Теорія ігор – це поле досліджень президента KSE Тимофія Милованова. Forbes попросив його проаналізувати чинну стратегію управління та прийняття рішень президента США Дональда Трампа. І чому на його погрози реагують
Теорія ігор – це математичний формальний фреймворк, погляд на стратегічні задачі в певній ситуації. Для кожної ситуації, яку потрібно проаналізувати, моделюється математична модель — гра.
У ситуації з рішенням Дональда Трампа ввести мита на імпорт з Канади найпростішою була б модель: ключові гравці – президент США та прем’єр-міністр Канади. Моделюється одна гра залежно від цілі гравців.
Приклад моделювання гри з бізнесу – цінова конкуренція між двома компаніями, які дають ринку однаковий продукт. Як Uklon та Uber – онлайн-сервіси таксі. Модель гри в цьому випадку: ключові гравці – дві компанії, водії, пасажири.
Компанії придумують, якою може бути їхня поведінка, щоб максимізувати свій прибуток чи долю на ринку.
Тобто – є гравці, є правила гри, є мета у гравців. Між собою вони виробляють стратегію залежно від їхніх бажань та наявної інформації. Стратегія – це комбінація одного гравця залежно від дій іншого гравця.
Теорія ігор
Теорія ігор використовується для аналізу середовищ, в яких є кілька гравців. Кілька людей, компаній, країн, які незалежні один від одного: незалежно приймають рішення і можуть мати незалежні стратегії (поведінки).
Теорія ігор намагається спростити все, щоб зайти в глибину, в суть проблеми. Тому ця теорія не є описовою та реалістичною, вона намагається зʼясувати, хто є ключовими гравцями. Гра – це з термінології гри в шахи. Є два опоненти й це гра. Кожен незалежно приймає рішення, є всім зрозумілі правила гри.
Гра Трампа
Стратегія Дональда Трампа – це його поведінка. Він погрожує або щось пропонує і дивиться на реакцію свого опонента. Наступний його крок залежить від реакції опонента.
У теорії ігор, коли розписують стратегію, намагаються описати всі можливі рухи. Математично – повну стратегію описують у всіх можливих варіантах. Хто б що не робив, має бути підготовлена відповідь.
Але на практиці – все складніше. Люди не можуть описати всю стратегію, тому є підрозділи теорії ігор, які займаються динамічними іграми чи описують можливу поведінку людей, коли вони не мають достатньо інформації, або ж не можуть щось стратегічно передбачити.
Цікаве питання – на скільки кроків вперед команда Трампа розробила «дерево поведінки» президента. Один зі співрозмовників з посольства розповідав мені, що певна стратегія є на декілька кроків вперед. Але вона не глибока і вони її корегують залежно від ситуації.
Тобто загальна стратегія зовнішньої політики у них є. Наприклад, зупинити міжнародну підтримку з боку США. А конкретної стратегії по Україні у них, можливо, ще немає. Поки виглядає так, що вони ще не визначилися. Для України стратегія поведінки США «в цілому» створює проблеми. Чому?
Вважається, чим більше у тебе є інформації заздалегідь, тим краще ти зможеш знайти результат. Але є винятки: перенавантаження інформацією, увага не на стратегічні речі, втрата фокусу. Це повʼязано з когнітивними обмеженнями.
Але існують й стратегічні причини обмежувати доступ до інформації. Наприклад, ви не хочете, щоб вам погрожували. Діти відчувають інтуїтивно, коли їм батьки чогось не дозволяють. Тому вони не приходять і не запитують, а просто це роблять.
Ця ж стратегія діє, коли визволяють заручників. Злочинцям повністю вимикають зв’язок, щоб вони не погрожували вбити когось із заручників. Адже якщо ти не можеш погрожувати, то погрози не працюють.
До таких дій часто вдається й менеджмент компаній. Наприклад, ставлять певні барʼєри (секретаріати) між колективом та управлінцями. Інакше в компанії починаються великі політичні ігри.
Тобто є багато причин, чому ви обмежуєте інформацію стратегічно. Але в більшості ситуацій, коли більше інформації, – це добре.
Наприклад, для Трюдо було б добре, щоб він не міг отримувати інформацію, де Трамп йому погрожує. Він просто б не знав про це і все. Але це неможливо. Бо є інтернет і є Trust Social. Навіть, якщо дипломати й не передали б лист Трампа з погрозами, він завжди може їх озвучити через Trust Social або в X. Такі кроки він робить для того, щоб його не можна було зупинити стратегічно.
