Як підвищити ефективність військової медицини в ситуації щоденного краш-тесту? Єдиній жінці з генеральськими погонами – командувачці медичних сил ЗСУ Тетяні Остащенко це вдалося. Але треба більше
Околиці Слов’янська, 5 червня 2022 року, швидка, обганяючи всі авто, майже летить до місцевої лікарні. В машині – «важкий трьохсотий», лейтенант розвідки з позивним Ганц, у мирному житті – адвокат Масі Найєм. Він щойно підірвався на міні на березі Сіверського Дінця, поруч із ним загинув його побратим. Шанси вижити у самого Найєма невеликі: осколкове ураження голови, велика кровотеча.
У лікарні в Слов’янську Найєма стабілізували, але була потрібна складна операція, яку не могли зробити місцеві лікарі. Евакуація до сусіднього Краматорська теж не допомогла – Найєма направили до лікарні ім. Мечникова в Дніпрі, це ще 250 км шляху. «Якби мене привезли на 30–40 хвилин пізніше, міг померти або в кращому випадку бути значно менш дієздатним», – розповів Forbes боєць.
Випадків швидкої евакуації й вчасно наданої допомоги тисячі на фронті. Виживе поранений військовослужбовець чи помре – часто залежить від того, як функціонує система Медичних сил ЗСУ, якою керує генерал Тетяна Остащенко, 48, – перша жінка в Україні, яка отримала генеральське звання в ЗСУ.
В її підпорядкуванні близько 20 000 лікарів, фельдшерів, медичних сестер, парамедиків, водіїв, велика кількість лікарень, десятки мобільних шпиталів і стабілізаційних пунктів вздовж 1500-кілометрової лінії фронту.
Головні KPIs Остащенко – зменшити втрати особового складу ЗСУ і якісне лікування поранених. Функціонування, перебудова та підтримка системи другий рік знаходиться в режимі crush-test – надвеликого навантаження, яке почалося з перших днів навали.
Що треба зробити, аби зменшити втрати війська? На це питання Остащенко відповідає: «Прибрати з карти світу Російську Федерацію». Більш приземлена відповідь: розв’язувати завдання за кількома напрямами: логістика, ресурси, якість персоналу, безпека пацієнтів. Як в неї виходить?
•••
Остащенко говорить, що «народилась в армії». Її батько, дід і багато рідних – військові. Традиція служби передається поколіннями. «Коли я сказала, що піду в армію, – пригадує Остащенко, – всі рідні були надзвичайно щасливі, особливо батько та дід».
Лаконічний переказ кар’єри такий: служба в армії, начальниця аптеки у військовій частині, навчання у Військово-медичній академії, керівна робота в Міноборони, навчання в Кранфільдському університеті Великої Британії, у 2019 році Остащенко стала командувачкою Медичних сил, а в серпні 2021-го – першою жінкою – бригадним генералом у ЗСУ. Чому саме вона?
Заступниця міністра оборони Ганна Маляр, яка добре знає Остащенко, описує її як справжню «залізну леді». «У деяких ситуаціях вона буває жорсткішою за чоловіків», – говорить Маляр. При цьому колектив у неї, якщо порівняти з іншими родами військ, переважно жіночий. У ЗСУ близько 10% жінок, а в Медичних силах – близько 50%.
Цінує президент
Ще в червні 2021 року Тетяна Остащенко стала першою жінкою в Україні, яка отримала генеральське звання в ЗСУ. З того часу президент Зеленський підвищив її з бригадного генерала до генерал-майора у червні 2022 року.
Ось як описує стиль спілкування керівниці головний хірург ЗСУ, полковник Костянтин Гуменюк: «Коли вона ставить задачу, то це завжди коротко, чітко і командирським голосом». У комунікаціях з рівними по званню чи вищими Остащенко не мовчатиме, якщо з чимось не погоджується, і прямо висловить свою точку зору. «Для такої ієрархічної структури з чіткою субординацією, як армія, це дуже незвично», – говорить Маляр.
•••
У перші тижні великої війни Остащенко вирішувала, як збільшити пропускну спроможність військової медицини. «Побачивши масштаби санітарних втрат, одразу подзвонила міністру Ляшку, – пригадує вона. – Домовилися, що всі цивільні лікарні чи поліклініки працюватимуть для потреб ЗСУ».
Характерний приклад – Запорізький військовий шпиталь, який до війни був розрахований на 100 ліжок. «Через три місяці після вторгнення через нас пройшло близько 2000 поранених», – пригадує підполковник Віктор Писанко, який керував шпиталем. Це вдалося завдяки тому, що Медичні сили отримали право направляти поранених у дев’ять цивільних лікарень міста, а шпиталь став хабом, який розподіляв поранених.
Загальна пропускна потужність усіх лікарень, доступних ЗСУ, – близько 40 000 ліжок. До початку повномасштабної війни – в кілька разів менше. Остащенко не каже, на скільки саме. Закритою також є інформація про кількість поранених.
