Категорія: Війна
Дата: 08 березня 08:00

Єдиний шлях Путіна до Києва – через Вашингтон. Якщо США таки не допоможуть Україні, на світ чекає найгірша з катастроф. Тімоті Снайдер про те, як Америка обирає апокаліпсис

Тетяна Павлушенко

Forbes

8 хв читання

yes-ukraine.org

За чотири місяці на посаді спікера Палати представників Майк Джонсон дав Росії шанс виграти війну в Україні й тим самим повернути світ до тиранії. Якщо США не допоможуть Україні, накличуть на себе та світ найгіршу з катастроф, пише у своїй колонці на substack історик Тімоті Снайдер. Forbes Ukraine публікує її переклад.

Республіканець Майк Джонсон, як спікер Палати представників, постійно вдається до хитрощів, щоб уникнути надання США допомоги Україні. Він та меншість республіканців-трампістів залишили українців без засобів для боротьби з ворогом й дозволили армії РФ захопити частину української території. Тим часом в Україні щодня гинуть та отримують поранення військовослужбовці, які захищають свою країну.

У світі таку поведінку Джонсона розцінюють як зраду та слабкість. Американці зосереджуються на деталях різних виправдань Джонсона замість того, щоб бачити загальну картину. Успіх Джонсона в перетворенні війни на історію про себе ілюструє схильність американців не помічати загальної картини. Живі? Подякуйте українцям. Американська особливість – сприймати інших як належне. Гординя засліплює нас, ми не помічаємо тих послуг, які інші роблять для нас.

Опір ЗСУ та українського громадянського суспільства стримує всі форми сучасної катастрофи. Українці захищають порядок, який встановився після Другої світової війни, та торують шлях до світлого майбутнього. Їхні величезні щоденні зусилля показують світові найкращі альтернативи, яких би ми без них не мали. Але їм потрібна наша підтримка. Що буде з Україною і світом, якщо Росія переможе?

Геноцидна війна

Геноцид – найпростіша форма апокаліпсиса. Мета війни Росії проти України – геноцидна: знищити українське суспільство як таке. РФ свідомо веде війну із власними національними меншинами, використовує кожну можливість для поширення расистської пропаганди (зокрема щодо афроамериканців).

З цією ж метою російські окупанти депортують українських дітей, ґвалтують українських жінок, каструють українських чоловіків і вбивають українських культурних діячів. Вони не пускають дітей до школи та змушують сімʼї емігрувати. Все це – для знищення нації.

Український опір тим часом заклав основу для того, щоб «ніколи більше» не повторилося. Там, де Україна утримує територію, а це більша частина країни, люди врятовані. Українці показали, що геноцид можна зупинити – з правильною допомогою. Коли ми не надаємо цю допомогу, дозволяємо геноциду продовжуватися. Це не лише жахливо саме по собі, а й є прецедентом.

Ядерний шантаж та можливе розширення війни

Головне, чого ми зараз боїмося, – ядерна війна. Росія використовує ядерний шантаж проти України. Росіяни хочуть, щоб Україна (і всі ми) здалися, бо Росія має ядерну зброю. Російська пропаганда переконує, що ядерна держава не може програти війну. Це, звичайно, неправда.

США програли у Вʼєтнамі, СРСР програв в Афганістані. Ядерна зброя не вберегла Британську та Французьку імперії від розпаду, не принесла Ізраїлю перемогу в Лівані. Якби Україна піддалася на ядерний шантаж Путіна, це стимулювало б кожну країну до створення ядерної зброї: когось для залякування, когось для запобігання залякуванню. Український опір урятував нас від цього сценарію. Поки що.

Якщо Америка відмовиться від України, розвиток ядерного озброєння та загрози збільшуватимуться.

Ще один традиційний тригер для Заходу – можливий напад Росії на одну з європейських країн, який приведе в дію положення про колективну оборону альянсу НАТО. Наразі Україна робить це майже неможливим, узявши на себе стримування ворога.

Страшною ціною Україна виконує всю місію НАТО, тим самим позбавляючи всіх інших членів Альянсу ризику втрати власної території або життя людей. Економіки країн НАТО приблизно у 250 разів більші за українську. Якби вони використовували крихітну частку своєї економічної потужності, легко б утримували українські Збройні сили.

