погані дороги» не стали успішним дебютом.
Коли мені потрібно писати, рішуче відсікаю рутину і на деякий час втікаю. Пишу в самотині, в ті проміжки часу, які усвідомлено собі викроюю.
Найкращі ідеї приходять до мене в комфорті та концентрації. Ставлю телефон на беззвучний режим. Прокрастиную, дивлюся фільми, міркую. Три-чотири дні в такому режимі – й ідеї приходять. Ще я люблю придумувати історії за кермом автомобіля – це моя форма медитації.
Мене дратує, коли забирають мій час. Я щосили уникаю безглуздих зустрічей. Парадоксально, але ці ж дратівливі люди мене й надихають. Як мої персонажі з «Кайдашів», котрі дратували мене свого часу. Але це і робить їх такими цікавими.
Найкращу пораду в моєму житті дала мені художній керівник Театру.doc Олена Греміна. Вона полягала в тому, щоб учитися великодушності. Що це означає? Не розмінюватися на дрібниці, приймати людей, якими вони є, ставати вищою від побутових чвар і сварок.
Найкраще рішення в моєму житті – повернутися у 2004 році з Москви в Україну.
Головний страх, який мені вдалося подолати, – страх емоційного оголення. Я виходила на театральну сцену, писала дуже особисті тексти, з’являлася в кадрі. Кілька разів зіграла одну з новел у «Поганих дорогах» в європейських театрах.
Я хочу поліпшити знання англійської і навчитися вирощувати квіти на дачі. У професії – навчитися монтувати і краще розбиратися в операторській роботі. А ще – написати роман.
Мої найкращі якості – амбіційність і сильний характер.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
