Категорія
Картина дня
Дата

У Росії в п'ять разів більше артилерії, але в України тепер є MLRS, здатні бити в тил. Важка зброя НАТО може змінити війну

Перевага ворога в артилерії – орієнтовно один до п’яти, за кількістю РСЗВ – щонайменше один до семи. Але цього звіра потрібно постійно годувати. Щодня Росія вистрілює по Україні до 2000 т боєприпасів. 

Достатня кількість MLRS здатна знищити склади снарядів, зруйнувати забезпечення артилерії та деморалізувати росіян. Ці системи створені бити не по передовій, а глибоко в тил і точно в ціль.

Під час планування широкомасштабного вторгнення в Україну російське військове командування зробило ставку на прорив важких механізованих колон і стрімке захоплення міст. Результати ця тактика дала лише на півдні України та частково в Луганській і Харківській областях. Хоча формально, за підручником, тактика могла бути успішною. Якщо порахувати чисельність військ і кількість техніки на початок війни, співвідношення було не на користь України.

Але війна – це не просто додавання і віднімання арифметичних значень. Доки розвідка США на симуляторі розвитку воєнних подій отримувала стовідсоткову перемогу Росії за три – сім днів, армія РФ зазнавала неймовірних втрат, зав’язла на півночі і не змогла захопити жодне велике місто, крім Херсона.

За перший місяць війни Росія втратила більше танків, ніж зараз мають Британія, Франція і Німеччина разом узяті. Тактику блискавичних проривів було провалено. 

Друга фаза війни почалася з кардинальної зміни стратегії Росії. На перше місце було поставлено артилерію. Вогняний вал мав рухатися попереду військ, що наступають. Так само колись артилерія випалювала все перед радянською армією.

Радянські війська в 1944–1945 роках досягли показника близько 5 млн снарядів на місяць. Майже місяць тому з’явилися перші повідомлення, що росіяни здійснюють до 50 000 пострілів на день зі своєї артилерії. Це близько 1,5 млн снарядів на місяць, і це вже співставно з масштабами Другої світової. Особливо якщо зважати, що лінія фронту зараз значно коротша, а артилерія значно важча.

Російські війська буде дуже складно перемогти, якщо не виграти артилерійську битву. Війна під шквальним вогнем російських снарядів дається Україні надто високою ціною. Щодня на українську землю падає до 2000 т боєприпасів. Вони розриваються, тисячі уламків розлітаються на сотні метрів, знищуючи все навкруги. 

У Росії в п'ять разів більше артилерії, але в України тепер є MLRS, здатні бити в тил. Важка зброя НАТО може змінити війну /Фото 1

Скільки в Росії артилерії

Зазвичай ми чуємо інформацію про перевагу Росії в артилерії десять до одного. Але це не зовсім так. На початок війни на озброєнні військ РФ було близько 3500 гармат (гаубиці і самохідні артилерійські установки). Більшість з них легка артилерія калібром 100–122 мм.

ЗСУ мали на озброєнні втричі меншу кількість гармат, але переважно калібром 152 мм.

У перші місяці війни Україна втратила значну частину своєї вогневої потужності. За словами командувача логістики Сухопутних військ України Володимира Карпенка, ЗСУ втратили близько половини всіх своїх артилерійських систем. Скоріше за все, мається на увазі також те озброєння, яке довелося вилучити з бойових дій через відсутність боєприпасів і несправність. Адже це надто велика цифра для прямих бойових втрат.

Втім, навіть ту артилерію, яка лишалася, ЗСУ змушені використовувати дуже обмежено. Адже у світі немає великих запасів снарядів радянського калібру 152 мм. За винятком самої Росії.

Тож на кожен постріл ЗСУ припадало до 10 пострілів ворога. Українські степи вкрилися ковдрою воронок від розривів. Росія методично обстрілювала гектар за гектаром.