На жаль, найбільший з цих членів НАТО, Сполучені Штати, нічого не робить. Якщо так триватиме й надалі, якщо Росія виграє війну в Україні, то подальша війна в Європі стане не лише можливою, але й вірогідною.

Китайська загроза

Протягом останніх двох десятиліть головним предметом занепокоєння Вашингтону була можлива війна Китаю у Тихому океані за Тайвань.

Ніколи це занепокоєння не було таким реальним, як у лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Путін щойно отримав благословення Китаю на свою авантюру. Якби Україна впала, як багато хто очікував, це стало б сигналом, що можливі й інші подібні авантюри.

Але витривалість України показала, що наступальні операції є непередбачуваними та дорогими. Українці досягають того, чого ми, американці, не змогли досягти самі: надсилають Китаю застереження, жодним чином не викликаючи антагонізму з боку китайців. Якщо союзники покинуть Україну напризволяще і Росія переможе, підстави для побоювання повернуться, і це справедливо.

Росія випробовує міжнародний порядок

Базовим припущенням з часів Другої світової війни є те, що держави існують у межах кордонів, які війна не може змінити. Коли Росія напала на Україну, вона порушила цей принцип. Російська влада очікувала, що почнеться нова епоха хаосу, в якій матимуть важелі лише брехня і сила. Консенсус у Вашингтоні, варто памʼятати, був таким же.

Спочатку американська влада очікувала, що український президент утече з України, а країна впаде за три дні. Щодень, починаючи з четвертого, – це день, коли українська кров купила для нас майбутнє, про яке ми самі не думали, що маємо. Через два роки багато хто з нас сприймає це як належне. Але якщо ми вирішимо не допомагати українцям, настане безлад, і процвітанню настане кінець.

Путін – олігарх викопного палива

Останні пів століття люди справедливо занепокоєні глобальним потеплінням. Чи переживемо ми наступні пів століття – залежатиме від балансу сил між тими, хто заробляє гроші на викопному паливі і бреше про його наслідки, і тими, хто говорить правду про науку і шукає альтернативні джерела енергії.

Володимир Путін – найголовніший олігарх викопного палива. Його багатство та влада завдячують запасам природного газу і нафти в Росії. Його війна в Україні є передвісником боротьби за ресурси, з якою ми всі зіткнемося, якщо Путін та інші олігархи викопного палива візьмуть гору. Саме тому, що Україна чинила опір, а провідні економіки світу прискорили свій «зелений» перехід.

Якщо Україну покинуть і вона програє, навряд чи буде ще один шанс стримати олігархію викопного палива і врятувати клімат. У ширшому сенсі, ідіотична нація Путіна, яка вважає, що України не існує, є прикладом того, як олігархічні фантазії марнують час і руйнують життя, коли ми намагаємося протистояти реальним світовим проблемам.

Війна голоду

Глобальний голод – сценарій катастрофічних глобальних страждань в епоху різкої нерівності та боротьби за ресурси. І тут жодна країна не є важливішою за Україну. Понад 2000 років, із часів стародавніх греків, родючі землі України годували сусідні країни та цивілізації. Сьогодні Україна здатна прогодувати близько пів мільярда людей.

Війна Росії проти України – це також війна голоду. Якісь фермерські господарства Росія замінувала, інші затопила, зруйнувавши Каховську ГЕС, атакувала зерносховища та заблокувала Чорне море, щоб зупинити український експорт.

У 2023 році Україна змогла здобути приголомшливу перемогу, очистивши західну частину Чорного моря від російського флоту і відкривши шляхи для експорту зерна. Оскільки українці зробили це самостійно, це майже не висвітлювалося в нашій пресі. Але це величезне досягнення. Люди на Близькому Сході та в Африці отримують їжу, інакше могли б померти з голоду.

Якщо дозволити Україні впасти, все це може бути анульовано, і страждання та війна поширяться на ці вразливі та критичні регіони.

Інформаційна війна

З іншого боку, люди побоюються, що світ може загинути внаслідок розвитку штучного інтелекту, цифрової пропаганди та розірвання контактів між людьми, таких необхідних для формування гідних політик. Уже 10 років Росія перебуває в авангарді цифрових маніпуляцій. Її перше вторгнення в Україну у 2014 році досягло успіху головним чином як гібридна війна, коли їй вдалося знайти вразливих людей на Заході та всунути в їхні голови корисні їй тези – ті, які вона й нині використовує.

