З 2 жовтня у Швеції та Норвегії триває Нобелівський тиждень. Лауреата «Нобелівської премії з економіки», яку вручають з 1969 року, оголосять у понеділок, 9 жовтня – в останній день вручення премії. 2022 року Нобелівку з економіки отримали три американські економісти за дослідження банків і фінансових криз. З їхніх робіт початку 1980-х розпочалася чинна концепція банківської справи. Хто ж цьогоріч може отримати цю премію? Заступник виконавчого директора МВФ Владислав Рашкован називає своїх фаворитів та розповідає про їхні здобутки
Премія з економічних наук присуджується Королівською шведською академією наук за тими ж принципами, що й інші Нобелівські премії, які існують з 1901 року. Але все ж таки, мабуть, не 100% правильно цю премію називати справжньою «Нобелівською», оскільки саме економіку шведський винахідник і промисловець Альфред Нобель не включив у свій заповіт 1895 року.
Насправді премію з економічних наук заснував у 1968 році Центральний банк Швеції (Sveriges Riksbank) в пам’ять про Альфреда Нобеля. Премія з економіки заснована на донаті, отриманому Нобелівським фондом 1968 року від Sveriges Riksbank з нагоди 300-річчя банку. Але цей факт не робить її менш престижною. Напроти, премія з економіки – зараз одна з найбільш очікуваних річних нагород у світі.
Трішки нобелівської кухні
Перша премія з економічних наук була присуджена норвезькому економісту Рагнару Фрішу та голландському економісту Яну Тінбергену 1969 року. З того часу щороку у вересні Комітет з економіки Королівської шведської академії наук надсилає конфіденційні форми приблизно 3000 науковців у світі, зокрема обраним професорам провідних університетів світу, лауреатам з економіки та членам Королівської академії наук Швеції.
Заповнені номінації перевіряються Комітетом з економіки та скорочуються приблизно до 250-300 ключових імен. Потім він готує звіт з рекомендаціями для Академії, а на початку жовтня більшістю голосів визначають лауреатів премії з економіки.
Цьогоріч інформацію про переможця (або скоріше – переможців) премії у 55-й раз озвучать у понеділок, 9 жовтня.
Кожного року я намагаюся розмірковувати, хто зможе отримати премію (минулий рік я пропустив). Жодного разу я ще не вгадав переможців (хоча як мінімум у двох випадках називав кандидатів, які перемагали в наступні роки), але сам процес роздумів та аналізу мені дуже подобається.
Мої «ставки» минулих років і переможці
Минулого року Нобелівську премію з економіки розділили Бен Бернанке, колишній голова Федеральної резервної системи США (зараз співробітник Інституту Брукінгса), а також професори Дуглас Даймонд (Університет Чикаго) і Філіп Дибвіг (Університет Вашингтона в Сент-Луїсі) за роботу в галузі банківської справи: в темі регулювання центрального банку (або його відсутності).
Даймонд і Дибвіг розробили модель, яка пояснює, чому існують банки, а також пояснили їхню вразливість до чуток і спекуляцій. Робота науковців призвела до розбудови системи страхування вкладів для зміцнення довіри до банківських установ. Дослідження ж Бернанке були більше зосереджені на ролі центральних банків у підтримці порядку в банківській галузі в нормальний час і під час криз.
У 2021 році (як і в минулі роки) я вболівав за економістів Дарона Аджемоґлу (MIT) і Джеймса Робінсона (Університет Чикаго), за їхнє вивчення ролі інститутів у світі, або за дослідження технологічного розвитку. Також ставив на Бена Бернанке за його дослідження великої депресії та міжнародної фінансової системи. Він з колегами отримав премію на рік пізніше.
Тоді премію отримали троє вчених за те, що навчили колег робити науково обґрунтовані висновки з начебто ненаукових експериментів. Канадець Девід Кард (Берклі), американець Джошуа Ангріст (MIT) та голландець Гвідо Імбенс (Гарвард та Стенфорд) створили методологію оцінки результатів природних експериментів – тих, які ставить саме життя. Цим вони допомогли наблизитися до розуміння складних процесів у суспільстві.
У прогнозі 2020 року я також ставив на Кеннета Рогоффа (в минулому – головний економіст МВФ, зараз – Гарвард) і Кармен Рейнхарт (в минулому – головний економіст Світового банку, Гарвард, найбільш цитована жінка-економіст у світі). Премію тоді отримали професори Стенфорда Пол Мілгром і Роберт Вільсон за «удосконалення теорії аукціонів». На Пола Мілгрома я ставив у 2019-му, але він тоді премію не отримав.
У 2019 році я думав, що премію можуть отримати Олівʼєр Бланшар (з MIT, у минулому головний економіст МВФ), Стенлі Фішер (MI, в минулому головний економіст Світового банку, перший заступник голови МВФ, голова Банку Ізраїлю), Грегорі Менк’ю (Університет Чикаго) або Пол Мілгром (Стенфорд).
