Категорія
Життя
Дата

Освічена людина не може не помічати пропаганди. Про що нам говорить дослідження філолога-класика Бруно Снелля

Освічена може лише свідомо ігнорувати пропаганду – або через ідеологічні установки, або через небажання витрачати час. Розмірковує на прикладі вчення Бруно Снелля партнер та керівник департаменту консалтингу Deloitte в Україні Єгор Григоренко

Forbes запустив YouTube-проєкт «Країна героїв». Дивіться новий епізод про те, як Київстар та Vodafone постраждали від війни

Освічена людина не може не помічати цього, а може лише свідомо ігнорувати – або через власні ідеологічні установки, або через щире небажання занурюватися у питання і витрачати на нього час та інтелектуальні ресурси.

Від «це війна лише з Путіним, а не з Пушкіним» до «вся російська культура схиблена та імперська, її треба відмінити». Ні з ким сперечатися не буду, для цього є професіонали, але, читаючи це все, згадав одразу Бруно Снелля, про якого, здається ніхто з професіоналів поки не згадував.

Бруно Снелль був професором класичної філології Гамбурзького університету та одним із найбільших європейських авторитетів щодо Давньої Греції. Найвідоміша його праця – це Die Entdeckung des Geistes (Відкриття розуму). 

Основна теза – давні греки десь у 6–5 ст. до н. е. винайшли фактично сучасний спосіб мислення, який і став базою усієї європейської цивілізації. Якщо спрощено, то цей спосіб полягав у здатності генерувати узагальнені абстрактні поняття нового типу. Ілюстрував це Снелль на прикладах самої давньогрецької літератури до цього переходу та після. 

Наприклад, Гомер, задовго до умовної межі, знає багато слів для позначення різних способів «дивитися» (із захопленням чи презирливо, зацікавлено чи відсторонено), але не знає слова «зір» як збірного поняття. Він вживає назви майже усіх органів людського тіла, але саме слово «тіло» в нього трапляється лише раз чи два у значенні «труп» і ніколи у значінні «структурована сукупність усіх основних органів». 

Він знає багато яскравих слів та метафор, які характеризують різні ментальні чи психічні стани героїв, але не знає, що таке «душа». Тобто Гомер та його сучасники не знають більшості тих слів, які для нас з дитинства звичні та конкретні, але насправді є збірними абстрактними поняттями.

Чому це важливо? Не те щоб люди до 6 сторіччя до н. е. були тупіші чи бідніші духом, зовсім ні, просто в принципі більшість практичних проблем вони чудово розв’язували без уміння генерувати такі поняття та функціоналізувати іх. Але без такого вміння неможлива формальна логіка, а отже – філософія, наука, математика, тощо.

Цікавий нюанс, який побіжно згадує Снелль, полягає у тому, що давнім грекам цей великий ментальний перехід дався непросто та зайняв років двісті, а от сучасна освічена людина засвоює це вміння на базовому рівні фактично ще у середній школі – будь-яка сучасна мова в індустріалізованих та пост-індустріальних суспільствах щільно насичена такими термінами. 

Людина, яка справді отримала вищу освіту, вже абсолютно точно мусить володіти такою навичкою на майже інтуїтивному рівні. Це як плавати чи їздити на велосипеді – через вік та брак практики можна значно погіршити вправність, але зовсім забути майже неможливо.

Так от, з позицій Снелля, сучасна освічена людина не може стати жертвою пропаганди на справді тривалий час. Будь-яка пропаганда, що спотворює реальність, змушена або «розривати» конкретний зміст базових абстрактних термінів, або просто відкидати наочні факти, які цими термінами неможливо описати. 

Освічена людина не може не помічати цього, а може лише свідомо ігнорувати – або через власні ідеологічні установки, або через щире небажання занурюватися у питання і витрачати на нього час та інтелектуальні ресурси.

Нацистська Німеччина

У житті Снелля були не лише давні греки. Професором Гамбурзького університету він став у 1931 році, коли нацисти ще не прийшли до влади, але вже були помітною складовою німецького суспільства, а залишався ним аж до 1959 року. 