Україні немає сенсу намагатися довести кількість артилерії або кількість пострілів до показників РФ. По-перше, ворог має ще близько 12 000 артилерійських систем на резервних складах. Здебільшого це стара зброя, яка потребує ремонту або відновлення, але її дуже багато. По-друге, тактика вогняного валу надто витратна і неефективна.

Велике споживання снарядів означає, що Росія повинна зберігати значні запаси на невеликій відстані від лінії фронту, аби вчасно їх доправляти. А це велика і помітна ціль для ураження.

Велика кількість снарядів говорить про залежність Росії від залізничних шляхів і логістичних маршрутів. Будь-який збій у ланцюзі «залізниця – склад – вогнева позиція» може істотно вплинути на оперативну обстановку.

У Росії в п'ять разів більше артилерії, але в України тепер є MLRS, здатні бити в тил. Важка зброя НАТО може змінити війну /Фото 2

Російська артилерія – це великий голодний звір, якого треба постійно годувати. І якщо останній місяць ворог практично безкарно накопичував велетенські склади боєприпасів на відстані 50–100 км від лінії фронту, то з появою навіть чотирьох HIMARS у ЗСУ ворог відчув значні проблеми. За останній тиждень були повідомлення про приблизно 10 великих цілей на окупованих територіях, знищених далекобійними системами, зокрема й американськими HIMARS.

Артилерія НАТО vs радянська артилерія

Натовська артилерія побудована за іншим принципом – її завданням є не знищення міст і переорювання сотень гектарів, а ефективність і удар на випередження.

Якщо у основної російської гаубиці «Мста-Б» максимальна дальність пострілу навіть із реактивним снарядом становить 29 км, то американські гаубиці М-777 здатні бити на 30–40 км. Причому на 40 км – високоточним керованим снарядом Excalibur.

У самохідних артилерійських установок (САУ) розрив ще більший. Типові радянські САУ «Мста-С» б’ють на ті самі 25–30 км. 2С-3 «Акація» – на 20–25 км. Максимальна дальність натовських САУ може перевищувати 40 км, а німецької Panzerhaubitze 2000 – 68 км.

Найдалекобійніші радянські САУ – 2С7 «Піон» калібром 203 мм і 2С5 «Гіацинт-С». Але їх було не так багато і вони достатньо повільні.

Натовська артилерія здатна «задавити» переважаючу за кількістю радянську артилерію, але її має бути достатньо, аби закрити всю лінію фронту.

Щоб закрити лінію фронту, потрібно близько 40 механізованих бригад, говорить бригадний генерал Володимир Карпенко. Для їх комплектації необхідно близько 2000 артилерійських систем. Наразі ЗСУ має приблизно 800 і гострий дефіцит калібру 152 мм. Де взяти таку кількість гаубиць і САУ – невідомо. Адже навіть США мають менше ствольної артилерії. 

Для армій НАТО артилерійські системи не є головною одиницею зброї. Вони воюють у першу чергу ракетами, авіацією, далекобійними MLRS і лише потім артилерією, яка слугує радше прикриттям наземного контингенту, ніж вогневим засобом підтримки наступу.

Ускладнює ситуацію й те, що в червні різко скоротилися темпи постачання західної артилерії в Україну. Якщо за квітень – травень ми отримали понад 200 одиниць артилерійських систем, то у червні лише близько 50. За таких умов виграти пряму контрбатарейну боротьбу у нас не вийде. Можна спробувати закрити кілька напрямків, але не весь фронт. А отже, потрібна більш витончена тактика.

У Росії в п'ять разів більше артилерії, але в України тепер є MLRS, здатні бити в тил. Важка зброя НАТО може змінити війну /Фото 3

РСЗВ і MLRS – у чому різниця

Прочитавши про недалекобійність радянської артилерії, можна заперечити, що на дальність понад 30 км СРСР створив ціле сімейство реактивних систем залпового вогню (РСЗВ). Це справді так.