І сьогодні Росія знаходить прихильників серед цифрових олігархів, наприклад Ілона Маска, який перетворив свій особистий акаунт і платформу Х на інструмент російської пропаганди.

Однак цього разу українці показали, як цьому можна протистояти. Володимир Зеленський та інші українські лідери, ризикуючи власним життям, нагадали нам, що існує реальний світ. А українське громадянське суспільство цього разу застосувало ігровий підхід до нових медіа, деконструюючи російську пропаганду і нагадуючи нам про людський бік – і людські ставки.

Сумнів як загроза демократії

Можливо, найпідступніше лихо, з яким ми стикаємося, є сумнів. Ми перестаємо вірити в себе як у людей з цінностями, котрі заслуговують на те, щоб керувати собою в системі, яку ми називаємо демократією. Більшу частину цього століття демократія занепадала, і цей занепад супроводжувався дискурсом пасивності та відсутності рішучості.

Напад Росії на Україну – рідкісний випадок, коли озброєна автократія намагається знищити мирну демократію за допомогою військової сили, – став поворотним моментом у цій історії. В який бік ми всі повернемо, ще належить зʼясувати.

Чинячи опір на полі бою, Україна, принаймні поки що, зберегла свою власну демократію і дала нову надію демократіям загалом. У демократії немає нічого автоматичного. Люди повинні вірити в те, що вони – головна сила. А це завжди повʼязано із певним ризиком.

Йдучи на великий ризик заради правильних цінностей, українці можуть надихати і надихають інших у всьому світі. Якщо українців убивають, калічать і змушують відступати внаслідок політики США, це деморалізує всіх, включно з нами.

Якщо американці підведуть українців, це стане ударом, можливо, смертельним, по «духу свободи», як висловився один український ветеран у промові, яку я чув на Мюнхенській раді безпеки. Нам потрібен цей дух, зокрема для того, щоб протистояти тим, кому його бракує.

Російський вплив на політику США

Люди, які сьогодні блокують допомогу Україні, бажають зла нашій власній демократії. За останні кілька днів і тижнів ми знов і знов стали свідками того, як російський вплив на американську політику, протидія наданню допомоги Україні та ворожість до американської конституційної системи перетинаються з російським впливом на американську політику. Путін знає, що його єдиний шлях до Києва пролягає через Вашингтон, і діє відповідним чином.

Люди, які працюють над знищенням демократії в Україні, також виступають проти демократії в Америці. Ми щойно пережили фіктивну процедуру імпічменту президента Джо Байдена. Головне звинувачення (давно дискредитоване українськими та іншими журналістами) виходило від російського агента.

Майк Джонсон – ланка ланцюга підпорядкування, який тягнеться через Дональда Трампа до Володимира Путіна. Трамп прихильний до Путіна і був його клієнтом у тій чи іншій формі протягом десятиліття. Йому вдалося підпорядкувати собі ЗМІ, навчивши своїх прихильників кричати «російська містифікація» щоразу, коли зʼявляється ця тема. Проте Росія підтримувала його в кожній кампанії і підтримує у чинній.

Кампанія Джонсона в Конгресі 2018 року, до речі, фінансувалася коштом відмитих коштів російського олігарха, а Джонсон був одним із конгресменів, найбільш причетних до спроби державного перевороту Трампа у 2021 році.

Україна повинна і може перемогти у цій війні. Для цього їй потрібні зброя і кошти. І те і те в американських масштабах є мізером, який ми навіть не помітимо. Саме вибір певних американців привів українців до цього жорстокого випробування, а світ – до межі численних катастроф.

Якщо ми не допоможемо Україні, накличемо на себе найгіршу з катастроф. Поставимо під загрозу безпеку світу і зрадимо найкраще, що є в нас самих. Американці можуть забезпечити перемогу України. Якщо цього не зробимо, зіткнемося з апокаліпсисом, який американці самі ж і обирають. І, зокрема, з апокаліпсисом, який обрав Майк Джонсон.

Матеріали по темі