Президент РФ Владимир Путін у своїх промовах регулярно робить щонайменше чотири логічні помилки, через що його аргументи часто видаються абсурдними
Головні матеріали Forbes Ukraine. Раз на тиждень на вашій пошті.
Періодично медіапростір заповнюють новини про виступи президента РФ. Усе частіше його заяви розглядають не лише з точки зору політичної аналітики, а й у контексті діагностики можливих психічних розладів типу деменції. Ми ніби намагаємося спробувати пояснити непослідовність його думок.
І це природно. Річ у тім, що мозок влаштований у такий спосіб, що завжди шукає логічні пояснення, оскільки йому складно сприйняти абсурдні дії, явища, промови тощо. Якщо ж говорити саме в контексті аналізу заяв Путіна, то знайти сенс та адекватність у його промовах складно через велику кількість логічних помилок.
Особливість таких помилок у тому, що вони повʼязані з порушенням логічної коректності висновків. Така помилковість обумовлена певним логічним недоліком у доказі, що робить останній загалом неправильним. Якщо простими словами: в основі аргументу – хибне твердження, а в результаті – помилкові висновки.
Промови Путіна рясні на такі недоліки.
Ad hominem. Атака опонента, а не його ідеї
Мабуть, одна з найулюбленіших помилок Путіна. Вона полягає в тому, що кожен раз, коли співрозмовник не може підкріпити своє твердження доказом, фактами чи причиною, він вдається до психологічного нападу на супротивника: переходить на особистість. Чудовий приклад – заклик Путіна 25 лютого до українського народу: «Беріть владу у свої руки. Схоже, нам із вами буде легше домовитися, ніж із цією зграєю наркоманів та неонацистів».
Зрозумівши, що українці налаштовані войовниче, президент країни-агресорки одразу перейшов на особистості, звинувативши український уряд та президента у встановленні злочинного режиму та зловживанні психотропними речовинами без жодних на те підстав та аргументів. Останній «аргумент» він досі активно використовує фактично в кожному публічному виступі.
Argumentum ad baculum. Аргумент сили
Логічна помилка, що виникає, коли особа погрожує використанням сили, щоб примусити опонента погодитися з висновком. Найчастіше її використовують, коли докази та раціональна аргументація відсутні. Наприклад, заява Путіна: «Ті, хто намагаються шантажувати нас ядерною зброєю, повинні знати, що роза вітрів може розвернутися і в їхній бік».
Тобто людина, що розпочала повномасштабне вторгнення, намагається залякати цивілізований світ, який підтримує Україну, ядерною зброєю. І аргументує це уявними: «Нас шантажують» та «Ви самі нас змушуєте». Тобто «логіка» така: «Українці самі винні. Якщо ви з цим не згодні, Росія нападе і на вас».
Ще один приклад: «Європа замерзне без російського газу». Тобто людям фактично погрожують тим, що за «непокірність російському царю» вони втратять певні блага. Це дещо схоже на суперечки дітей: «Ти повинен віддати мені іграшку, бо інакше я тебе вдарю».
Помилка, повторена двічі
Полягає в тому, що людина ніби виправдовує свій вчинок, звинувачуючи інших у такій самій поведінці чи діях: «Як ти можеш мене судити, якщо зробив те саме?».
Заява «Як ви можете звинувачувати Росію у вбивствах, коли українці десятиліттями вбивали своїх же людей на сході?» – саме про цю похибку в судженнях.
Цей прийом президент РФ використовує у різних варіаціях: «Це НАТО ввели війська до кордонів Росії, тож ми мусили зробити те саме», «Це Америка розпочала війну, а ми лише захищаємо невинний народ», «Захід здійснив держпереворот в Україні, що призвело до того, що ми розпочали спецоперацію. Хіба ми держпереворот влаштували?».
Уявний супротивник
Тут ми говоримо про спотворене уявлення позиції опонента. Наприклад: «Захід цап-царап – і привласнив наші золотовалютні резерви», тобто проблема, виявляється, не в санкціях через вторгнення до України, а саме в «цап-царап», який усьому виною. Скаржиться він і на те, що нібито «Захід претендує на всі ресурси людства» та переконаний у своїй «безгрішності».
Доречним тут буде згадати і його заяви про відмову Зеленського йти на переговори: «Ми багато разів говорили, що готові до переговорів з Україною, але київський режим вирішив їх не продовжувати». Тобто ігнорується факт того, що Росія – країна-терорист, відповідно, й переговори з нею неможливі. Разом із тим інформація подається в такий спосіб, ніби це Україна – провокатор.
Тому в промовах президента РФ доцільніше шукати не логіку, а логічні помилки. І зараз, як ніколи, маємо можливість побачити масштабність наслідків таких помилок на практиці.