За оцінками The Washington Post, яке посилається на неназваних американських і європейських чиновників, на початок 2023-го Україна втратила близько 120 000 вбитими та пораненими, Росія – близько 200 000. Співставні дані наводить колишній британський офіцер Річард Кемп у колонці для The Daily Telegraph. Офіційні особи ЗСУ ці цифри не підтверджують.
Медичний добровольчий батальйон «Госпітальєри»
Керівниця: Яна Зінкевич
Рік заснування: 2014
Кількість персоналу: >400
«Госпітальєри» – найбільший волонтерський підрозділ. Фокусуються на двох напрямах – рятують життя бійців на передовій та навчають тактичної медицини. Школа першої допомоги, відкрита минулого року, вже навчила кілька сотень людей. Ще один проєкт «Госпітальєрів» – реанімаційний автобус, на шість лежачих місць та 20 сидячих.
Інше завдання Медичних сил – забезпечити швидку евакуацію пораненого. Система евакуації складається з кількох ланок. Перша – стабілізаційні пункти, де пораненому надають першу медичну допомогу. «Такі пункти розташовані якомога ближче, – каже головний хірург ЗСУ, полковник Костянтин Гуменюк, – іноді за два кілометри до передової».
Друга – лікарні у фронтових містах, наприклад, у Краматорську чи Слов’янську. Третя – великі лікарні в тилу, де більше можливостей для тривалого і складного лікування.
Одне з досягнень здобуто саме в логістиці. «Витримуємо «золоту годину», – говорить Остащенко. Тобто 300-го доставляють від стабілізаційного пункту до лікарні не більше ніж за 60 хвилин.
Організувати стабпункт біля передових позицій – лише частина завдання. Складніше забезпечити заклад матеріалами, які рятують життя, зокрема, достатньою кількістю крові всіх груп. На початку вторгнення з цим були проблеми: частина банків крові опинилась в окупованих містах.
Ще в червні 2021 року Тетяна Остащенко стала першою жінкою в Україні, яка отримала генеральське звання в ЗСУ. З того часу президент Зеленський підвищив її з бригадного генерала до генерал-майора у червні 2022 року. Фото Офіс Президента України
Наразі всі прифронтові госпіталі та хірургічні групи, за словами Гуменюка, мають достатньо запасів крові. «Будь-якої групи, у будь-яку годину доби – 10 чи 20 доз одразу є. Вистачає навіть під час масових надходжень поранених», – каже хірург. Важлива частина системи – люди.
«Є і академіки серед практикуючих на передовій військових лікарів», – говорить Остащенко. Один із найвідоміших – генерал і доктор медичних наук Андрій Верба, який на війні з 2014 року і врятував тисячі українських солдатів. 9 січня 2023 року він провів унікальну операцію в Краматорську: з легенів пораненого бійця видалив осколкову гранату «Вог», що не розірвалась.
Якщо спиратись на офіційні цифри, здається, Остащенко та її підлеглі адаптувались до війни. «Частота летальних випадків у разі бойових травм знизилась у 2,8 раза, у клінічній практиці – 2,2 раза, розвитку післяопераційних ускладнень – до 50% порівняно з такими саме випадками до початку повномасштабного вторгнення», – каже Гуменюк, посилаючись на внутрішнє дослідження Медслужби.
•••
Середина травня 2022-го. Біля головного корпусу військового шпиталю в Бахмуті зі скрежетом гальмує брудно-зелений джип, із якого двоє бійців виносять пораненого. Він тримає руками закривавлений живіт і кричить: «Автомат, візьміть мій автомат!». Свідком цієї події випадково став репортер Forbes, який чекав на зустріч із лікарями-волонтерами. У цей момент до подій підключаються Медичні сили ЗСУ.
«Що тут роблять цивільні? Негайно залиште територію шпиталю!», – кричить полковник, командир медичної частини. Намагання пояснити, що це журналісти, які мають акредитацію від ЗСУ, нічого не дає. «У вас є дві хвилини, потім я викличу контррозвідку», – було зрозуміло, що він не звик дискутувати і втілить погрози.
Заборона для медіа висвітлювати роботу військових шпиталів – рішення Остащенко. Причина – безпека поранених і персоналу. Сучасні інформаційні технології дозволяють ідентифікувати локацію з телевізійних сюжетів чи фотографій. «Були випадки, коли саме після роботи репортерів військовий об’єкт опинявся під вогнем ворога», – говорить Маляр з Міноборони. Заборону знімати в шпиталях послабили в березні 2023 року, залишивши складну та довгу процедуру погодження.
Остащенко залишається дуже непублічною керівницею: за весь час повномасштабної війни вона дала лише два інтерв’ю – для французської Le Monde і для Forbes Ukraine.
•••
У генерала непрості стосунки не лише із журналістами, частина медиків-волонтерів та представників благодійних фондів ставляться до неї критично. Основний лейтмотив коментарів від волонтерів, які допомагають лікарям на лінії фронту: в українській військовій медицині залишається багато проблем, які Остащенко чи не хоче, чи не може вирішити.
