Найімовірніше, у найближчі місяці відбудуться головні битви війни в Україні. Росія намагатиметься вийти на межі Донецької і Луганської областей. Захід закликає Україну сфокусуватися на деокупації Півдня. Як розвиватимуться події
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Високий ризик того, що Україну будуть примушувати укласти мир на будь-яких умовах поволі зник після успішного контрнаступу ЗСУ восени. Він дозволив не тільки звільнити значну територію українських земель, а й змінити інформаційну повістку.
Замість «партії миру» на світову арену виходить «партія перемоги». Думка про те, що Росія має якнайшвидше програти, лунає все голосніше, допомогу обіцяють активніше.
Ближче до кінця зими Кремль, ймовірно, відмовляється від планів нападу на Херсон, Запоріжжя і Харків. Принаймні, у найближчі роки. Однак все ще сподівається розширити територію окупації і захопити весь Донбас. Лінія фронту практично стабілізується.
Така ситуація заводить війну у глухий кут.
Досвід Першої світової показує, що у такому випадку війни тривають доти, доки одна зі сторін не отримує стратегічну поразку. Тоді фронт обвалюється.
У жовтні–листопаді минулого року був момент, коли здавалося, що обвал уже близько. Росія панічно відступала і не мала сил утримувати фронт протягом тижнів. Але росіянам вдалося зупинити контрнаступ ціною відступу з Херсона, масової мобілізації і не без допомоги осінньої негоди.
Якщо Росії не вдасться досягти значних успіхів на східному фронті, а ЗСУ здобудуть успіхи на південному, це розв’яже гордіїв вузол невизначеності вже у найближчі місяці.
Нестабільна рівновага
Росія поступово втрачала військову перевагу.
24 лютого 2022 року російська армія мала кратну перевагу фактично у всіх видах зброї. А шанси України на перемогу були ілюзорними.
Навіть після того, як війська РФ зазнали шокуючих втрат на Півночі й під Харковом, вони все ще були значно краще оснащені. До того ж Україна в інтенсивних боях перших місяців витратила практично всі запаси артилерійських снарядів. Українські військові говорили про співвідношення пострілів артилерії 1:10 у травні–червні. Це, можливо, була найгірша доба на фронті.
Перед анонсованим «великим наступом» Росія більше не має істотної переваги в техніці і артилерії. За кількістю танків сторони, ймовірно, мають паритет. За даними Генштабу ЗСУ, українська армія за рік війни знищила 3350 танків Росії. Тоді як на початку вторгнення The Military Balance оцінював їх кількість у 3330. РФ довелося швидко мобілізувати танки із запасів, які не завжди є сучасними.
Якщо влітку росіяни мали приблизно в п’ять разів більше артилерії, то зараз це співвідношення становить близько 1/2. При цьому ЗСУ мають близько 500 сучасних артилерійських систем НАТО, які мають більшу дальність і точність.
Ймовірно, Росія має більше солдатів на лінії фронту, але переважно менш підготовлених і мотивованих. Тотальну перевагу в авіації і флоті росіянам так і не вдалося матеріалізувати у значний ефект.
Саме це і визначає ситуацію хиткого паритету. Де кожна зі сторін може досягти успіху, сконцентрувавши сили і засоби на тому чи іншому напрямку.
Українські солдати працюють з артилерією «Піон» на Донбасі Фото Getty Images
Друга битва за Донбас
Після масової мобілізації в Росії було багато розмов про новий наступ на Київ або відкриття нових фронтів. Зараз мало хто вважає реалістичними такі сценарії. Останні звіти ISW говорять, що, ймовірно, Росія не має достатньо боєздатних резервів навіть для підтримки уже розпочатих наступальних дій.
«Великий наступ» Росії, найімовірніше, обмежиться форматом нової битви за Донбас. Американський військовий аналітик Майкл Кофман говорить про сумнівний успіх Росії навіть у цій битві.
Попри мобілізацію більше 300 000 росіян, ймовірно, російській армії не вистачає підготовлених підрозділів, здатних вести ефективні атакувальні операції.
Бої під Вугледаром, де росіяни втратили близько 130 одиниць техніки, продемонстрували, що навіть кращі військові формування після кількох хвиль поповнення мобілізованими стають малоефективними на полі бою.
Основна штурмова сила РФ – група «Вагнер» – переживає захід військової слави. За даними пресслужби Білого дому, вагнерівці на початок лютого втратили близько 30 000 бійців із 50 000. Ймовірно, армія Пригожина більше не здатна підтримувати попередні темпи наступу на Бахмутському напрямку. Тут все частіше помічають регулярні російські війська.
Нещодавно Пригожин скаржився, що російська влада намагається знищити «Вагнера». Це ще один доказ того, що подальша роль формування буде зменшуватися.
Отже, ситуація для російських сил нестабільна. Особливо за умови, що росіяни намагаються вести наступ на широкому фронті.
Попри те, що зазвичай у публічному просторі частіше чутно про Вугледар і Бахмут, важкі бої тривають на більшості лінії фронту.
