У місті Джидда в Саудівській Аравії 5 серпня дипломатичні радники із національної безпеки і політичні директори зовнішньополітичних відомств України та близько 40 інших країн вкотре зустрілися, щоб обговорити можливий консенсус щодо мирного врегулювання війни. Серед учасників були як представники європейської лінії та союзники України – США, Австралії, Японії та європейських країн, так і країн БРІКС та Перської затоки, відомі своєю нейтральною позицією щодо війни в Україні. Зустріч у Джидді стала кроком до практичної реалізації мирних ініціатив, запропонованих Україною, підсумували подію в Офісі президента. Forbes Ukraine попросив ексглаву МЗС України Павла Клімкіна дати конструктивну оцінку цій зустрічі та її формату
Як оцінювати результати й озвучені українською владою підсумки Аравійського саміту щодо миру в Україні? Чи можуть такі зустрічі дати поштовх до вирішення ситуації?
Назву п’ять пунктів-висновків.
1. Новий формат, нова якість.
Такі зустрічі важливі. Але насамперед не їх результатами, оскільки це все – підготовчі зустрічі. А самим фактом проведення, адже створено новий формат, який буде присвячений питанням миру в Україні. Він об’єднує одночасно країни Заходу та неЗаходу. Він показує, хто є хто. Там були присутні представники всіх ключових країн – гравців світу.
2. Всі чекають результатів від таких зустрічей.
Результатів не може бути. Це формат зустрічі радників із зовнішньополітичних питань і нацбезпеки. В західному та незахідному контексті це впливові люди, які готують ключові рішення. Але не ті, хто їх ухвалює.
Політика на Заході побудована так: політики, яких обирають, приймають рішення, а радники формують їм ці рішення. Тому нормальна ситуація, коли в результаті таких зустрічей немає підсумкових документів, декларацій, на які всі очікують.
3. Що обговорювали.
У такому форматі обговорюються різні пропозиції щодо врегулювання ситуації. Так, українська сторона фокусується на своїй формулі миру та її баченні, це нормально, ми її просуваємо. Але маємо поважати й думку інших сторін, зокрема незахідної. Це не про те, що щось важливіше, а щось ні. Це про повагу.
Важливо, що там не звучав суто російський наратив.
4. Консультації деяких учасників з Росією. Це загроза?
Відомо, що деякі країни – учасники зустрічі заздалегідь консультувалися з Росією. Я не вбачаю в цьому загрози. Такі консультації 100% будуть продовжуватися. Важливо, щоб вони не переходили на класичний російський наратив. Поки що такого не відбулося.
5. Розподіл обов’язків: хто та за що відповідатиме в контексті досягнення миру в Україні.
Ставлюся поблажливо до цього пункту. Розподіл, звісно, буде. Окремі країни можуть бути лідерами з окремих напрямів. Але фундаментальне завдання – куди ми рухаємося щодо ситуації з українсько-російською війною. Це буде домінуючим напрямом. Він буде предметом усіх подальших контактів і зустрічей.
Які є ризики для України в такому форматі зустрічей?
У якийсь момент це може перетворитися на колективного посередника. Це небезпечно. У нас люблять обговорювати корейський, кашмірський варіанти врегулювання конфліктів. Але у всіх цих варіантах були колективні посередники. Їх завдання – шукати компроміси. Але компроміс від компромісу відрізняється. На якісь із компромісів, якщо вони не будуть для України поступками, ми можемо погодитися. Поступки ж – інше питання. Компроміси й поступки – дві різні категорії.
5 серпня у місті Джидда в Саудівській Аравії відбулися двосторонні зустрічі з главами делегацій США, Саудівської Аравії, Фінляндії, Японії, Катару, Франції, ФРН, Іспанії, Норвегії, Туреччини, Польщі та Словаччини. Фото Офіс Президента України
Чому важливо долучати на такі зустрічі країни БРІКС та інші країни-симпатики Росії? Вони якось дипломатично чи економічно можуть вплинути на дії РФ?
Тут є дві сторони: важливість і можливість. По-перше, до останніх тижнів значна частина країн неЗаходу дивилися на ситуацію, вичікували, вибудовували свою позицію. Вони не були готові доєднуватися до спільного формату перемовин з Україною та Заходом. А деякі країни й зараз не готові.
По-друге, для нас принципово важливо, чи ця частина неЗаходу рухатиметься до російської позиції, буде умовно посередині або рухатиметься до нашої позиції.
Ми не очікуємо, що всі вони займуть нашу позицію. Це неможливо в сьогоднішній реальності. Ми це чудово розуміємо.