За підручниками макроекономіки Бланшара і Менк’ю ми вчилися в університеті (як і половина світу). Але в тому році премію «За експериментальний підхід у полегшенні бідності» отримали Естер Дюфло та Абхіджит Банерджі (обидва – MIT, щобільше, вони з 2015 року є подружжям) та Майкл Кремер (Гарвард).
«Ставки» на цьогорічних лауреатів
Я вже казав раніше, що премію дають не за сучасні проривні рішення в економіці. Скоріше, нобелівські претенденти з економіки – це економісти, які змінили хід науки 20−30 років, тому і продовжують працювати в цих сферах, поки інші вчені на базі їхніх теорій розробляють нові політики та інструменти. Тому імена «в повітрі» все одно кожного року майже одні й ті ж самі.
Не буду оригінальним і скажу, що цьогоріч я хотів би, щоб премію таки отримали Дарон Аджемоґлу і Джеймс Робінсон за їхній вклад у сучасну інституційну економіку та роль інститутів в економічному розвитку. Ця тема дуже важлива і для України також – без розвитку інститутів ми не зможемо побудувати сталу економіку.
У минулі роки я був вражений блискучою книжкою цих авторів «Вузький коридор». З того часу ще прочитав їхній підручник «Economic Origins of Dictatorship and Democracy», а Аджемоґлу з Саймоном Джонсоном (MIT) написали нову книжку «Power and progress» про роль технологій, штучного інтелекту в розвитку суспільства. Теж дуже цікава тема.
Також гарним кандидатом на премію є американський економіст і шаховий гросмейстер Кеннет Рогофф з Гарварду. Він багато працював торік й на тему, як допомогти Україні – є співавтором деяких робіт, які направлені на нашу економічну підтримку.
Його з Кармен Рейнхарт книжка «Цього разу все буде інакше. Вісім століть фінансової нерозсудливості» про всі фінансові та боргові кризи за останні 800 років – для мене за межею розуміння з точки зору глибини досліджень і збору даних.
Цьогоріч премію можуть дати за вивчення проблем інфляції – проблема нікуди не пішла зараз і є одним з найбільших пазлів для економістів. Професор економіки Гарвардського університету імені Пола М. Варбурга –Роберт Барро – є одним із засновників сучасного погляду на інфляцію. Багато років тому він обґрунтував ідею інфляційного таргетування, модель, до якої НБУ перейшов 2015 року.
Деякі експерти вже кілька років прогнозують, що лауреатом може стати історикиня економіки й фахівчиня з економіки праці Клаудія Голдін (перша жінка, яка отримала безстроковий контракт на економічному факультеті Гарварду). Багато її робіт присвячені історії розвитку людського капіталу, зокрема ролі рабства, гендеру на ринку праці.
Але також Голдін у своїх роботах говорить про роль освіти та технологій у розвитку human capital. Її книжка «Career and Family: Women’s Century-Long Journey toward Equity» також досить цікава. Її дослідження, як змінювалися зарплати від технологічного прогресу та змін в освіті «The Race between Education and Technology», я не читав, але ця тема також актуальна для України.
Ну й останнє – на основі даних про цитування аналітична компанія Clarivate прогнозує, що лауреатами Нобелівської премії з економіки у 2023 році можуть стати Едвард Глейзер (за проникливість у питаннях міської економіки), Том Пікетті, Еммануель Саез та Габріель Цукман (за дослідження в галузі причин та наслідків нерівності доходів) або Радж Четті (за детермінанти економічних можливостей і визначення політики, спрямованої на підвищення соціальної мобільності).
Компанія наголошує, що її думки не варто вважати прогнозом, але пишається тим, що з 2002 року змогла виявити 71 видатного вченого та економіста, який став лауреатом Нобелівської премії.
Є ще багато потенційних кандидатів на премію з різних провідних вишів:
- З Єльського університету: Пітер Філіпс, Дональд Ендрюс, Стівен Беррі, Джеймс Левінсон.
- З Гарварду: Аріель Пейкс, Елханан Хелпман.
- Зі Стенфорду: Сюзан Ейті.
- З Університету Чикаго: Джон Ліст, Маріана Бертран.
- З Берклі: Девід Тіс.
- З Північно-Західного університету: Чарльз Манскі, Джоель Мокір.
- З інших вишів: Авінаш Діксіт (Принстон), Енн Крюгер (Університет Джона Хопкінса, Гвідо Табеліні (Боконі), Торстен Перссон (Стокгольмський університет), Вейн Фуллер (Університет Айови), Девід Дікі (Університет Північної Кароліни), Пʼєр Перон (Бостонський університет), Філіп Агьон (Лондонська школа економіки). І, можливо, хтось ще.
Хто б не отримав премію, це буде хороший вибір. Але все-таки сподіваюся, що її отримає Дарон Аджемоґлу – я, як завжди, за інституціоналістів. Подивимося. У понеділок, 9 жовтня, все стане відомо.
А хто отримає премію, на вашу думку?
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.