Мінфін пропонує з 2027 року зобов’язати платників єдиного податку з оборотом понад 1 млн грн реєструватися платниками ПДВ – як частину зобов’язань перед МВФ. Старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна Володимир Дубровський вважає, що це рішення ухвалюють у найгірший момент: замість стимулювання економічного зростання держава ризикує підштовхнути мікробізнес у тінь і підірвати довіру підприємців. Чи готова Україна платити економічним зростанням за ПДВ для ФОПів?
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Міністерство фінансів 18 грудня 2025 року представило законопроєкт, який передбачає, що з 1 січня 2027 року платники єдиного податку – як ФОПи, так і юридичні особи 1–3 груп – будуть зобов’язані реєструватися платниками ПДВ за ставкою 20%, якщо їхній річний оборот перевищує 1 млн грн. Ініціатива пов’язана із зобов’язаннями України перед МВФ, зафіксованими у відповідному меморандумі, і йде в одному пакеті з упровадженням оподаткування для маркетплейсів (OLX, Rozetka, Prom та інших).
Уточнення: йдеться не про ФОПів як таких, а про платників єдиного податку (ЄП) – як ФОПів, так і юридичних осіб. При цьому частина ФОПів в Україні працює на загальній системі оподаткування і завжди була зобов’язана сплачувати ПДВ на загальних підставах. На практиці ж вони, як правило, приховують свої обороти, щоб не перевищити поріг обов’язкової реєстрації в 1 млн грн (встановлений у 2015 році та з того часу не індексований), і «відкуповуються» від податкової.
Навіщо це робиться? Чотири аргументи Мінфіну
Потрібні гроші. За розрахунками Мінфіну, ці заходи дозволять додатково залучити до бюджету 40,1 млрд грн на рік, які чомусь здаються МВФ і самому Мінфіну легкодоступними.
Втім, у реальності відбудеться масовий перехід бізнесу в тінь, як це вже було у 2010 році, коли уряд Миколи Азарова намагався знищити «спрощенку». Тоді Україна, за даними Держстату, втратила 2,2 млн (із приблизно 4 млн) легальних робочих місць у мікробізнесі. А у 2021 році (останні на сьогодні дані) з 3 млн неофіційно зайнятих 1,757 млн становили самозайняті – потенційні платники ЄП, яких було майже стільки ж, скільки й сумлінних.
Лише близько 20% платників ЄП з оборотом понад 1 млн грн збираються реєструватися платниками ПДВ, згідно з даними Advanter Group. Тож ці додаткові надходження точно не будуть «легкою здобиччю».
Несправедливо, що платники ЄП звільнені від ПДВ, тоді як СПД на загальній системі оподаткування з такими самими оборотами зобов’язані його сплачувати. Насправді ПДВ уже включений у ЄП, а на 3-й групі навіть існує опція його виокремлення – 3% з обороту + ПДВ.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Втім верхня межа спрощеної системи та поріг реєстрації платником ПДВ мають одну спільну причину: загальна система та сплата ПДВ потребують бухгалтерського обліку, який мікробізнесу не потрібен (для нього це непродуктивні витрати), тоді як великим підприємствам він необхідний з внутрішніх причин.
Саме облік, а також пов’язані з адмініструванням перевірки, супровідні хабарі, штрафи та судові витрати є основними статтями витрат, пов’язаних зі сплатою податків. Зокрема, за даними опитування CASE Україна, різниця у трудовитратах на ведення бухгалтерського і податкового обліку між ФОПом з ПДВ і ФОПом лише з найманими працівниками становить 140,2 людино-днів на рік. Тому логічно, щоб поріг ПДВ збігався з лімітом спрощеної системи – але шляхом підвищення порогу.
Зловживання «спрощенкою»: дроблення бізнесу на псевдо-ФОПів; оформлення найманих працівників як псевдо-ФОПів; використання псевдо-ФОПів для «обналу»; продаж контрабандних і контрафактних товарів через ФОПів.
Такі псевдо-ФОПи станом на 2023 рік становили менш як 10% усіх платників ЄП, а умовні недонадходження податків від цих схем на порядок менші, ніж від лідерів антирейтингу – «чорних» зарплат і «чорно-сірого» імпорту.
Зі зловживаннями потрібно боротися, інакше вони зростатимуть. Але чому при цьому мають страждати сумлінні ФОПи? Тим більше що запропонований Мінфіном захід:
- жодним чином не зачіпає «обнальників» (сплачений ними ПДВ підприємство отримує у вигляді податкового кредиту);
- стимулює «дроблення» – до рівня менш як 1 млн грн;
- не заважає продавати «контрабас» через ніде не зареєстрованих продавців, а також із фальшивими документами та псевдофіскальними чеками (або взагалі без них) – ці канали збуту і зараз працюють нарівні з ФОПами.
Боротьба з цими схемами – з огляду на підвищену до них увагу – є реальною та розумною альтернативою, яку Мінфін мав би запропонувати МВФ, якби він справді захищав інтереси України. Практичні заходи описані в дослідженні ІСЕТ і законопроєкті №13507.
Реалізація Національної стратегії доходів (НСД). Ця стратегія ухвалювалася кулуарно, без консультацій з бізнесом і незалежними експертами, тому її податкова частина відверто слабка в частині реформування ДПС, зате містить численні неузгодженості й шкідливі пропозиції.
Стратегія потребує перегляду – відповідна петиція набрала 25 000 голосів. Але навіть НСД обіцяла не робити нічого шкідливого (зокрема, й «ПДВ для ФОПів») до «відновлення довіри до податкових органів». І це важливо хоча б тому, що без їх реформування всі репресивні заходи очевидно лише посилять корупцію і ще глибше законсервують «азарівську» корпоративну культуру в ДПС.
Цю обіцянку грубо порушено.
Нацстратегія доходів не супроводжувалася жодними публічно доступними розрахунками. Натомість до законопроєкту в обов’язковому порядку додається аналіз регуляторного впливу (а в цьому випадку також був би необхідний М-тест, оскільки йдеться саме про мікробізнес).
В результаті реалізації законопроєкту бюджет додатково отримає «з нізвідки» 40,1 млрд грн, а суб’єкти підприємницької діяльності витратять додатково 2,1 млн грн на рік (ймовірно, йшлося про 2,1 млрд грн), згідно з розрахунками Мінфіну.
Насправді ж ці 40,1 млрд грн будуть додатково зібрані з кінцевих споживачів (громадян), адже ПДВ – це податок на кінцеве споживання. А адміністративні витрати, якщо рахувати їх чесно, а не виходячи з 56 людино-годин на рік і ще й за ставкою мінімальної зарплати, становитимуть від 61,4 до 115,7 млрд грн на рік. Тобто економічний ефект є глибоко негативним і залишається таким навіть у разі підвищення порогу ПДВ.
Отже, запропонований Мінфіном законопроєкт є відверто шкідливою ідеєю. Найкращим рішенням було б переглянути відповідний пункт меморандуму з МВФ, поки він не затверджений остаточно.
Якщо ж цього зробити не вдасться, «план Б» – підвищити поріг обов’язкової реєстрації платниками ПДВ до рівня ліміту спрощеної системи, у крайньому разі – до 2-ї групи ЄП. Це більше, ніж у ЄС, але й настільки складного в адмініструванні ПДВ, як в Україні, більше ніде немає.