Один з прикладів: контроль забезпеченості військових аптечками. Типовий випадок описав репортеру Forbes співзасновник благодійного фонду, який допомагає армії. Він попросив не називати його ім’я через побоювання, що це ускладнить роботу з Міноборони.
Суть кейса: через бюрократію в Міноборони фонд не зміг надати аптечки потребуючому батальйону. «Ми хотіли надати аптечки, знали на 100%, що в них є потреба. Але не змогли цього зробити, – розповідає він. – Потрібен офіційний запит від військової частини. Проте чиновники Міноборони його не надають, адже, за їхніми документами, батальйон аптечками забезпечений».
Це протиріччя виникає внаслідок паперової тяганини – аптечки залишились із тілами загиблих у сірій зоні або знищені під час обстрілів. Втім, за даними військового обліку, кількість офіційно доставлених у батальйон аптечок відповідає кількості особового складу, тому запит не може бути наданий.
Перший добровольчий медичний шпиталь імені Пирогова
Керівник: Геннадій Друзенко
Рік заснування: 2014
Кількість персоналу: ≈100
Починали з медичних бригад під час революції гідності. До початку повномасштабної війни в цьому шпиталі отримали допомогу 56 000 осіб, скільки після – не розголошується. Зараз ПДМШ – це кілька евакуаційних бригад медиків, свої стабпункти. Після перемоги засновник ПДМШ Геннадій Друзенко планує збудувати повноцінний медичний комплекс.
Надмірна бюрократія – найслабкіше місце військової медицини зараз, вважає Масі Найєм, якому військові лікарі врятували життя. Разом із партнерами він створив проєкт «Принцип», який, зокрема, допомагає пораненим отримувати потрібні їм документи.
«Пацієнта після травмування на полі бою фактично кидають у черги, у безлад з документами і замість створення комфорту ще більше ускладнюють реабілітацію», – писав Найєм у своєму Facebook, пояснюючи необхідність створення проєкту. «Враховуючи рівень навантаження, з яким стикається Остащенко, досягненням є вже те, що вся система працює, – зазначає Найєм. – Але командуванню медичних сил не вистачає проактивності».
Волонтерка Оксана Корчинська розповідає про не поодинокі випадки постачань неякісних турнікетів для армії. Чи можуть в армії з’являтися неякісні турнікети? На це запитання, як правило спокійна Остащенко відповідає емоційно: «Те, що постачаємо ми, завжди контролюється на якість. Те, що постачають волонтери, чийсь кум, брат, сват, не піддається контролю, обліку».
Керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова (ПДМШ) Генадій Друзенко звинувачував Медичні сили в блокуванні імпорту броньованих швидких для потреб його шпиталю. «Остащенко треба знімати з цієї посади», – заявляв Друзенко в травні 2022 року.
«Командування медичних сил далеке від розуміння реальних потреб фронту, – додає командир одного із медичних підрозділів ЗСУ, який спілкувався на умовах анонімності. – Пані Остащенко не на своєму місці». Транспорт для доставки поранених – дійсно болюче і дискусійне питання.
Деякі підрозділи доставляють бійців на гусеничних американських БТР M113 або на «мотолигах» – тягачах МТ-ЛБ. Вони долають будь-яке бездоріжжя та добре захищають від осколкових уражень. «Але Остащенко вважає, що на фронті не потрібна броньована медична техніка», – говорить командир одного із підрозділів, який просив не розкривати його ім’я. Інші медики пересуваються на звичайних легкових пікапах.
Який транспорт краще використовувати, не можуть дійти згоди самі військові медики. Броня захищає життя, але такі машини надто повільні. Пікапи не врятують від вибуху, але набагато швидше вивезуть із зони ураження, пояснює командир медичної роти ЗСУ на Східному фронті.
За понад рік великої війни конфлікт волонтерів з командуванням Медичних сил не вщухає. З точки зору Друзенка, державні органи вкрай неефективні, а тому до лікування поранених треба залучати приватний сектор. Остащенко вважає, що волонтерські ініціативи вносять хаос у загальну систему управління і часто супроводжуються непотрібними PR-активностями.
Проте сказати, що Остащенко зовсім не чує людей без погонів, не можна. Зараз вона разом із МОЗ займається реформою військово-лікарських комісій. Очікуваний результат – більший рівень диджиталізації всіх довідок, що позбавить бійців потреби стояти в чергах.
Інша велика проблема, яка потребує вирішення, – підвищення рівня бійців щодо володіння навичками тактичної медицини.
Проєкт, який може системно підвищити рівень обізнаності військових, нещодавно розпочав фонд «Повернись живим» (ПЖ). Він збирає гроші на вісім мобільних навчально-тренувальних комплексів із тактичної медицини. Там щодня проходитимуть навчання 840 бійців.
Цього разу Медичні сили знайшли спільну мову з волонтерами та допомагатимуть ПЖ створювати ці мобільні тренувальні комплекси. Адже це теж має бути ще одним кроком на шляху до мрії генерала Остащенко – прибрати з мапи світу Російську Федерацію.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