Є важливий інший варіант, коли гравці тестують слабкість опонента, хто перший здасться. Влада та сила Трампа не всеосяжні. Якщо його погрози виявляться блефом, це негативно вплине на бажання інших поступатися. Це змінить хід гри та наступні кроки в грі.
Вага гарантій
У теорії ігор існує поняття commitment. Наприклад, під час Холодної війни це стало важливим елементом протидії взаємному знищенню через ядерну зброю. Спрощено – якщо противник прийме рішення атакувати, ви гарантуєте, що ваші ракети полетять у відповідь. І гарантовано, що обидві сторони постраждають та всі будуть знищені. В результаті – ніхто навіть не спробував атакувати ядеркою.
Тоді спрацювала гарантія. Якщо її немає, спроби змінити правила гри завжди будуть.
Саме тому для України важливо мати гарантії безпеки в контексті можливих перемовин із Росією. Це має бути чіткий commitment, порушення гравцями якого матиме дуже негативні наслідки.
На всі погрози у Трампа, в тому числі й стосовно Росії, також має бути гарантія. Якщо він погрожує, то це не пустий звук, і він доведе це до кінця. Якщо гарантій виконання погроз хоч з якоюсь ймовірністю немає, всі це швидко зрозуміють й не сприйматимуть його серйозно.
Але Трамп використовує таку політику, хоча у нього немає судової, адміністративної чи політичної системи, яка може йому гарантувати імплементацію його кроків. Тому що вони невигідні. Він насправді обмежений у своїх діях, у нього нема гарантій.
Він не може сказати: «Я гарантую, що підвищу тарифи», тому що його будуть лобіювати й казати: «Нам це теж невигідно, у нас бізнес страждає».
Репутація як поле для гри
Трамп будує собі репутацію «непередбачуваного руйнівника», коли він може робити речі, які не є оптимальними, коли готовий з усіма воювати. Зараз це посилює його стратегічну силу: до моїх погроз ставтеся серйозно, тому що я непередбачуваний. Поки його опонентам не дуже хочеться тестувати реалізацію цих погроз.
Але теорія ігор показує, що така стратегія може спрацювати на старті, коли гравець ще нічого не встиг зробити. Пізніше потрібно поводитися більш раціонально чи вигідніше для себе.
Чинна поведінка Трампа з країнами-сусідами США вигідна для України. Коли він розмовлятиме з Путіним, у нього вже буде репутація цього «непередбачуваного руйнівника». Це важлива стратегічна історія.
Він зараз частково бʼє своїх найближчих партнерів, щоб побудувати собі репутацію сильного непередбачуваного гравця, а потім швидко відкотити погрози й не завдати шкоди. Тобто «відкочувати» рішення щодо Канади набагато простіше, ніж щодо Росії чи Китаю. Всі розуміють, що США та Канада швидше помиряться, ніж США та Китай, якщо розвернути справжню тарифну війну.
Стратегія щодо Росії
З погляду Росії – Трампу ще треба знайти її слабкі сторони. Команда Трампа ще їх не визначила. Якщо вони знайдуть слабкі сторони Росії (економічні, санкційні, військові), чи побачать, що їх можна дешево посилити, щоб не дуже вкладатися в Україну, то ситуація для нас буде кращою.
Трамп зараз обирає, що йому вигідніше. З погляду теорії ігор він є дуже стратегічним. Путін також дуже стратегічний, але його методи застаріли. Він зробив велику помилку, коли перекрив для себе зворотний звʼязок. Трамп натомість – сучасний, спілкується з молоддю, з Маском, Цукербергом.
У Путіна немає свіжої крові в оточенні, він поводить себе як сильний лідер XIX-XX століть. Його стратегія – воювати, захоплювати території, проливати кров. Він також сформував собі репутацію людини, яка «йде до кінця». Але його проблема – він йде до кінця у XX сторіччі. І всі це розуміють.
У XXI сторіччі треба розвивати технології, штучний інтелект, інвестувати, розвиватися, а не закопувати гроші в землю, щоб отримати Покровськ чи Бахмут. Тому всім зрозуміло, що Путін повністю ненормальний, але його бояться – він побудував собі цю історію. Більшість успішних стратегічних людей створюють собі репутацію, що вони ненормальні. Тоді з вами починають рахуватися. Це важливо для успіху.
Кому більше треба, той і виграє цю гру: або у кого commitment вагоміший, або той, хто більш терплячий.
Чому Україна виграє? Тому що нам жити хочеться. Як би не було важко, ми більш терплячі, тому що з часів Богдана Хмельницького чи УПА ми боремося за незалежність України. І нам це точно треба.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
