Проблема корупції в Україні відома у всьому світі та дошкуляє українцям як вдома, так і на світовій арені. Саме цю тему використовує Росія для того, щоб сіяти сумніви у надійності українських лідерів. The Economist розібрав дезінформаційний кейс проти Олени Зеленської та визначив основні інструменти російської пропаганди. Forbes переказує головне з матеріалу.
Щойно західні союзники України активізували фінансову допомогу Києву після повномасштабного вторгнення, Росія та прибічники путінського режиму почали поширювати безпідставні твердження про її нецільове використання українським керівництвом. Така дискредитаційна кампанія, пише The Economist, дуже часто спрямована проти Олени Зеленської та її чоловіка, президента України Володимира Зеленського.
То російські замовні журналісти без будь-яких підтверджень пишуть, що подружжя Зеленських придбало в Німеччині колишню віллу головного пропагандиста нацистів Йозефа Геббельса. То поширюють очевидно відфотошоплені світлини Зеленської у коштовному дизайнерському вбранні й аксесуарах на трапі приватного літака.
Деякі російські дезінформаційні вкиди є відверто сміховинними й на них майже ніхто не ведеться. Інші ж зроблені досить правдоподібно, щоб люди засумнівалися у тому, чи дійсно їм підсовують абсолютну брехню.
Прикраси Cartier, косметологиня та африканські ЗМІ
Особливо росіянам полюбилися історії про Зеленську і ювелірні прикраси. Перша їхня спроба розповісти «правду» про пристрасть першої леді України до коштовностей відбулася у грудні 2020-го. Тоді на сторінці американського консервативного ток-шоу Кендес Овенс в X зʼявилося відео про те, що Зеленська витратила €40 000 в дизайнерському магазині у Парижі. Це був фейк.
За кілька місяців шириться чергова «сенсація»: під час офіційного візиту Зеленського на саміт ООН його дружина витратила на Пʼятій авеню в Нью-Йорку близько $1,1 млн. Можливо, до вас не дійшов цей фейк, але його бачили мільйони людей.
Щоб зрозуміти успішність саме цієї історії, її вивчили дослідники Університету Клемсона у Південній Кароліні Даррен Лінвілл і Патрік Воррен. Вони визначили три етапи, які повинна пройти вдала дезінформаційна кампанія:
- Розміщення, тобто вкидання неправдивої інформації.
- Поширення серед акаунтів і сумнівних медіаресурсів так, щоб було складно віднайти першоджерело.
- Інтегрування – підхоплення новини надійними джерелами.
The Economist наводить розбір дослідників кейсу про нью-йоркський шопінг Зеленської за цією схемою.
У вересні в Instagram зʼявляється відео нібито стажистки магазину Cartier, яка обслуговувала українську першу леді й вирішила розповісти світові «правду». «Викривачку» вже звільнили, але у неї зберігся чек закупів Зеленської, який був підробкою.
BBC та італійський новинний сайт Open Online провели власне розслідування і за допомогою технології розпізнавання облич виявили, що так звана стажистка Cartier – це, найімовірніше, косметологиня із Санкт-Петербурга. Ба більше, в день, вказаний у чеку, Зеленська була в Канаді.
Коли історія почала набувати розголосу, сторінку «викривачки» закрили, але анонімний YouТube-канал уже завантажив собі це відео – єдине, яке там узагалі є.
Першим історію публікує франкомовне цифрове видання NetAfrique в Буркіна-Фасо, посилаючись на вищезгадане відео як на «доказ». Далі її підхоплюють африканські сайти.
Перша англомовна стаття про шопінг Зеленської у Нью-Йорку зʼявляється у нігерійському виданні Nation. Але дослідники зауважують красномовну приписку до цієї публікації – «спонсорований пост». Тобто хтось заплатив за те, щоб її побачив світ.
Хай там як, а це допомогло етапу поширення й історія зʼявилася у російських новинних виданнях, кожне з яких посилалося на Nation. За зручним збігом обставин, пише The Economist, таку ж назву має відомий американський журнал.
Ще трохи «вірогідності» цій історії надала поява у, на перший погляд, американському виданні DC Weekly. Сайт публікує новини про американську політику і світові події, але з явним антизахідним спрямуванням. Його «викривальні» статті про корупцію в Україні як докази наводять YouТube-відео.
Насправді ж це видання не надто заслуговує на довіру. Дослідники виявили, що спершу сайт крав і передруковував тисячі статей відомих західних ресурсів. Потім перейшов на історії, що створює генеративний ШІ. DC Weekly, ймовірно, належить Джону Марку Дуґану, колишньому американському поліціянту, який переїхав до Росії й нині працює проросійським журналістом.
Таких, як DC Weekly, багато, й чимало з них поширюють фейки. Ця історія – ще одна демонстрація того, як нові технології допомагають недобросовісним гравцям створювати й множити дезінформацію як ніколи швидко.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
