Категорія: Світ
Дата: 16 травня 2023 19:29

Відключитися від Китаю. Євросоюз думає, як позбутися економічної залежності від КНР. The Economist пояснює, чому це складне завдання

Forbes

5 хв читання

Урсула фон дер Ляєн запропонувала доктрину зниження ризику негативних економічних наслідків для Європи у випадку санкції щодо КНР Фото Getty Images

Війна Росії проти України відкрила очі Європі не тільки на її залежність від країни-агресорки, а й на тісний звʼязок із найвпливовішим союзником РФ – Китаєм.

Наскільки економіка європейських країн залежить від КНР, порахував The Economist. Forbes обрав головне зі статті.

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, а Китай відмовився засуджувати країну-агресорку, Європа почала перейматися наслідками її залежності не лише від Росії, а й від Пекіну. Деякі європейські лідери заговорили про негайне «розлучення» із Китаєм, щоб уникнути потенційного хаосу в економіці їх країн, який спричинило розірвання звʼязків із РФ.

На це є причини: у випадку війни США та Китаю через Тайвань, Європа повинна буде накласти санкції на КНР та підтримати американську військову кампанію. Негативні економічні наслідки для Європи будуть більшими, ніж для США.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн минулого місяця запропонувала нову, мʼякішу, доктрину зниження такого ризику. Йдеться про зважене скорочення звʼязків ЄС із Китаєм, а не радикальний розрив економічних відносин, та про управління ризиками, які виникають через тісні економічні звʼязки Європи й Китаю. А управляти тут дійсно є чим.

Економічні звʼязки Європи та Китаю

Європа має більше звʼязків із Китаєм, ніж США. Близько 8% своїх доходів європейські публічні компанії отримують з Китаю, в той час, як американські лише 4%, за даними Morgan Stanley.

Експорт Європи й США до Китаю приблизно однаковий – 7–9%, але торгівля з КНР у європейській економіці грає більшу роль, тому чутливість до змін саме у торговельних відносинах з КНР у Європи більша.

Інвестиції у Китай становлять 2% ВВП Європи, у США цей показник становить 1%.

Щоб відобразити рівень повʼязаності європейської економіки із Китаєм, The Economist створив інфографіку доходів різних країн від торгівлі із КНР. Вона включає три елементи: експорт товарів, експорт послуг та продажі дочірніх підприємств західних компаній у Китаї. Дані відображають ситуацію 2020 року, аналітики наступних років немає.

5,6% загального ВВП великої європейської шістки (Британія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія, Іспанія) припадає на доходи від торгівлі із Китаєм, у 2011-му цей показник становив 3,9%. У США сягнув 4,2%.

Але всередині шістки є суттєві відмінності: в Іспанії та Італії такі доходи становлять лише 1–2% ВВП, у Франції й Британії – 4–5%, а в Німеччині – 9,9%. Дві третини цих доходів – це продажі дочірніх компаній західних підприємств у Китаї.

Якщо відбудеться «радикальна» фрагментація ланцюгів постачань, валові національні витрати (gross national expenditure) єврозони впадуть на понад 2%, що, за даними Європейського центрального банку, приблизно вдвічі більше, ніж у США за тих же обставин. У Німеччини цей показник ймовірно буде ще вищим.

Якщо потік інвестицій між Заходом та Китаєм скоротиться, ВВП Європи впаде на 2%, а ВВП США постраждає майже вдвічі менше, за даними МВФ.

Постраждають й провідні європейські компанії, які покладаються на Китай: німецькі автовиробники, французькі імперії люксових товарів та два британські банки.

Загалом між 2002-м і 2019-м загальна торгівля між Китаєм та ЄС виросла на 428%.

Політика обережності

Вперше про мінімізацію ризиків від звʼязків із Китаєм почали говорити чотири роки тому, коли Європа почала усвідомлювати, що Китай – це її системний суперник. Саме тоді європейські столиці зменшили свою активну рекламу інвестицій у Китай.

Війна в Україні привернула увагу до небезпеки торгових звʼязків з автократичними державами.

З політикою зменшення ризиків, яку пропонує фон дер Ляєн, європейці згодні, але ані вона, ані інший європейський лідер не визначили її практичне втілення.

