У Києві пройшов 18-й щорічний форум Ялтинська Європейська Стратегія (YES)-2023 – «Майбутнє вирішується в Україні», який вчергове зібрав зірковий склад міжнародних і українських мислителів, дипломатів і політиків. Головний редактор Forbes Ukraine Борис Давиденко також його відвідав. Далі – рефлексія учасника на почуте
У Києві 8-9 вересня пройшов 18-й щорічний форум Ялтинська Європейська Стратегія (YES)-2023. Команді Віктора Пінчука традиційно вдалося зібрати зірковий склад міжнародних і українських мислителів, дипломатів, політиків.
Це вже друга «військова» зустріч YES у Києві. Рік тому майже той самий склад зіркових спікерів і гостей вже обговорював майже ті самі актуальні питання: «майбутнє України та світу», «безпеку», «російські злочини», «військову економіку» і т.д.
Але, на моє субʼєктивне сприйняття, ці два форуми дуже відрізнялися. Ось, чим саме.
Туман майбутнього
Торішня зустріч проходила під акомпанемент тріумфальних новин про Харківський наступ ЗСУ, і загальний настрій і українських можновладців, і міжнародних експертів був обнадійливий – Україна перемагає й перемога вже близько, може до кінця року, може за шість, максимум за 12 місяців.
Рік потому всі так само кажуть про неминучість і історичну важливість української перемоги.
За Френсісом Фукуямою, дуже важливо, що ми вчимо європейців захищати ліберальні цінності; за Тімоті Снайдером – наша перемога врятує світ від загрози голоду. Я почув разів пʼять, що наш успіх дуже важливий у стримуванні розповсюдження автократій і зупиняє Китай від нападу на Тайвань.
Але питання – що таке українська перемога, як і коли вона має відбутися – мали дуже концептуальні, але зовсім не конкретні відповіді. Зі сцени всі, як мантру, говорили про кордони 1991 року та про те, що Україна переможе, коли РФ не зможе продовжувати війну.
Про найважливіше для всіх українців «коли» і «як» більш-менш конкретно висловився публічно тільки очільник Головного управління розвідки України Кирило Буданов. Приблизно так – війна може тривати довго, але якщо для вас 6-12 місяців – це довго.
Буданов додав, що особисто він не вірить у спроможність РФ вести війну більш тривалий час. Втім аргументів на підтримку своєї віри – не навів.
Також прозвучав важкий меседж від президента України Володимира Зеленського про те, що він морально готовий до «тривалої війни». Така загальна невизначеність надавала більшості дискусій трохи болючої, принаймні для мешканця України, абстрактності.
Мені не дуже цікаво слухати та думати, як повинна бути влаштована Росія після поразки, якщо немає плану, як цю поразку забезпечити в якійсь осяжній перспективі.
Розгубленість
У кулуарах можна почути більш відверті думки. На питання, з яким я підійшов до десятка українських і західних топгостей – «Що конкретно має статися, щоб війна закінчилася або принаймні почалися реальні перемовини» – здається, не існує відповіді. Є консенсус, що вихід України на кордони 1991 року не означає закінчення війни. Найчастіше відповіді зводилися до простого рецепта – треба, щоб президент РФ Володимир Путін вмер.
Знову таки, суто на рівні мого сприйняття, перспектива 3-5-10-річної війни лякає західних співрозмовників суттєво більше, ніж українських. «У нас стратегія [довготривалої війни] є, а у них немає», – зазначив один з українських співрозмовників, близький до Офісу президента.
На жаль, не було можливості розпитати про нашу стратегію, але важливіший факт – що в західних партнерів її, схоже, немає. Це відчув і зі сцени відверто заявив іноземним гостям форуму ветеран російсько-української війни та адвокат Масі Наєм: «Ви запитуєте нас такі питання [за що ми віддаємо свої життя], бо ви – розгублені».
З контексту розмови можна зробити висновок, що Масі мав на увазі неготовність колективного Заходу не те що до реальної війни, де можуть гинути їхні співгромадяни, а й до такої допомоги Україні, яка може прискорити завершення війни.
Це відчуття підсилилося після онлайн-інтервʼю заступниці держсекретаря Вікторії Нуланд. Вона кілька разів запевнила, що США готові підтримувати Україну «as long as it takes». Але на уточнювальне питання модератора Наталі Гуменюк – що треба зробити, щоб перейти з режиму «as long as it takes» у режим «as soon as possible», конкретної відповіді взагалі не було.
Ще гірший меседж Нуланд принесла, відповідаючи на просте запитання – «коли Україна стане членом НАТО». Топчиновник США видала спіч, що питання НАТО – це не тільки про військову ситуацію, а й про розвиток і підтримку демократії в Україні, антикорупцію та свободу слова.
На мою думку, це мало вигляд приблизно як chicken speech президента США Джорджа Буша-старшого 1991 року в Києві, коли за 23 дні до проголошення незалежності України, він застеріг українських парламентерів від виходу з СРСР.
Я навіть перепитав у кількох дипломатів, чи все я правильно зрозумів. Вони привідкрили мені очі, пояснивши, що саме Нуланд наразі є однією з найголовніших перепон України на шляху до НАТО.
Основна інтрига, за їхніми словами, – вона просто проти, чи тримає карту України в НАТО для перемовин з РФ.
Не так страшно
Різниця між двома форумами, яку неможливо виміряти й зацифрувати, – це вайб, настрій.
Рік тому було відчуття, що в Україну приїхали ніби сміливці, готові ризикувати життям. Восени 2023-го такого гострого відчуття ризику війни вже не було. Частина гостей приїхала на декілька днів до YES і без побоювання мандрувала київськими барами й навіть прифронтовими областями.
Україна, принаймні Київ, з місця де йде війна та щохвилини можна загинути, перетворилася у свідомості багатьох іноземців на цікаву локацію, де дивні українці одночасно відчайдушно воюють за виживання, щось без зупину святкують у барах і ресторанах і працюють як ніколи завзято.
Але те, що понад 500 гостей YES побачили Україну саме так, а не у звичному контексті новин CNN – обстріли, смерть, корупція – суттєвий внесок у можливість нас з вами воювати та працювати так довго, як це буде потрібно для перемоги на наших умовах.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
