Категорія
Світ
Дата

Анатомія ультраправої автократії. Чому демократичні країни піддаються на риторику ультраправих? Пояснює The Washington Post

Історики, політологи і соціологи занепокоєні тим, що все більше демократичних країн обирають ультраправих автократичних лідерів. The Washington Post вирішила розглянути питання зростання популярності ультраправої риторики і автократії – Forbes переклав головне з матеріалу.

Forbes запустив YouTube-проєкт «Країна героїв». Дивіться новий епізод про "Нову пошту".

Минулого місяця Італія обрала лідерку-націоналістку, чия партія пропонує повний розворот від глобалізації. В Бразилії ультраправий президент Жаїр Болсонару сіє сумніви щодо результатів виборів президента, стверджуючи, що еліта країни змовилася проти нього, щоб підтасувати вибори й не дати йому переобратися. А на Філіппінах люди обрали президентом «Бонгбонга» Маркоса, сина колишнього диктатора Фердинанда Маркоса.

Історики, політологи й соціологи, які вивчали зміни в світових економіках і урядах, говорять про гостру реакцію у різних частинах світу:

  • людям здається, ніби їхні уряди їх зрадили, зруйнували їхні карʼєри й залишили громади сам-на-сам зі своїми проблемами в їхніх громадах;
  • вони втрачають довіру до державних установ;
  • глобалізацію більше не вважають чимось позитивним;
  • наростає політична поляризація, а олії до вогню додає підйом соцмереж.

Реакцією на ці процеси стало пожвавлення націоналістичної риторики та зміцнення звʼязків між ультраправими автократами різних країн.

«Той тренд, який ми нині помічаємо, відображає розчарування по всьому світі у тому, що демократичний процес не дає людям ефективних, харизматичних лідерів, – каже Ніколас Гвосдев, американський викладач досліджень національної безпеки. – З країни в країну поширюється ідея того, що нам потрібен рішучий лідер».

Тому й не дивно, що промова Володимира Путіна минулого місяця була до болю знайомою демократіям по всьому світу, від США до значної кількості країн Європи. Путін висловив своє обурення розширенням поняття гендеру, назвавши цю ідею «збоченням», частиною «повного заперечення людської природи й відмовою від віри та традиційних цінностей», звинувативши в цьому еліту Заходу.

Виступ Володимира Путіна /Getty Images

Путін висловив своє обурення розширенням поняття гендеру, назвавши цю ідею «збоченням», частиною «повного заперечення людської природи й відмовою від віри та традиційних цінностей», звинувативши у цьому еліту Заходу. Фото Getty Images

«У кожній із цих країн ультраправі використовують незадоволення, які лише загострюються через глобалізацію, – каже Кетлін Фрідл, історикиня в Університеті Джона Гопкінса, яка вивчає консервативні установи. – У кожної з цих країн є власні причини того, чому авторитаризм там став привабливим, наприклад, нерівність чи расові конфлікти. Але всюди авторитарні ультраправі лідери захоплюються Путіним, як прикладом авторитету й контролю».

«Три П»

Усі авторитарні режими мають три спільні риси, які Мойзес Наїм, венесуельський політик, називає «три П»:

  1. популізм;
  2. поляризація;
  3. постправда.

«Популісти використовують правила «розділяй і володарюй», щоб пояснити все, – каже Наїм. – За допомогою політики ідентичності партії перетворюються на такі собі «спортивні команди», прихильники яких ненавидять прихильників інших «спортивних команд» – звідси і поляризація. А з підйомом соцмереж кожен може постити, що кому заманеться, а люди не знають, кому вірити, – так ми входимо в еру постправди».

Вже 10 років у США спостерігається зниження довіри до уряду, бізнесу, ЗМІ та інших великих установ. Тому Путін лише скористався нагодою підкреслити цю недовіру на виборах у 2016-му. Згідно з даними американської розвідки, російський президент наказав своєму уряду втрутитися в президентські вибори 2016-го, щоб підірвати демократичний процес і допомогти Трампу виграти.

Проте поляризація й поширення дезінформації в соцмережах, які змінили американську політику, ґрунтуються на внутрішніх проблемах американців, а не на втручанні Росії, впевнений Гвосдев.

Термін придатності авторитаризму

Деякі політичні лідери й академіки бояться тривалої ери авторитаризму, становленню якої сприятимуть обіцянки стабільності й безпеки для простих робочих людей. Саме цю категорію виборців найбільше зачепили глобалізаційні процеси, такі як перенесення робочих місць у більш дешеві регіони чи автоматизація виробництва. А соцмережі лише розбурхують це невдоволення.

Проте інші впевнені, що авторитарна хвиля буде лише короткочасним періодом, якому настане кінець, коли ультраправі популісти також не зможуть вирішити насущні проблеми людей.

«Вони швидко піднімаються, але так само швидко втрачають прихильність, коли не в змозі виконати все те, що наобіцяли, – пояснює Гвосдев. – Вони неминуче застрягають у корупції, бо використовують підхід «правила поширюються на вас, а не на мене»».

Дональд Трамп /whitehouse.gov

«Питання полягає в тому, чи зможе трампізм продовжити своє життя за допомогою більш ефективного лідера чи відійде на задній план?» Фото whitehouse.gov

Харизматичні лідери

Авторитарний режим зазвичай приходить до влади завдяки харизматичним і потужним особистостям, таким як Трамп, Болсонаро, Орбан і Сільвіо Берлусконі. У багатьох випадках такі лідери просувають свої кандидатури за допомогою риторики про те, що лише вони здатні змістити увагу з регіональних чи світових проблем на внутрішні невідкладні проблеми окремої країни.

Було б помилкою вважати, що відхід від влади авторитарних лідерів означає кінець авторитарного періоду в історії країни. Латентні тенденції до екстремізму часто жевріють у суспільстві, але, за словами Гвосдева, «зазвичай потрібен харизматичний лідер, щоб роздмухати ці жаринки до повноцінного полумʼя».

У Штатах саме підходять до такого перехідного періоду, каже Гвосдев: «Питання полягає в тому, чи зможе трампізм продовжити своє життя за допомогою більш ефективного лідера чи відійде на задній план?».

Вийти з авторитаризму

Схоже, що існує два головні способи зійти зі стежки авторитаризму, стверджують історики. У деяких випадках політичні лідери вступають у боротьбу за демократію, як, наприклад, Франклін Рузвельт, коли пронацистські протести розгорнулися в деяких частинах США на початку правління Гітлера.

У інших випадках опір авторитаризму починається знизу: з активістів, спілок чи політичних груп, як це сталося у Східній Німеччині, Південній Африці і під час руху за громадянські свободи в США.

На сторінках історії написані різні випадки закінчення авторитарного правління, але це не означає, що існує один простий універсальний рецепт.

«Ніхто не може передбачити повалення авторитарного режиму, але ми знаємо ключові інгредієнти цього процесу, – говорить Наїм. – Вибори, незалежне судочинство, обмеження терміну при владі – це частини процесу. Раніше ми говорили про цей процес, як такий, що необхідний «банановим» республікам, а тепер він потрібен і Штатам».

 

Матеріали по темі
Новий випуск Forbes Ukraine

Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні