Президент РФ Владимир Путін у своїх промовах регулярно робить щонайменше чотири логічні помилки, через що його аргументи часто видаються абсурдними
⚡️Даруємо 700 грн знижки на річну підписку на сайт Forbes. Діє з промокодом 700 до 28.04 Оформлюйте зараз за цим посиланням
Періодично медіапростір заповнюють новини про виступи президента РФ. Усе частіше його заяви розглядають не лише з точки зору політичної аналітики, а й у контексті діагностики можливих психічних розладів типу деменції. Ми ніби намагаємося спробувати пояснити непослідовність його думок.
І це природно. Річ у тім, що мозок влаштований у такий спосіб, що завжди шукає логічні пояснення, оскільки йому складно сприйняти абсурдні дії, явища, промови тощо. Якщо ж говорити саме в контексті аналізу заяв Путіна, то знайти сенс та адекватність у його промовах складно через велику кількість логічних помилок.
Особливість таких помилок у тому, що вони повʼязані з порушенням логічної коректності висновків. Така помилковість обумовлена певним логічним недоліком у доказі, що робить останній загалом неправильним. Якщо простими словами: в основі аргументу – хибне твердження, а в результаті – помилкові висновки.
Промови Путіна рясні на такі недоліки.
Ad hominem. Атака опонента, а не його ідеї
Мабуть, одна з найулюбленіших помилок Путіна. Вона полягає в тому, що кожен раз, коли співрозмовник не може підкріпити своє твердження доказом, фактами чи причиною, він вдається до психологічного нападу на супротивника: переходить на особистість. Чудовий приклад – заклик Путіна 25 лютого до українського народу: «Беріть владу у свої руки. Схоже, нам із вами буде легше домовитися, ніж із цією зграєю наркоманів та неонацистів».
Зрозумівши, що українці налаштовані войовниче, президент країни-агресорки одразу перейшов на особистості, звинувативши український уряд та президента у встановленні злочинного режиму та зловживанні психотропними речовинами без жодних на те підстав та аргументів. Останній «аргумент» він досі активно використовує фактично в кожному публічному виступі.
Argumentum ad baculum. Аргумент сили
Логічна помилка, що виникає, коли особа погрожує використанням сили, щоб примусити опонента погодитися з висновком. Найчастіше її використовують, коли докази та раціональна аргументація відсутні. Наприклад, заява Путіна: «Ті, хто намагаються шантажувати нас ядерною зброєю, повинні знати, що роза вітрів може розвернутися і в їхній бік».
Тобто людина, що розпочала повномасштабне вторгнення, намагається залякати цивілізований світ, який підтримує Україну, ядерною зброєю. І аргументує це уявними: «Нас шантажують» та «Ви самі нас змушуєте». Тобто «логіка» така: «Українці самі винні. Якщо ви з цим не згодні, Росія нападе і на вас».
Ще один приклад: «Європа замерзне без російського газу». Тобто людям фактично погрожують тим, що за «непокірність російському царю» вони втратять певні блага. Це дещо схоже на суперечки дітей: «Ти повинен віддати мені іграшку, бо інакше я тебе вдарю».
Помилка, повторена двічі
Полягає в тому, що людина ніби виправдовує свій вчинок, звинувачуючи інших у такій самій поведінці чи діях: «Як ти можеш мене судити, якщо зробив те саме?».
Заява «Як ви можете звинувачувати Росію у вбивствах, коли українці десятиліттями вбивали своїх же людей на сході?» – саме про цю похибку в судженнях.
Цей прийом президент РФ використовує у різних варіаціях: «Це НАТО ввели війська до кордонів Росії, тож ми мусили зробити те саме», «Це Америка розпочала війну, а ми лише захищаємо невинний народ», «Захід здійснив держпереворот в Україні, що призвело до того, що ми розпочали спецоперацію. Хіба ми держпереворот влаштували?».
Уявний супротивник
Тут ми говоримо про спотворене уявлення позиції опонента. Наприклад: «Захід цап-царап – і привласнив наші золотовалютні резерви», тобто проблема, виявляється, не в санкціях через вторгнення до України, а саме в «цап-царап», який усьому виною. Скаржиться він і на те, що нібито «Захід претендує на всі ресурси людства» та переконаний у своїй «безгрішності».
Доречним тут буде згадати і його заяви про відмову Зеленського йти на переговори: «Ми багато разів говорили, що готові до переговорів з Україною, але київський режим вирішив їх не продовжувати». Тобто ігнорується факт того, що Росія – країна-терорист, відповідно, й переговори з нею неможливі. Разом із тим інформація подається в такий спосіб, ніби це Україна – провокатор.
Тому в промовах президента РФ доцільніше шукати не логіку, а логічні помилки. І зараз, як ніколи, маємо можливість побачити масштабність наслідків таких помилок на практиці.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