Хоча він був досить типовим німецьким інтелектуалом старої школи, нацисти йому одразу не сподобалися – він не міг прийняти їхню програму, вона для нього була очевидно регресивною та варварською, інтелектуально та морально. Він ніколи цього й не приховував. Спочатку більшість його колег трималися такої ж думки, але вже за пару років він такий залишився фактично один – активна антинацистська меншість змушена були піти з науки або взагалі тікати з Рейху, більшість зайняла лояльну компромісну позицію.

У 1934 році нацисти провели референдум, на якому майже 90% німців погодилися поєднати посади рейхсканцлера та рейхспрезидента, а Гітлера (який ці посади, звісно, й обійняв) наділити фактично квазидиктаторськими повноваженнями. 

Пропагандистська кампанія перед референдумом була побудована навколо слова «Так» (німецькою «Ja») – мовляв, справжній німець не може відповісти на референдумі інакше.

Наступні пару років нацисти активно зайнялися «очищенням» усіх галузей культури, науки, спорту у Рейсі та пропагандою нечуваних досягнень справжніх німців в усіх цих сферах. Були начебто й спроби підключити до цього Снелля – ну це ж позитивні меседжі, не треба писати нічого поганого про євреїв чи дисидентів, треба просто підсвітити те, чим німці можуть по праву пишатися. 

Снелль відгукнувся неочікуваною статтею про комедію Луція Апулея «Золотий осел». Він довго аналізував у цій статті, як у класичних мовах передавали звуки, що їх добуває осел, а закінчив статтю приблизно такою фразою: «Цікаво, що лише німецькі віслюки на будь-яке питання завжди відповідають Ja, Ja». Після цього Снелля вже не турбували.

Активним опозиціонером Бруно Снелль ніколи не був, але продовжував відкрито засуджувати нацистів, допомагав переховуватися та виживати своїм колишнім колегам, яких було репресовано. Як не дивно, але його особисто все одно не чіпали – адміністративно кар’єра його фактично заморозилася, але доки він залишався в межах лише своєї тусовки класичних філологів, йому навіть особливо не забороняли триматися своїх антинацистських поглядів. Він був занадто відомим у Європі, в цілому не становив значної небезпеки для режиму, а отже його можна було не помічати.

Коли війна закінчилася, Гамбург опинився в британській окупаційній зоні. Британці досить активно взялися за денацифікацію (тоді це слово мало набагато конкретніше значення), в тому числі вищої освіти. 

Вони хотіли контролювати формування адміністративних органів університетів та вчених рад, освітні програми, навіть впливати на те, хто і що може викладати. Значна частина німецьких професорів щиро обурилися цим – мовляв, треба чітко провести межу між справжніми нацистами та рештою. Більшість з нас нічого активно не підтримувала, ми просто займалися своєю роботою, ми представляємо велику німецьку культуру, а не нацистську ідеологію, за що нас тепер дискримінують та піддають недемократичним методам контролю?

Снелль був першим з гамбурзьких професорів, хто одразу почав співпрацювати з британцями. Його позиція була трохи іншою, ніж в колег: «Ми всі це заслужили, навіть ті, хто не були нацистами. Ніхто не зобов’язаний тепер вважати нацизм якоюсь випадковою аберацією, а нас жертвами пропаганди, це ми мусимо наново доводити, що німецька культура є інтегральною частиною загальної європейської, яка здатна органічно співіснувати з іншими такими ж». 

Набагато пізніше, згадуючи нацистські часи, він сказав, що «значна частина німецьких науковців надали себе у розпорядження нацистського режиму у 1933 році. Однією з причин цього було зневажливе ставлення німецької інтелігенції до політичного життя та, як наслідок, напівзнання або повне невігластво у цій сфері». 

Снелль ніколи не відмовлявся від своєї німецької спадщини, але він також ніколи не намагався зняти відповідальність за все, що відбулося в Європі з 1933 по 1945 рік, ані з себе, ані з німецької культурної спільноти. Можливо, він міг би зробити набагато більше за часів нацизму, стати активним героєм спротиву, але принаймні він залишився чесною людиною – навіть це тоді вдалося дуже небагатьом, схоже, що в сьогоднішній Росії це теж завдання, з яким впорається абсолютна меншість.

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Катерині Рещук – [email protected]
Новий випуск Forbes Ukraine

Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні