Радість від постачання нових систем НАТО для України обірвала серія прохолодних заяв із Берліна і Вашингтона. Шольц закликає не вдаватися до «гонки озброєнь», а Байден говорить «ні» поставкам винищувачів F-16 із США. Чому найбільші союзники України продовжують дотримуватися тактики стриманого розширення допомоги та хто змушує їх «прискорюватися»
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Початок року став проривним у питанні поставок нових систем Україні. Захід переступив одразу через кілька табу. Спочатку передача комплексів ППО Patriot і SAMP/T, здатних перехоплювати практично всі повітряні цілі, якими Росія може стріляти по Україні. Потім – важкі БМП Bradley, Marder і CV90, що вважаються наступальною зброєю. І зрештою – перші танки НАТО, без яких неможлива масштабна атака.
Але весь час головні союзники продовжують дивитися в бік один одного, намагаючись перекласти лідерство.
Німеччина відкрито говорить, що в питаннях поставки нової зброї орієнтується лише на США. Навіть після того, як Франція і Велика Британія погодилися передати Україні свої танки, Берлін продовжував дивитись в бік Вашингтону.
США не приховують, що не хочуть бути абсолютним лідером цих зусиль, і говорять, що Європа має бути головним союзником України. Остання обіцянка поставити в Україну танки Abrams виявилася умовною. Пентагон не буде вилучати готові танки зі своїх військових запасів. Він зробить нове замовлення, яке, найімовірніше, буде виконано лише наприкінці 2023 року або на початку наступного.
Оголошення про передачу Abrams, ймовірно, було зроблено для того, аби Німеччина йшла в ногу із США і не стала країною, яка приймає відповідальне рішення наодинці.
Паралельно США і Німеччина намагаються зупинити поштовх від менших союзників, які говорять про готовність віддати свої F-16. Джо Байден заявив, що не схвалює постачання Україні американських винищувачів. А Олаф Шольц закликав союзників зупинитися в розширенні допомоги Україні.
«Я можу лише порадити не вступати в постійну конкуренцію, щоб перевершити один одного, коли йдеться про системи озброєнь», – заявив канцлер Німеччини.
Важковаговики США і Німеччина
США і Німеччина не випадково опинилися в одному човні – вони є основними виробниками зброї НАТО. Якщо Франція і Велика Британія виготовляють винищувачі, танки і ракети переважно для своїх збройних сил, то німецька й американська техніка експлуатується десятками різних країн. І є основою військ НАТО.
Правило військових контрактів (сертифікат кінцевого користувача зброї) забороняє передавати її іншим сторонам без погодження з країною-виробником.
Тож поставки нових систем вимагають дозволу від США або Німеччини. Водночас і та, й інша країна не бажають лишатися на самоті при прийнятті таких рішень.
Є інші потужні виробники зброї, такі як Японія і Південна Корея, але вони орієнтовані на ринок поза НАТО. Поки що країни демократичної Азії не поспішають підтримувати Україну військовими поставками, зокрема, через ближчі проблеми з безпекою – довкола Тайваню й агресивної поведінки Північної Кореї.
Чому уряди США і Німеччини настільки обережні
Адміністрацію Байдена критикують опоненти з Республіканської партії, праворадикальне крило яких переконує, що участь США в «чужій війні» лише наражає країну на небезпеку.
До того ж США, найімовірніше, не припиняють діалог із Росією і Китаєм, намагаючись балансувати між підтримкою України і надмірною конфронтацією з режимами Путіна і Сі Цзіньпіна.
Західні ЗМІ говорять про домовленості між Америкою і Китаєм щодо постачання авіації Україні. Росія також має багатий досвід того, як домовлятися із США, навіть якщо її війська знаходяться по інші сторони барикад.
У сирійській війні військові корпуси Америки воювали на боці курдів, а регулярні війська РФ – на боці Башара Асада. Проте країни могли домовлятися про те, щоб не перетинатися на полі бою.
В Німеччині ж лишається чи не найпотужніше проросійське політичне лоббі. Та й саме суспільство там неодностайне. За останнім опитуванням, третина німців вважає, що ФРН дає Україні надто багато зброї. І лише 21% опитаних сказали, що Україні треба постачати більше зброї.
Тому і Білий дім, і уряд Німеччини буде намагатися уникати будь-яких кардинальних кроків, постійно озираючись на опонентів, соціологічні опитування і майбутні вибори.
Проактивна коаліція підтримки України
Але крім внутрішнього впливу на США і Німеччину, є, безперечно, і зовнішній вплив. Більшість союзників за час війни істотно змінило своє ставлення і свою поведінку.
Серед союзників України сформувалося проактивне ядро – ті, хто демонструє найбільш активну підтримку. Естонія передала Україні всю свою артилерію. Чехія – всі свої танки. Норвегія віддала всі свої САУ М109, а Данія – САУ Caesar.
Якщо в перші місяці війни Польща не наважувалася передати Україні МіГ-29 без участі США, то зараз вже сама намагається тиснути на більших союзників, аби пришвидшити поставки.
The Washington Post, посилаючись на анонімного високопоставленого чиновника в Польщі, зазначає, що саме колективний спланований тиск став ключовим фактором рішення про передачу Україні танків Leopard.
«Українці дуже хотіли країну, яка б відкрито говорила, що посилає танки, щоб відкрити шлях іншим, і просили Польщу бути першою, – сказав польський чиновник. – Ми були впевнені, що Німеччина рано чи пізно підкориться».
Поки Німеччина продовжувала тягнути з питанням танків, Польща навіть оголосила, що готова надіслати частину своїх німецьких танків в Україну без дозволу ФРН.
Невідомо, чи дійсно польські політики були готові піти на порушення військових контрактів, але це спрацювало.
Серія гучних заяв і повідомлень від лідерів різних країн створила публічний тиск на уряд Німеччини.
Розслідування The Washington Post вказує, що США теж намагалися переконати Німеччину дати дозвіл на поставку танків Leopard, але при цьому не хотіли поставляти свої танки. Тому питання танків нібито так і не було вирішено під час зустрічі «Рамштайн-8».
Коли цей план не спрацював, США декларативно заявили, що приєднуються до танкової угоди. Цього виявилося достатньо для Берліну.
«Група підтримки» України швидко зрозуміла: прийом колективного тиску працює. І почала застосовувати його щодо американських F-16. Тепер під пресингом опинився Вашингтон.
У ядро цієї коаліції можна включити такі країни, як Польща, Велика Британія і країни Балтії. Менш публічно до неї входять Чехія, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Нідерланди, Данія, Іспанія та інші. Ці країни не завжди активні медійно, але зазвичай першими відгукуються на поставки нових систем озброєння.
Перевага коаліції – у кількості, її неможливо ігнорувати. Тому вона може протиставити свій голос навіть таким великим гравцям, як Америка і Німеччина.
Наприклад, Швеція уже планує поставити більше своїх важких БМП CV90, ніж Німеччина своїх Marder. Данія і Норвегія почали постачати американські САУ М109 задовго до самих Сполучених Штатів, одразу ж після Великої Британії.
У «танковій коаліції», за словами Зеленського, вже 12 країн. Але вона може бути ще ширшою.
На відміну від США і Німеччини, ці країни зазвичай прямо говорять, що Україна має перемогти і не можна затягнути війну на роки. Але для цього треба збільшити темпи поставок зброї.
Неочікуване перетворення Франції
Довгі місяці позиція Франції в підтримці України була близькою до німецької – заяви Шольца і Макрона звучали в одному ключі. Вони синхронно телефонували Путіну і годинами вмовляли його піти на політичний мир.
Але Макрон більше не притримується цієї позиції. На початку 2023 року позиція президента Франції різко змінилася, іноді випереджаючи навіть Велику Британію у своїй рішучості.
Франція першою заявила про готовність передати танки. Нехай і колісні, проте на той момент США і Німеччина іще вагалися щодо важких БМП. Париж також збільшує поставки артилерії та ініціював спільну з Італією передачу батареї ППО SAMP/T.
Тепер же Франція говорить про готовність поставити винищувальну авіацію НАТО, якщо Україна зобов’яжеться не використовувати цю авіацію для ударів по території РФ.
Франція має близько 100 власних винищувачів Rafale, розроблених французькою компанією Dassault Aviation. Це може відкрити шлях для інших європейських багатоцільових винищувачів. Зокрема Eurofighter Typhoon та SAAB JAS 39, яких на озброєнні країн ЄС близько 600 одиниць.
Отже, Франція зараз скоріше входить до проактивної коаліції, ніж до консервативних США і Німеччини.
США все ще найбільший союзник і залишиться ним
При всій обережності Сполучені Штати дають наймасштабнішу допомогу Україні. Зокрема, щодо артилерійських снарядів, без яких неможливо виграти війну. Понад половина всіх снарядів для української артилерії у 2022 році поставлена за американські кошти США. В цьому році відсоток може бути ще більшим.
Також США планують дати чимало БМП Bradley – 50–100 одиниць щомісяця. Це істотно посилює атакувальні можливості ЗСУ.
Очікується, що Білий дім в наступному пакеті допомоги таки зробить крок у бік постачання далекобійних систем. За даними Reuters, у новий пакет на $1,75 млрд увійдуть ракети GLSDB дальністю до 150 км – майже вдвічі більше, ніж снаряди GMLRS, які зараз використовують українські військові. Проте їх бойова потужність в рази менша, ніж у ракет ATACMS.
Без далекобійних систем масштабний контрнаступ ЗСУ на Півдні дуже проблематичний. Спочатку треба знищити основні логістичні маршрути і виснажити бойові запаси росіян.
Щоправда, у випадку GLSDB йдеться не про готові снаряди, а виробництво нових, що, можливо, триватиме кілька місяців.
Як зміни в підтримці Заходу впливають на війну
Захід прискорюється у своїй підтримці. Поступово якість і кількість зброї в ЗСУ переважать можливості російської армії. Ймовірно, ближче до кінця 2023 року, але цей процес навряд чи вдасться зупинити.
Росія плануватиме досягти найбільшого успіху до цього моменту, тобто в першій половині року, максимум – до осені. Мета – закріпитися, стати в оборону та нав’язати виснажливу позиційну боротьбу по всій лінії фронту.
Пришвидшення допомоги союзників змушує пришвидшуватись і росіян. Вони активізуються на тих напрямках, де багато місяців не було активних сутичок.
Можливо, що цієї весни Росія і ЗСУ розпочнуть активні наступальні дії. Після багатомісячної зимової окопної війни ситуація знову стане динамічною.
Цього разу Росія значно краще підготувалася до оборони, ніж восени. Але Україна матиме більш сучасну і потужну наступальну техніку НАТО.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