БМ-21 «Град» і БМ-27 «Ураган» можуть бити на 20–40 км. А БМ-30 «Смерч» і того більше – на 70–90 км (120 км максимальна можлива дальність).

У Росії близько 1000 РСЗВ і більше 2000 на зберіганні. Але радянські РСЗВ ще більш неточні, ніж радянська артилерія. Допустиме відхилення – 0,3–0,8% від дальності пострілу.

Одиночним пострілом з радянської РСЗВ майже неможливо влучити в ціль. Тому їх зазвичай використовують пакетами (залпом). Один залп з БМ-21 «Град» здатний випалити площу 145 000 кв. м, тобто близько 20 футбольних полів. «Ураган» знищує до 420 000 кв. м, а БМ-30 «Смерч» – до 670 000 кв. м. Це 50 і 80 футбольних полів відповідно.

Такою була логіка радянського озброєння – тотальне знищення замість одного влучного пострілу.

Цей недолік радянських РСЗВ у ЗСУ зрозуміли ще в 2014–2015 роках. Саме тому в 2016-му в Україні почали розробляти комплекс «Вільха». Це дуже глибока модернізація БМ-30 «Смерч», але замість неточних снарядів вона має зенітну керовану ракету із круговим відхиленням 10–30 м.

За публічними даними, Збройні сили, скоріше за все, не мали тієї кількості ракет, якої було б достатньо для настільки тривалої і масштабної війни. Станом на 2020 рік ЗСУ отримали тільки близько 100 ракет до цих комплексів, ще 100 ракет у 2021 році.  

Було лише одне повідомлення в перші дні війни, що комплекси «Вільха» знищили 50-ту ціль, після цього інформація про бойове застосування української розробки не зʼявлялася.

Україна не мала значних запасів ракет і до радянських РСЗВ. Саме тому виникла потреба терміново переходити на натовські MLRS, хоча західні партнери були не в захваті від цього. Тривалий час вони вагалися, чи не призведе надання Україні MLRS до прямої конфронтації з Росією. Також США остерігалися того, що системи потраплять до рук росіян. Це більш сучасна зброя, ніж гаубиці, в них є певні технологічні секрети, які США намагаються зберегти в таємниці.

Наприкінці червня вагання завершилися постачанням перших чотирьох комплексів, що одразу позначилося сплеском активності ЗСУ. Загалом нам обіцяють надати вісім систем HIMARS і дев’ять М270.

Порівнювати американські MLRS типу HIMARS або М270 з радянськими РСЗВ не має сенсу – це принципово інша зброя. І річ не в тім, що вона значно точніша. Її логіка інакша.

Сучасні MLRS забезпечують майже гарантоване влучання в будь-яку ціль розміром більше 10 м на відстані понад 70 км. Одним залпом система може знищити шість або 12 окремих цілей, залежно від типу установки. При цьому жоден сторонній об’єкт не постраждає. Як це можна порівнювати з пакетними обстрілами по площі?

Чи можна виграти артилерійську війну західними MLRS

Основне слабке місце російської артилерійської машини – забезпечення. Оскільки вона поглинає боєприпаси шаленими темпами, необхідно організовувати безперебійне масоване постачання. Потрібні великі польові склади недалеко від лінії фронту, захищені логістичні маршрути, надійне залізничне з’єднання з тилом.

Якщо Україна отримає достатньо MLRS, їхнім завданням буде не стільки пряма контрбатарейна боротьба, скільки боротьба із забезпеченням артилерії ворога. Кожен вражений склад боєприпасів – це десятки тисяч снарядів, це голод ворожої артилерійської машини.

Ще один фактор впливу MLRS – деморалізація ворога. Ці системи створені бити не по передовій, а глибоко в тил і точно в ціль.

