Міжнародні ЗМІ забили на сполох: в Італії перемогла партія із фашистським минулим. Проте не все так погано, як здається. Викладач міжнародних відносин Університету Джона Гопкінса Яша Мунк розглянув політичну історію Італії останніх років, визначив причини популярності ультраправих і зробив висновки для The Atlantic. Forbes пропонує переклад матеріалу.
6 жовтня. Онлайн-конференція Forbes «Без рожевих окулярів»
Що ви дізнаєтесь: Правила розвитку бізнесу в умовах абсолютної невизначеності; Як отримати в клієнти й співпрацювати з Міноборони – найбільшим замовником у країні; Як «воєнні» інновації можуть допомогти вашому бізнесу; 2023-й у цифрах від Мінфіну й НБУ.
Квитки на конференцію за посиланням
20 спікерів: Олексій Резніков, Сергій Марченко, Михайло Федоров, Олександр Конотопський, Алекс Ліссітса, Сергій Ніколайчук, Юлія Бадрітдінова, Тарас Чмут та інші.
Коли: 6 жовтня, з 10:00 до 16:00
Італійська конституція, яку ухвалили у 1948-му, рішуче спрямована проти фашизму, проте політична культура країни так і не відійшла від свого екстремістського минулого. В Німеччині ви так просто не знайдете речі із зображенням Гітлера, а от сувеніри з Муссоліні довго шукати не доведеться. Мейнстримні політичні партії Німеччини відхрещуються від ультраправих колег по цеху; в Італії ж партії, коріння яких сягає фашистських часів, дуже комфортно почуваються на політичній сцені країни.
Та навіть попри це, успіх Джорджі Мелоні та її партії «Брати Італії» на виборах цього тижня був безпрецедентним. Це вперше у післявоєнній історії Італії, коли партія із фашистським минулим завоювала більшість на національних виборах.
Мелоні, яка отримала чверть голосів, імовірно, стане наступним премʼєром країни, очоливши ультраправу коаліцію, до якої увійдуть її партія, партія «Ліга» Маттео Сальвіні і партія Forza Italia Сільвіо Берлусконі.
Як новий уряд змінить Італію? Як він вплине на інститут демократії країни?
Італійська історія показує, що причини для хвилювання є.
Фашистське коріння
Партія «Брати Італії» походить від Італійського соціального руху (ІСР), який заснували після Другої світової політики-фашисти. Саме ці політики відіграли важливу роль у формуванні Італійської соціальної республіки – маріонеткової держави нацистів, яка займала північ Італії після входу сил союзників на Сицилію у 1943-му. Символом партії Мелоні виступає зелено-біло-червоний вогонь, який, за оригінальним задумом, виражає незламну вірність Муссоліні.
Мелоні, котра очолює «Братів Італії» з 2014-го, була членкинею ще молодіжного крила ІСР. Сьогодні вона регулярно виступає проти іммігрантів і руху за права геїв, а також підкреслює дружні взаємини із ультраправими лідерами, такими як угорський премʼєр Віктор Орбан.
У червні вона виступила на заході правої іспанської партії «Голос». «530 років тому капітуляція Гранади поклала край Реконкісті, Андалузія стала іспанською, а Європа – християнською, – сказала вона іспанцям. – Сьогодні секуляризація лівих і радикальний іслам підривають наші основи». Компроміс із такими опонентами неприпустимий: праві партії, такі як «Голос» і «Брати Італії», заявила вона, повинні сказати рішуче ні «лобістам ЛГБТ», «гендерній ідеології» і «масовій імміграції».
Перспектива того, що ультраправа партія із фашистським минулим скоро може очолити Італію, наполохала міжнародних спостерігачів. «Джорджа Мелоні може очолити Італію – Європа стурбована» – New York Times. «Італія за крок до повернення фашизму?» – питають у подкасті Foreign Policy.
Але в Італії все не так, як здається на перший погляд. Хоча премʼєрка Мелоні – це серйозний привід насторожитися, реальні шанси на те, що Італія знову зануриться у найтемніші часи своєї історії, дуже низькі.
Вино із зображенням Гітлера і Муссоліні в закладі біля Венеції. Фото Getty Images
Повернення фашизму? Навряд
Одна з причин полягає у тому, що Мелоні дещо відійшла від минулого своєї партії. Вона оголосила, що «фашизм – це історія», і відсторонила членів, які постійно нахвалювали фашистських лідерів. Мелоні також намагається демонструвати, що буде надійним партнером для європейських і північноамериканських союзників Італії.
Наприклад, вона фільтрує критику Європейського союзу з боку партії, наголошуючи на тому, що хоче залишити країну у єврозоні. І, на відміну від багатьох ультраправих лідерів Європи, Мелоні відкрито критикує Путіна і активно підтримує Україну.
Але головна причина сумніву, що Мелоні змінить Італію, полягає у тому, що вона ані така популярна, ані така впливова, як може здатися після впевненої перемоги на виборах. Наразі її зірка сяє яскраво, але не факт, що це надовго.
На попередніх виборах у березні 2018-го «Рух пʼяти зірок» приголомшив міжнародну спільноту, коли завоював майже третину голосів; «Брати Італії» тоді взяли лише 4%. Впродовж наступних трьох років два уряди поспіль провалилися через хаос і невміння співпрацювати, які завадили будь-яким політичним партіям утворити правлячу коаліцію.
За відсутності інших варіантів всі головні фракції парламенту у лютому 2021-го погодилися утворити технократичний уряд національної єдності під проводом Маріо Драґі, колишнього президента Європейського центробанку.
В опозиції тоді залишилися лише «Брати Італії». Багато спостерігачів тоді пророкували, що така відокремленість партії майже гарантує зростання її популярності. Враховуючи економічну стагнацію і удар пандемії, дедалі більша підтримка «Братів Італії» італійцями нікого не здивував.
Успіх Джорджі Мелоні та її партії «Брати Італії» на виборах цього тижня був безпрецедентним. Фото Getty Images
Непевне майбутнє Мелоні
Це дає змогу припускати, що перемога Мелоні повʼязана не так із фашистським минулим Італії, як із незадоволенням хитким теперішнім. Саме через це популярність Мелоні і може піти на спад після того, як вона стане на чолі уряду.
Дуже показовим є приклад останнього новачка, якого нарекли майбутнім італійської політики: після успіху у 2018-му «Рух пʼяти зірок» втратив більше половини свого електорату і тепер сидить на лаві запасних.
Незрозуміло навіть, наскільки довго вона зможе затриматися на посаді. Хоч зараз вона очолює найбільшу фракцію у парламенті, їй усе ще потрібна підтримка сварливих партнерів по коаліції.
Сальвіні робитиме все, щоб бути у центрі уваги, і, ймовірно, конфліктуватиме із Мелоні в питаннях міжнародної політики (він, приміром, не надто хоче допомагати Україні).
Берлусконі, триразовий премʼєр-міністр, вмить і без докорів сумління продасть свого політичного партнера, якщо це буде вигідно йому самому.
Враховуючи непостійність цих персонажів, а також нестабільність коаліційних урядів Італії у минулому, падіння уряду Мелоні протягом року чи півтора нікого не здивує.
Наразі хвилювання викликає не те, що новий уряд Італії зруйнує інститут демократії країни або поверне фашизм. Перейматися варто тим, що ультраправі зроблять із прогресом останніх років у питанні імміграції і сексуальних меншин, адже цей прогрес дався католицькій державі непросто.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
