Вчора світ збадьорила новина: російська нафта Urals коштує дешевше $40 за барель. Forbes поставив аналітику нафтогазового ринку Михайлові Крутіхіну питання, які бентежать кожного українця: наскільки низько ще може впасти ціна на нафту, які наслідки це матиме для бюджету РФ та чи не зможе Росія знайти якийсь вихід з цієї ситуації. Спойлер – усе гаразд, у російської нафтогазової галузі справді все погано.
В порту Балтійського моря Приморськ ціна російської нафти Urals впала нижче від $40 за барель. Які основні причини?
Перша – нафту відмовилися купувати традиційні покупці: країни, що запровадили ембарго на закупівлю російської нафти з 5 грудня. Це переважно члени ЄС, Сполучені Штати, Велика Британія, Австралія тощо. А коли вони одночасно ввели так звану цінову стелю на російську нафту марки Urals на рівні $60 за барель, то покупці російської нафти, які лишилися, побачивши достаток цього товару на ринку, зрозуміли, що Росія готова продавати нафту нижче від цієї межі, і фактично встановлюють нові ціни.
Тобто російським постачальникам доводиться узгоджувати величезні знижки нижче від цієї межі, оскільки вони не мають альтернативних покупців. Останнім часом усі фізичні відвантаження Urals йдуть значно нижче встановленої стелі.
Довідка
Ембарго – заборона ЄС на імпорт російської нафти морем, що набула чинності 5 грудня. Країни G7 у відповідь на агресію проти України заборонили надання низки послуг, включно із судноплавним страхуванням та торговим фінансуванням, повʼязаних з морськими перевезеннями російської нафти. При цьому від ембарго звільняють постачання нафти за ціною $60 за барель і нижче.
Цінова стеля – Європейський союз встановив граничну ціну на російську нафту на рівні $60 за барель. Це стосується нафти, що транспортується морем. Рішення також набуло чинності 5 грудня. Рішення про граничну ціну на рівні $60 ухвалили G7 та Австралія.
Чи можна прогнозувати, як довго збережеться така ціна?
Щодо майбутньої ціни прогнози робити не можу: надто багато чинників. Але за теперішньої ситуації, коли дефіциту нафти на світовому ринку немає, є навіть певний профіцит, російській нафті можна конкурувати з іншими постачальниками лише шляхом зниження ціни, тобто великих знижок. До того ж на покупців російської нафти чинять психологічний тиск більшість розвинених країн, і це мотивує їх вимагати більшого дисконту.
Що вам відомо про ціни, за якими російська нафта продається до Китаю та Індії? Я так розумію, що саме вони наразі є головними покупцями російської сировини.
Почнемо з Китаю. Китай має фізичні обмеження щодо купівлі російської нафти. Він хотів би отримувати більше, але основний обсяг іде трубою. Це нафтопровід «Східний Сибір – Тихий океан», де відгалуженням Сковородино – Мохе нафта йде в Китай. Друге – це порт Козьмино, де танкерами нафту також постачають переважно до Китаю. Плюс невеликий обсяг іде трубою через Казахстан. І всі ці маршрути вже працюють на максимум. Збільшити експорт по них неможливо. А гнати до Китаю нафту з портів на Балтиці чи в Чорному морі вкрай неефективно.
Тому Китай фактично, як поглянути на статистику минулого року, не наростив імпорт нафти з Росії. 2021 року було десь 79 млн т. За китайськими оцінками рекорд – 83 млн т. Вище цієї цифри за підсумками 2022 року не буде, хоча ЗМІ весь час кричали, що китайці кинулися купувати російську нафту.
За цінами… Постачання нафти до Китаю здебільшого йдуть за довгостроковими контрактами, переважно з державною «Роснафтою». І за цими контрактами китайці давно заплатили 100%, і нафта йде вже в погашення цих грошей. За якими цінами китайці зараз укладають контракти та купують російську нафту – сказати дуже складно, даних немає.
А що стосовно другого найбільшого покупця – Індії?
Це саме та нафта й ціни, про які йдеться у статті Bloomberg. Індійські покупці в таких умовах, що знижки $30–40 за барель на російську нафту стали реальністю, а не фантастикою.
Чи є розуміння, як такі ціни позначаться на російському бюджеті? Які наслідки це матиме для держфінансів РФ?
Бюджет РФ на наступні три роки було зверстано і підписано президентом із розрахунку, що ціна буде приблизно $68–70 за барель. До бюджету закладено: видобуток російської нафти буде приблизно 9,5 млн барелів на добу. Ми бачимо, що ціна вже мало не наполовину менша, доходи можна зменшувати пропорційно. Крім того, бачимо, що видобуток нафти скорочується вже на початку року: віцепремʼєр Олександр Новак визнав, що на початку року видобуток нафти впаде на 5–7%. А коли 5 лютого набуде чинності ембарго на закупівлю російських нафтопродуктів, видобуток скоротиться ще більше.
Є сподівання, що видобуток може скоротитися мало не наполовину, це означає, що держбюджет уже недоотримає і за ціною нафти, і за обсягами. Досить грубий підрахунок показує, що видобуток нафти цьогоріч має скоротитися приблизно наполовину, а дохідна частина федерального бюджету недоотримає 30%.
Чи є консенсус, яким буде глобальний попит на нафту у світі 2023 року? Від цього дуже залежить ціна і на російські енергоносії.