Найімовірніше, Росія буде намагатися прорвати оборону на якомусь напрямку, після чого спрямує туди резерви для розвитку атаки. Але поки що важкі бої на Куп’янському, Лиманському, Сіверському, Бахмутському, Авдіївському, Мар’їнському, Вугледарському напрямках не приносять відчутний результат.
Найбільші просування ворога відбулися в районах Рубіжного і Бахмута. Але ціна цього просування неймовірно висока.
Другий український контрнаступ
Після завершення другої битви за Донбас ЗСУ, ймовірно, розпочнуть новий контрнаступ. На той момент Україна має отримати більшість зброї, яку партнери анонсували в січні й на початку лютого.
Проте ЗСУ не отримає 300 танків і 700 БМП, які генерал Залужний називав необхідними для успішного контрнаступу. Танків буде, орієнтовно, вдвічі менше, частина з них будуть старими Leopard 1 з легкою бронею. Навіть за умови модернізації вони технічно ближче до оновлених Т-72, ніж до сучасних Leopard 2А.
Сучасних важких танків НАТО буде кілька десятків, яких має вистачити для формування кількох танкових батальйонів.
Поки що Україна також не отримала важких БМП. На момент початку контрнаступу їх може бути лише близько 200, тобто командуванню ЗСУ все ще доведеться спиратися переважно на радянську техніку і легкі західні броньовані машини, які не повністю підходять для наступу.
При цьому ситуація на південному напрямку навряд чи буде простою. За довгі місяці росіяни звели тут потужні фортифікаційні спорудження і мінні поля.
Наступ росіян під Вугледаром показав, наскільки небезпечними є мінні пастки і наскільки вони ускладнюють атаку бронетехніки. Перед командуванням ЗСУ стоїть непросте завдання, як із наявними засобами досягти успіху на ділянці фронту, де ворог найбільше очікує атаки.
Блискавична операція з деокупації Харківщини передусім спиралася на ефект неочікуваності і швидкий розвиток подій. На південному напрямку досягти цього практично неможливо.
Найімовірніше, тактика ЗСУ буде схожою на херсонський контрнаступ – систематичні удари по логістичних маршрутах, поступове виснаження ворога та його витіснення. Але під час деокупації правого берега Херсонщини втрати ЗСУ були значно більшими, і це зайняло місяці, а не тижні, як на Харківщині.
Тому, можливо, ЗСУ спробують повторити минулорічну стратегію і, крім основного удару, завдати додаткового в найменш очікуваному місці.
При цьому головним завданням зараз є звільнення Мелітополя. Це дозволить відрізати південне угруповання ворога від підтримки і забезпечення зі сходу та змусить відійти з Півдня до Криму.
Чи можлива деокупація Криму і повна перемога
Найсміливіші оптимісти, такі як генерал Бен Годжес, колишній командуючий військами США в Європі, запевняють, що Україна зможе деокупувати Крим до осені цього року.
Але існує ризик того, що Захід після деокупації Херсонської і Запорізької областей (у випадку успішного контрнаступу ЗСУ) не наважиться збільшувати або навіть підтримувати темпи поставок зброї, остерігаючись, що звільнення Криму призведе до надмірної реакції Кремля. Наприклад, оголошення повної мобілізації чи застосування зброї масового ураження.
Представники США завжди оминають у коментарях питання звільнення півострова, натякаючи, що бажали б, аби воно було вирішене політичним шляхом.
В оптимальному для України варіанті поразка на південному напрямку мала б завершитися колапсом російської армії і масовим хаотичним відступом, який би дозволив ЗСУ зайти якомога далі.
Для цього треба повторення ситуації на Харківщині восени минулого року, але зі значно більшими ресурсами ЗСУ, аби довго підтримувати просування вглиб окупованих територій.
Найближчими місяцями Україна має отримати американські снаряди GLSBD дальністю 150 км і британські засоби великого радіусу дії (які саме, поки не розкривається – це можуть бути як ракети, так і БпЛА). Це допоможе істотно погіршити ситуацію російського угруповання на анексованому півострові. Але саме проведення наземної операції з деокупації Криму стане можливим тільки за умови успішного контрнаступу ЗСУ на Півдні і, найімовірніше, не раніше осені.
Загалом перспективи битви за Крим все ще надто невиразні, аби говорити, що це станеться з високою долею вірогідності.
Питання деокупації Донеччини і Луганщини ще складніше. На цих територіях залишилося багато населення, яке підтримує політику Кремля. Агресивна багаторічна пропаганда і створення з решти України образу ворогів, які «бомблять Донбас», сприятиме тому, що це населення може активно працювати на ворога.
Оцінюючи перспективи другого року війни, варто озирнутися назад. Україна мала один шанс зі ста опинитися там, де є зараз. Однак ЗСУ провели одні з найуспішніших наступальних операцій в сучасній історії і вже звільнили половину територій, окупованих на початку широкомасштабного вторгнення.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
