Куратори Музею фрагментів війни зібрали 300 предметів із постраждалих від війни населених пунктів та перетворюють їх на артоб’єкти. Як з їх допомогою збиратимуть гроші та які історії розповідає мистецтво
«Найскладніше – знайти своє місце на початку війни», – каже співзасновник Музею фрагментів війни Андрій Сірченко. Пропрацювавши в IT майже 20 років, на початку вторгнення він вступив до добровольчого формування для оборони столиці. Коли окупанти відступили від Києва, постало питання, що робити далі.
Ідею з музеєм вигадали на другий місяць вторгнення. У проєкті задіяні близько 45 людей, хребет команди складають п’ятеро. Приблизно п’ять місяців вони збирали артефакти в експедиціях Черніговом, Херсоном, Одесою, Харківщиною та Київщиною. Частину предметів музею віддали люди, які живуть на територіях, що постраждали від російських окупантів, частину – передали воїни, волонтери чи журналісти. Отримані речі заливають епоксидною смолою, перетворюючи їх в артоб’єкт. Таких планують зробити 300.
Співзасновник музею Андрій Сірченко хоче зібрати від $1 000 000 до $10 000 000 на підтримку дітей загиблих воїнів і жителів регіонів, які постраждали від війни
Поки музей існує у форматі онлайн-платформи, де уже можна побачити частину артефактів. Кожен із них можна придбати. Мінімальна ціна – $800. Передбачається, що кожну річ продаватимуть на аукціоні.
Команда прагне зібрати від $1 000 000 до $10 000 000 на підтримку дітей загиблих воїнів і жителів регіонів, які постраждали від війни. Виручені кошти спрямують у три фонди гуманітарної допомоги:
- патронатну службу Азову SupportAzov,
- фонд підтримки сімей загиблих захисників Маріуполя AzovStal Families,
- фонд психологічної допомоги та реабілітації дітей Voices of Children.
Музей фрагментів війни зібрав унікальні артефакти, за кожним із них – історія. Ось дев’ять розповідей постраждалих від дій окупантів, які прагнуть допомогти іншим.
Кулон із нашийника собаки
На зробленому в Ірпені фото з випростаною головою стоїть дівчина. Довкола неї – собаки на повідцях. Частина тварин – з інвалідністю.
На фото, яке облетіло світ – волонтерка Настя Тиха. До вторгнення разом із чоловіком вони підбирали і лікували безпритульних собак. З Ірпеня сім’ї вдалося вивезти 15 собак, п’ять котів, хамелеона, черепаху, хом’яка та павука, пише «Українська правда».
До музею вона передала брелок із нашийника одного собаки, що втік у той день. «Я дуже багато часу витратила, щоб його адаптувати, – розповідала Тиха музейникам. – Цей брелок для мене – символ надії».
Ключ від наручників
Ілля Самойленко – офіцер управління розвідки полку «Азов» Нацгвардії. Разом із побратимами пройшов бої за Маріуполь, «Азовсталь» і російський полон.
Перебування бійців на «Азовсталі» добігало кінця, вони готувалися до полону. Самойленко заховав ключ від наручників у своєму протезі. Так він міг би відімкнути наручники свої чи побратимів. Використати ключ не довелося. Тепер це один із артефактів війни – «символ незламності українських воїнів».
Шишки з Ізюму
«Тиша, хрести і шишки під ногами – картина, що врізалася в памʼять», – йдеться в описі експонату. 15 вересня в Ізюмі на Харківщині виявили масові поховання військових і цивільних. Лише на одному з кладовищ – щонайменше 450 могил.
Мешканці Ізюму розповідали творцям музею, що до появи кладовища жителі міста закопували тіла на подвір’ях. Встановити особу загиблих іноді було неможливо, тому більшість дерев’яних хрестів підписані лише номером. Коли росіяни змусили ізюмчан займатися перепохованням на «кладовищі», не дозволили писати на табличках імена.
Борошно у пляшці
Мініатюрна пляшка з борошном розповідає історію українки, яка поїхала до іншого населеного пункту до бабусі з інвалідністю. Вона не змогла повернутися назад, до дітей – та територія вже була окупована. Їжа у дітей закінчилася дуже швидко. Єдине, що залишалося на кухні – борошно, яке вони їли два тижні, поки їх не вивезли волонтери.
Уламок «Мрії»
«На жаль, ми втратили «Мрію», – казав президент Володимир Зеленський. – Але стару. А нову «Мрію» ми побудуємо». 26 лютого російські окупанти спалили найпотужніший у світі транспортний літак українського виробництва.
Невеликий уламок літака АН-225 нині знаходиться у музеї. «Навіть зруйнованим він служитиме українцям, які потребують реабілітації через бойові дії», – йдеться в описі.
Тростина для саксофона
Місто Димер Київської області потрапило під окупацію в перші дні повномасштабної війни. Працівники місцевої музичної школи ходили на роботу, щоб врятувати інструменти. Найстрашнішим для них було уявити, що знищать чи вкрадуть дорогий саксофон і рояль Estonia, який було неможливо заховати.
«Була ніч, дуже темно й страшно, – пригадує директорка школи Світлана Заводовська. – Ми виносили інструменти через потаємний вхід. А наступного дня я згадала, що в одному з кабінетів стоїть саксофон. Я не знала, чи буду жити далі, але мала його врятувати».
Російські військові потрапили до школи, але брати було нічого. Інструменти вціліли, постраждали лише двері та вікна закладу – окупанти кинули біля нього вибуховий пристрій.
Уламок Ірпінського мосту
Підірваний міст через річку Ірпінь допоміг зупинити наступ росіян на Київ. Навіть зруйнованим він залишався шляхом евакуації людей. Під час бомбардування вціліла частина моста слугувала укриттям. Коли вогонь вщухав, люди переходили на інший берег по частинах конструкцій.
Портсигар
Олександр – військовослужбовець полку «Азов» з позивним Бджола. Побратими врятували йому життя, коли той отримав поранення у Маріуполі. Під обстрілом воїна перенесли у більш безпечне місце, а ввечері привезли його у командно-спостережний пункт «Азову».
Згодом місцевість почали обстрілювати, і Олександра через річку переправили на «Азовсталь». Всі човни для переправи лежачих збивали протитанковими ракетами, тож потрібний засіб пересування викрали в тилу ворога.
Півтора місяця Бджола пролежав у медичному бункері «Азовсталі», ще півтора – у полоні в Донецьку. У кубі – портсигар Олександра, який пройшов із ним Маріуполь і російський полон.
Розбитий диск телефона
32 роки Олена Берлізєва прожила на Північній Салтівці у Харкові. Її житло зруйнувала ракета. Жінка переїхала в комунальну квартиру на іншому кінці міста. Щодня вона їздить до свого будинку, щоб погодувати собаку, якого їй нікуди забрати.
Від квартири Берлізєвої вціліло лише декілька тарілок. Артефактом в музеї став диск від телефона, що лежав біля розбитого будинку.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
