Для Росії війна багато в чому стала питанням самозбереження, тому вона може не закінчитися впродовж 2023 року. Яким може бути вирішення конфлікту?
Forbes запитав у доцента Інституту міжнародних відносин, експерта Міжнародного центру перспективних досліджень, кандидата політичних наук Миколи Капітоненка.
Росія офіційно припинила договір зі США про ядерні озброєння. З якою метою?
Це один із засобів тиску, який залишається у росіян. США не хочуть дестабілізації на стратегічному рівні, розповсюдження ядерної зброї, бояться нової гонки озброєнь. Росія цим і користується.
Які практичні наслідки виходу Росії?
Ця угода зі США залишалася останнім документом, який обмежував ядерні арсенали двох країн, та однією з небагатьох сфер, в якій Москва та Вашингтон продовжували співпрацю.
Можливі наслідки виходу Росії – ядерні випробування, подальше ослаблення контролю за стратегічним озброєнням, нарощування ядерної зброї. Хоча це й не має особливого сенсу, бо в Росії і без нарощування її дуже багато.
Це ланцюгова реакція, яка може призвести до непередбачуваних кроків з боку інших держав. Як відреагує Китай, держави в інших проблемних регіонах світу? Це дестабілізація з поки що невідомими наслідками. Але світ точно стане більш небезпечним
ЗМІ писали про те, що Китай обговорює можливість надання Росії летальної військової допомоги. Це виглядає як ескалація
Війна від самого початку не була виключно російсько-українською. Це момент кризи для всього міжнародного порядку. Мінімум 10 років Китай говорить про те, що хоче переглянути правила того, як працює світ. За цей час він практично наздогнав США за основними показниками могутності. Сьогодні це серйозна розмова про виклик гегемонії Заходу, як її трактує Китай.
У Пекіна є бачення, як поступово перебрати частину влади й впливу в міжнародній політиці. Він до цього готувався. У цей момент розпочинається війна в Україні, в якій Китай розглядає Росію як союзника, бо РФ також хоче зламати усталений міжнародний порядок.
Війна в Україні стає частиною широкої боротьби за те, яким буде майбутнє світу. У протистояння починають вкладатися все більше держав. Захід – грошима та зброєю. Китай допомагає Росії дипломатично, торговельно, купуючи російські енергоресурси та стаючи основним торговим партнером.
Якщо в Китаї зрозуміють, що цього недостатньо, вони почнуть надавати більшу підтримку, грошима або навіть зброєю, в залежності від номенклатури.
Захід не може дозволити, щоб програла Україна. Китай навряд чи може прийняти програш Росії.
Доцент Інституту міжнародних відносин, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень, кандидат політичних наук Микола Капітоненко
Яким тоді може бути вирішення конфлікту?
Контури перемоги, визначені в Україні на державному рівні, достатньо максималістські. Ми вважатимемо перемогою повернення всіх окупованих територій та критичне послаблення Росії, у найбільш радикальній версії – її розпад та ядерне роззброєння. Реальних перспектив досягти цього в ближньому майбутньому я не бачу.
Навіть якщо ми виходимо на кордони 1991 року, війна не закінчується. Без політичних змін у Росії й серйозних гарантій безпеки для України ми залишаємося з тією ж проблемою. Нічого не заважатиме росіянам знову розпочати бойові дії або обстрілювати Україну, коли вони відчують, що вже відновилися.
Союзники не поспішають давати Україні реальні гарантії безпеки або гарантії вступу до НАТО. Натомість, не бачу перспектив послаблення Росії. Ми воюємо з великою ядерною державою, яка знаходиться не десь далеко, як, наприклад, США від Вʼєтнаму під час Вʼєтнамської війни, а через наш кордон.
Для Росії війна багато в чому стала питанням самозбереження. Тому вона й триватиме довго.
Наскільки довго?
Як мінімум, не закінчиться в цьому році. У жодному з можливих варіантів: ні у вигляді компромісних рішень, ні у вигляді повернення контролю над нашими територіями.
Середня тривалість сучасних масштабних війн розтягується на 8–10 років. Якщо вести відлік війни з 2014-го, тоді вона триває майже дев’ять років. Але масштаб конфлікту з 24 лютого відрізняється великою інтенсивністю бойових дій, великою кількістю жертв, руйнувань. Із конфліктом такого масштабу ми маємо справу рік. Я не бачу принципових тенденцій, які б не дозволили йому тривати ще впродовж п’яти років.
Рішення про тривалість війни знаходиться в Москві. Скільки вони будуть готові воювати, скільки їм на це вистачить ресурсів і волі, стільки й продовжуватиметься агресія. А цей режим готовий воювати максимально довго.
Чи є у Кремля для цього можливості? Росія знаходиться під великим економічним тиском
Так, але це країна з великою кількістю населення і ресурсів, масштабна економіка з міцними торговими звʼязками. Повністю вирізати Росію не вийде, бо в глобальній економіці завʼязані не тільки країни Заходу.