У травні – червні російські війська відчували себе безпечно і розкуто вже на відстані 30–40 км від лінії фронту. За таких обставин середньостатистична російська БТГ (батальйонно-тактична група) відчувала реальну загрозу лише під час виконання бойових завдань. При цьому на сході російське командування на штурми намагалося кидати сили сепаратистських підрозділів з ОРДЛО, а вже потім кадрову армію РФ.

Ефективна зброя середньої дальності змінює правила гри. Те, що ще вчора було умовним тилом, тепер передова. Зона відносної безпеки переміщується на відстань до 70 км від лінії фронту. А так далеко відводити війська щоразу не вийде. Тобто та сама середньостатистична російська БТГ весь час перебування на території України почуватиметься в небезпеці. Сам факт перетину кордону неминуче означатиме загрозу загибелі. Все питання лише в тому, чи дадуть нам достатньо швидко необхідну кількість MLRS і боєприпасів до них.

Скільки потрібно таких систем? Це питання без очевидної відповіді. Кількість MLRS має бути достатньою, аби закривати всі напрямки і оперативно знищувати всі виявлені цілі. Причому що більше західних MLRS і боєприпасів до них буде у ЗСУ, то ширшим стає поняття «ціль». Якщо їх буде небагато, то ціллю будуть великі і важливі об’єкти (склади, штаби і командні пункти). Якщо їх буде більше, то ціллю можуть бути менш важливі, але небезпечні об’єкти (ворожа бронетехніка, артилерія і жива сила). 

У Росії в п'ять разів більше артилерії, але в України тепер є MLRS, здатні бити в тил. Важка зброя НАТО може змінити війну /Фото 4

«Запорізький напрямок. HIMARS продовжують демілітаризацію російської окупаційної армії», – повідомляє Генштаб.

Розстановка сил на фронті

Росія має очевидну перевагу в кількості зброї на полі бою. Перевага ворога в артилерії – орієнтовно один до чотирьох, або один до п’яти, за кількістю РСЗВ – щонайменше один до семи. Тобто це перевага на порядок.

Проте натовське озброєння ЗСУ має більшу дальність і точність та значно кращі характеристики. Ця зброя дає можливість вражати цілі на великій відстані зі значно меншою витратою боєприпасів. Проте поки що якісної переваги недостатньо, аби компенсувати перевагу ворога у кількості.

Головні сподівання в тому, що в липні відбудеться прорив у темпах поставок західної зброї. Що принаймні до середини липня ми отримаємо решту з 13 обіцяних систем MLRS, а до кінця місяця – ще 10–20 одиниць. Боєприпаси до них також мають постачатися в достатній кількості.

Україна має отримати ще певну кількість легких гаубиць калібром 105 мм і, можливо, кілька десятків артилерійських систем калібром 155 мм.

Можна очікувати повноцінного ленд-лізу, але проблема в тому, що кожен день домінування ворожої артилерії обходиться нам надто великою ціною. Що швидше Захід перейде до масових поставок артилерійських систем, то краще.

Воює не зброя, а люди

В оглядах західних військових аналітиків часто можна зустріти твердження, що в України одна з найкращих артилерій у світі. За вісім років війни ЗСУ побудували просту і ефективну систему розвідки, координації та коригування артилерії (система «Кропива»). Наші артилеристи вдосконалювали свою майстерність і швидкість.

Західні військові аналітики часто дивуються ефективності своєї ж зброї в руках ЗСУ. HIMARS і М777 роками воювали в різних військових конфліктах на Близькому Сході, але ніколи не викликали такого резонансу. Вони не сприймалися як настільки грізна зброя. Україна дала привід французам пишатися своїми установками CEASAR.

ЗСУ продемонстрували неймовірну ефективність розвідки, стратегії і якості використання зброї. Маючи обмежені ресурси, вони були перетворені на результат, якого ніхто не очікував від України. Це саме той фактор, який не здатний прорахувати жоден симулятор розвідки США. Він здатен забезпечити перемогу України.

Матеріали по темі

 

Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Катерині Рещук – [email protected]