Про неї відомо кілька речей:

Звʼязки із Китаєм повністю не розриваються.
Наголошується на важливості диверсифікації.
Підвищення економічної безпеки.
Викорінення примусової праці із ланцюгів постачань.
Обмеження доступу до технологій, які можна використати у військових цілях.

Таку обережність можна зрозуміти, адже Європа й США дуже залежні від Китаю у постачанні деяких товарів. У 2022-му на Китай припали 3/5 рідкісноземельних елементів, які видобули у світі того року. Крім того, країна обробила 60% світового літію й 80% кобальту.

Ці компоненти незамінні у виробництві батарей для електромобілів. Європа імпортує 98% рідкісноземельних елементів із Китаю, а Америка – 80%.

За даним німецького аналітичного центру MERICS, ЄС купує у Китаю 97% хлорамфеніколу, речовини, яку використовують для виробництва антибіотиків; США – 93%.

Диверсифікації бути

Диверсифікація постачань для США і Європи почалася під час пандемії, та тепер, коли це можливо, країни закуповують товари у Мексиці, Індії, Марокко, Норвегії та Туреччині.

Активізувалися і законодавці. ЄС підготував закон про критично важливу сировину, за яким до 2030-го набуде чинності заборона купувати понад 65% визначеної законом сировини в однієї країни.

У сфері технологій Європа вжила такого ж експортного контролю, що й США, щоб обмежити доступ Китаю до деяких технологій. Наприклад, нідерландська фірма ASML, яка виробляє обладнання для виготовлення мікрочипів, заборонила продажі своїх передових машин китайським компаніям.

Наразі деякі європейські компанії скорочують інвестиції у китайський напрям свого бізнесу. Ще хтось вирішує зробити свої дочірні підприємства у Китаї більш незалежними, покладаючись на місцеве виробництво і продажі.

Останню категорію можна визначити за тим, наскільки виріс рівень фінансування цих дочірніх підприємств із їхніх власних прибутків, а не коштом капіталу із Європи. Якщо говорити про німецькі дочірні підприємства, такий рівень самостійного фінансування поступово зростає: у 2002-му він становив 2%, у 2012-му – 52%, а у 2022-му – 85%.

За найгіршого сценарію такі дочірні компанії можуть повністю відділитися від материнських компаній і працювати самостійно. Це призведе до величезних грошових втрат для акціонерів великих європейських компаній, але так європейська економіка постраждає менше.

Ще один елемент політики зменшення ризиків передбачає жорсткіший контроль за інвестиціями Китаю у Європу.

Минулого року китайські інвестиції у Європу вже скоротилися до найнижчого рівня з 2013 року, виявили MERICS та консалтингова фірма Rhodium.

Чому політика зниження ризику може провалитися

Великі компанії, які задоволені результатами роботи із Китаєм, можуть відмовитися від дотримання нової політики відносин із країною. Європейський авіавиробник Airbus, попри напруженість довкола звʼязків із КНР, вирішив розширити виробництво у Тяньцзіні, а також підтвердив замовлення на виробництво 160 літаків для Піднебесної.
Технологічні зміни і їхні економічні наслідки можуть провокувати формування нових звʼязків, навіть якщо старі розриваються. Приміром, автомобілі. ЄС майже не експортує електромобілі у Китай. А от майже весь автомобільний експорт Китаю до ЄС – це електромобілі. А що більше ростиме попит на «зелені» автомобілі, то більшою буде привабливість їхнього експорту з Китаю, де вони відносно дешевші.
У поточному вигляді політика зниження ризику майже не готує Європу до шоку, який настане, якщо Китай спробує захопити Тайвань. Європейський оборонний сектор вже розтягнутий до межі, і Європі буде проблематично знайти можливість підтримати ще й США з Тайванем. Плюс Америка розраховує на те, що Європа запровадить проти Китаю ті ж санкції, що і проти Росії. Це буде серйозним ударом по європейській економіці і її компаніям.

У наступні місяці рішення ЄС з приводу відносин із Китаєм буде великою мірою залежати від Франції та Німеччини, відмічає The Economist.

Ці дві країни мають найбільші економіки в регіоні, вони найбільше отримують доходів від торгівлі із Китаєм і найменше хочуть обірвати із Пекіном економічні звʼязки.

Матеріали по темі