Ставлення до РФ у світі
Згідно з аналізом Economist Intelligence Unit, дві третини всього населення Землі живе у країнах, які зайняли нейтральну або схильну до підтримки Росії позицію.
Іран із меншою і специфічнішою економікою санкції не послабили настільки, щоб він не зміг вісім років вести ірано-іракську війну.
Навіть якщо технологічний рівень економіки Росії істотно деградує, вона все одно генеруватиме достатньо грошей, щоб забезпечувати продовження бойових дій. Хіба що, можливо, менш інтенсивно.
Радянський Союз міг воювати у Афганістані скільки завгодно довго. Виведення військ було політичним рішенням, яке прийняло нове керівництво. Якщо в Росії зміниться режим, вони можуть зупинити війну. Але не через те, що закінчаться гроші, а тому що більше не буде політичних умов.
В Україні часто тиражується сценарій розпаду Радянського Союзу як аналогія з майбутнім Росії. Приклад, коли проблеми у війні призводять до політичної кризи, а вона – до розпаду держави. Але існують багато інших сценаріїв. Тим більше війна в Україні набато важливіша для Росії, ніж для Радянського Союзу в Афганістані.
Окрім того, ми точно не знаємо, у якому стані російська економіка. Безпрецедентні санкції, ембарго, тиск. Але який реальний результат? Надійної статистики бракує. Російській довіряти не можна, незалежні оцінки дають різні прогнози майбутнього. Але поки що не схоже, що російська економіка колапсує.
Ми часто чуємо прогнози розвитку війни від українських чиновників, які не схожі на реалістичні, умовно, що війна закінчиться за 2–3 місяці. Навіщо?
Українське суспільство в війні несе найбільші витрати і платить за неї ціною життів. Мобілізація цього суспільства, його консолідація навколо оптимістичного погляду на війну – це дуже важливо. Якщо згасне суспільний ентузіазм, може розвалитися вся система, тому й чуємо переможну риторику.
Тим більше в людей у цьому є потреба, тому виходить органічно.
Росія на початку війни змінювала вимоги до України: денацифікація, роззброєння, позаблоковий статус. Тепер це зникло з інформаційного простору. Які цілі у РФ зараз?
За рік росіяни кілька разів переосмислили суть війни і свої вимоги. На даному етапі в Кремлі розглядають цей інструмент як такий, що цінний сам по собі. Мета режиму – не блискавична перемога, як було на початку. Мета режиму зараз – затягувати війну.
Вона перетворилася на питання виживання для нинішньої політичної еліти Росії. Поки триває війна, вони відчувають, що контролюють ситуацію.
Війна значно посилила позиції самого Путіна. В Україні існує думка, що Путін поставив на карту свій авторитет і програв, тепер ховається і мало на що впливає.
Мені здається, що це не так. Навпаки, до війни його позиції були слабшими. Він поступово перетворювався на умовного «весільного генерала». Система навчилася жити без нього, були розподілені ролі, сфери впливів, грошові потоки. Система функціонувала більш-менш автоматично.
В такому вигляді Росія підходила до 2024 року, зростала кількість прихильників транзиту влади – поступового відходу Путіна на якусь почесну посаду.
Після початку війни країна радикалізувалася. Всередині виникає боротьба між умовними «яструбами» і «голубами», конфлікти загострюються. За цих умов Путін перебирає реальний вплив. У його руках влада. Ні про критику його дій, не про відхід у 2024-му більше не йдеться.
Війна збиткова для економіки Росії й руйнівна для її національних інтересів, але корисна для режиму. Тому вона й стала самоціллю.
Росіян не сильно хвилюватиме захоплення нових міст, якісь конкретні дати перемог. Навіть втрати територій їх не будуть шокувати, бо в їхній парадигмі вони воюють проти всього Заходу.
Основна мета зараз – продовжувати воювати якомога довше, перевівши режим функціонування російського суспільства на військові рейки.
Заяви Китаю, візит Байдена, вихід Росії з угоди. Виглядає так, ніби підвищуються ставки
Ці події співпали в часі через річницю війни. Ставки були високими на самому початку. Було зрозуміло, що йдеться про майбутні правила гри для всього світу. Зараз питання тільки в тому, хто і чим готовий ризикнути для того, щоб змінити правила на свою користь. Наприклад, чи готовий Китай вступити у війну із Заходом, постачаючи зброю Росії, щоб покращити свої позиції у разі її виграшу?
Але проблема в тому, що масштабна війна швидко виходить з-під контролю. Стає непередбачуваною. Зараз найсильніші гравці світу, як за покерним столом, – будуть чередувати блеф, підвищення ставок, дивлячись на те, якими будуть для них шанси на перемогу.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