Однозначного консенсусу немає, я бачив різні прогнози, здебільшого йдеться про невелике зростання світового попиту від 1% до 3,5%. Є консенсус у тому, що видобуток нафти це зростання компенсує. Тому я вважаю, що дефіциту нафти не буде цього й наступного року. На ринку, де нафти вдосталь, а на твій товар у частині країн заборона, та й в усьому світі він вважається токсичним і за його перевезення можуть покарати, Росії особливо робити нічого.
Михайло Крутіхін, аналітик нафтогазового ринку. Фото з особистого архіву
Теоретично чи може Росія знайти нові ринки збуту? Чи якийсь інший вихід, наприклад, домовитися з ОПЕК про ще більше скорочення видобутку?
ОПЕК діє незалежно від Росії. РФ не в ОПЕК, а у складі ОПЕК+. Це декорація, весільний генерал. Цю конструкцію вигадали, аби саудівці могли говорити, що з трьох найбільших виробників нафти двоє перебувають у складі альянсу ОПЕК+. При цьому Росія фізично не може оперативно реагувати на ринкову ситуацію і змінювати обсяги видобутку, адже не має технічних, логістичних і навіть геологічних можливостей для цього. РФ – не гнучкий гравець. Якщо подивитися на історичні дані, то Росія ніколи не вибирала тих квот на видобуток нафти, які їй давав альянс.
Чому? Хіба в РФ не одні з найбільших доведених запасів?
Потрібно врахувати кілька дуже важливих факторів. Фактор №1: з усієї нафти, що залишилася в Росії, приблизно 70% – це так звана важко видобувана нафта. Ці запаси є комерційно нерентабельними. Якщо розробляти решту 30%, то переважно компанії займаються тим, що інтенсифікують видобуток у старих промислах. А нині, коли внаслідок двох ембарго нікуди буде подіти цю нафту, доведеться згортати видобуток і ліквідувати свердловини, закривати промисли.
Ще особливість російської нафти в тому, що свердловини там дуже низькодебітні, малоефективні. Середня свердловина в Росії – 9 із лишком тонн на добу. Для порівняння: у Саудівській Аравії свердловини по 1000–2000 т на добу видають. Якщо зупинити видобуток на такій свердловині, потім немає жодного комерційного сенсу її відновлювати. Тому, коли почнеться закриття свердловин та промислів, це означатиме, що у колишньому обсязі видобуток у РФ уже не вдасться відновити ніколи.
А знайти нові ринки збуту у РФ не вийде?
Це один глобальний ринок. Експерт Геннадій Шмаль запропонував, аби російська галузь переорієнтувалася на країни Африки. Але там доведеться конкурувати із постачальниками з арабських країн. І чи захочуть інші країни, котрі мають добрі економічні відносини із Заходом, жертвувати цими відносинами на користь партнера, у якого менше 1% у світовому ВВП? Гадаю, Росія не має такого авторитету, щоб когось умовити чи змусити купувати власні нафту і газ.
Цікавить ваша думка щодо ситуації на ринку газу. Поточний та середньостроковий прогноз, що буде із російською газовою сферою?
Ми вже побачили, що «Газпром» скоротив експорт минулого року приблизно на 100 млрд кубометрів на рік, це офіційні дані. За моїми оцінками, це приблизно половина того, що «Газпром» експортував. Росія втратила свою роль експортера до Європи. Там залишилося два маленькі струмки – через «Турецький потік» і через українську територію. При цьому «Газпром» пішов, пішов сам, жодних санкцій проти нього ніхто не оголошував, жодних ембарго та бойкотів проти російського газу в Європі не було.
Замінити Китаєм європейський ринок не вийде – немає потужностей із транспортування. А щоб трубу потрібної потужності побудувати, потрібні дві умови. Перша – час. Будівництво трубопроводу на 50 млрд кубометрів на рік у бік Китаю з Ямальського півострова займе 12–15 років. Друга – Китай на такий проєкт згоди не давав, і маю величезні сумніви, що дасть. Коли кажуть, що Китай замінить Європу як споживач російського трубопровідного газу, це не відповідає дійсності.
Але можна бути гравцем на ринку зрідженого газу, РФ має потужності з переробки у зріджений газ.
У Росії два великі проєкти працюють на зрідження газу. Перший – давній проєкт, який зробили спільно із Shell та японськими партнерами, «Сахалін-2». Це проєкт, у якому командує «Газпром», але він не розвивається. Завод може видавати 10 млн т на рік. Другий проєкт, «Ямал ЗПГ» – міжнародний консорціум «Новатека», французької та китайських компаній. Він експортує 20 млн т на рік, але цей газ російському бюджету нічого не дає. Згідно з умовами проєкту, консорціум не сплачує Росії жодних податків узагалі. Тобто ані податок на видобуток корисних копалин, ані вивізне мито.
Було кілька нових проєктів, які могли б швидко розвиватися. Наприклад, «Арктик СПГ – 2». Але там проблема: внаслідок санкцій пішли ті, хто постачав туди технології та обладнання. Є сумніви, що альтернативних постачальників обладнання та технології для цього проєкту вдасться знайти. Через це буксує газпромівський проєкт на 13 млн т на рік на Балтиці. Там також нічого не рухається вперед. Через ембарго на постачання технологій на роботу з Росією у таких проєктах зі зрідження газу майбутнього не проглядається.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