Але для нас дуже важливо тримати їх ближчими до нашої позиції, ніж до російської. Важливо пояснити їм природу, що насправді відбувається, не всі це до кінця розуміють.
У розмовах представники незахідних країн ставлять питання щодо історичних передумов цієї війни, часто дискутуючи російськими наративами. Пів року тому це було дуже актуально, зараз потроху зменшується.
Це дуже непроста еволюція для багатьох з них. Наше завдання у цьому форматі – тримати Захід навколо нашої позиції, а ключових гравців неЗаходу – максимально близько до нашої позиції, щоб вони не дрейфували десь посередині або навіть ближче до російської. Це реальний виклик.
Ми поки що не спромоглися отримати хоча б осуд російської позиції від багатьох країн неЗаходу. А осуд – це визнання недотримання принципів територіальної цілісності. Далі – обмеження всіх російських схем обходу санкцій.
Це множинне завдання, яке не вирішується із сьогодні на завтра.
Чи обговорювали ви зустріч із західними колегами? Як вони її оцінили?
Мої західні співрозмовники сказали, що зустріч пройшла непогано. Американці, німці, поляки. Загалом кажуть, що склянка більше повна, ніж порожня.
Під час зустрічі з радником Еміра Держави Катар з питань національної безпеки Мухаммадом бін Ахмедом Аль Міснедом. Фото Офіс Президента України
Чи значить участь представників Китаю у цій зустрічі, що країна змінила свою позицію щодо війни в Україні?
Ні. Але це не є поганим моментом. Китай хоче бути над цією грою, хоче бути унікальним, а не банальним посередником.
Китай хоче дійти до нової безпекової картини в Європі та Євразії. Хоче зрозуміти, які історичні причини та що з ними робити.
Китай зараз допомагає Росії й далі це робитиме, оскільки у Пекіну є фундаментальний інтерес – підтримувати Росію як засіб китайських зусиль у боротьбі проти Заходу та Штатів.
Своєю присутністю Китай показав, що готовий розмовляти у різних форматах із Заходом, США та нами. Що він не обмежується лише комунікацією з Росією. Що китайська позиція не проукраїнська, але точно й не проросійська. Вона прокитайська.
Якщо припустити, що на черговій такій зустрічі знайшли консенсус, чи є ризик того, що це все залишиться на рівні розмов і на папері? Росія навчилася обходити всі осуди та санкції. Здається, Кремль вже ніхто й ніщо не зупинить у досягненні своєї кривавої цілі знищити Україну.
Домовленість Заходу й неЗаходу в протидії Росії стала б дуже дієвим результатом. Але не таким важливим. Економічно Росія вже живе у вакуумі, доходи в бюджет скорочуються, профіцит порівняно з попереднім роком мінімальний. А витрати зростають.
Якщо незахідні ключові країни будуть готові узгоджувати загальну стратегію тиску на Росію (це не будуть санкції, а якісь обмеження), це може бути досить ефективно.
На зустрічі у Саудівській Аравії не усі країни підтримали 10 пунктів українського «мирного плану», повідомив під час зустрічі із журналістами голова Офісу президента України Андрій Єрмак. Є пункти, які не викликали обговорення і їх готові схвалити, а є такі, що потребують обговорень. Один із беззаперечних пунктів – жодних компромісів стосовно збереження незалежності та суверенітету України. Фото Офіс президента України
З іншого боку, в якийсь момент частина незахідних країн може захотіти заморозки ситуації та подальших переговорів, оскільки війна в Україні впливає на сировинні та фінансові ринки, інфляцію, продовольство. Такий тиск теж можливий.
Такі формати, з одного боку, є шансом, з іншого – викликом. Це нормально. До будь-якого такого формату потрібно ставитися комплексно та креативно.
Чи готовий світ, чи має вже достатньо пристосовану до нових викликів базу, щоб посилювати тиск на Росію щодо припинення війни з Україною?
США та Європа фундаментально змінили свою енергетичну орієнтацію на Росію, і від цього РФ не зможе оговтатися.
Але поки що світ зацікавлений, щоб Росія залишилася гравцем на енергетичному ринку. Якщо її повністю обмежити, енергетичний ринок навряд чи сколапсує, але ціни на енергоносії дуже злетять. Для Заходу та неЗаходу важливо, щоб енергетичні ринки були контрольовані.
Коли мене питають, чи не можна їх взагалі закрити, намагаюся пояснити, що із задоволенням зробив би це ще позавчора. Але є певні світові реалії: наші партнери й не зовсім партнери цього не хочуть. Це больовий поріг, який вони поки що не можуть пройти.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
