Правила героя. Що зробило лейтенанта Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі) легендою української армії

10 березня 2023 року на київському Майдані Незалежності зібралися тисячі військових та цивільних, які прийшли провести в останню путь лейтенанта Дмитра Коцюбайла, відомого всій країні як Да Вінчі. Перед труною не лише його побратими, а й вищі армійські чини: керівник розвідки Міноборони Кирило Буданов, міністр оборони Олексій Резніков та головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Главком давно знав і товаришував із Да Вінчі. «У нас було багацько мрій і планів, які ми потроху реалізовували, – каже він на прощання воїну, – але ти маєш бути впевнений, що ми не лише помстимося, а й переможемо».

На панахиду, що відбувалась у Михайлівському Золотоверхому соборі, віддати шану воїну прийшов Володимир Зеленський.

Forbes дослідив, які риси, навички та вчинки дозволили 27-літньому уродженцю села Задністрянське на Івано-Франківщині Дмитру Коцюбайлу стати легендою в українській армії. 2022 року Forbes включив Дмитра до списку «30 до 30» молодих українців, які відбудовуватимуть країну.

Цінувати чуже життя 

Перша причина стає зрозумілою з обставин його загибелі. 7 березня о п’ятій ранку Коцюбайло виїхав на бойові позиції батальйону «Вовки Да Вінчі», який він очолював, поблизу Бахмута. Зазвичай росіяни розпочинають обстріли з самого ранку.

Цього разу обстріл, який розпочався пізніше, застав Да Вінчі біля спостережного пункту. Дмитро наказав бійцям сховатися в укритті, сам чекав коло входу, аби переконатися, що всі в безпеці, розказує його заступник – капітан Юрій Капустяк, позивний Капуста. Коли Да Вінчі вже збирався зайти в укриття, біля нього розірвалася мінометна міна, один з уламків влучив у шию. «Я – трьохсотий», – встиг сказати Да Вінчі, розповідає Капустяк.

Комбату надали першу допомогу і повезли у стабпункт. «Я почула по рації: «У нас важкий 300-й», – пригадує Аліна Михайлова, яка очолює медичну службу батальйону «Вовки Да Вінчі». – У цей момент у мене все впало, я зрозуміла, що це він».

На точку зустрічі з командою медичної евакуації пораненого Да Вінчі довіз його заступник Капуста. «Аліно, вибач», – він упав на коліна перед Михайловою, коли вона побачила, як комбата переносять до швидкої – тоді він уже був непритомний і не дихав. По дорозі до лікарні Краматорська Михайлова допомагала іншим лікарям реанімувати Дмитра.

У шпиталі лікарі продовжили реанімацію Да Вінчі. «Я чекала біля реанімації приблизно хвилин 40. Ніхто не хотів виходити й говорити мені, що він помер. Нарешті один із лікарів вийшов, подивився на мене так, що я все зрозуміла. Я сказала йому: «Ні, не кажи цього», – розповідає Михайлова.

«Командир завжди так робив за будь-якої небезпеки, – пригадує боєць батальйону Микола Шафалюк, сержант із позивним Бугай. – Доки не переконається, що всі в безпеці, сам в укриття не заходить».

Попередній слайд

Наступний слайд

В інтерв’ю каналу Front 18 на початку 2023 року Да Вінчі розповідав, що допомагає зберегти життя. «Без нормального плану все фігово закінчується, – казав Коцюбайло. – Коли серед ночі приходить команда «зранку в бій», то 50% особового складу просто загине. Має бути хоча б мінімальне планування – вивчити район місцевості, облітати його». Артпідготовка – це теж саме для цього. «Ми завжди намагаємося розбити противника вогнем артилерії, аби піхоті було легше битися».

В перший день вторгнення Да Вінчі вивів свій підрозділ з місць дислокації – в Авдіївці та Новогродівці. «Про ці бази всі знали, туди могло прилетіти, – казав він у цьому ж інтерв’ю, – так воно і трапилось». «У його підрозділі завжди були найменші втрати порівняно з іншими», – каже Андрій Римарук, керівник військового напряму фонду «Повернись живим». Те саме каже і Михайлова.

Жити справою 

«Він був людиною війни, – пригадує друг Да Вінчі, командир штурмової роти «Гонор» у складі «Вовки Да Вінчі» Сергій Філімонов, псевдо Філя. – Його цікавила лише перемога та кохана дівчина. Більше нічого». «Він пішов на Майдан у 18 років, одразу після нього – на війну», – розповідає Михайлова. Приєднався до штурмової роти ДУК ПС.

Бугай, який воював пліч-о-пліч із Коцюбайлом з 2014-го, згадує цікаву деталь з його біографії: «Коли я був у нього в гостях у Бовшеві, Дмитро показував мені криївку, як у воїнів УПА, яку викопав і обладнав сам, коли йому було 12 чи 13 років». «Да Вінчі – онук воїна УПА, цього нікуди не діти, дух свободи рвався з нього назовні», – каже один із перших командирів Коцюбайла Олександр Карась, позивний Подолянин.

Попередній слайд

Наступний слайд

Саме він наполіг, щоб у 2016-му 21-річного Дмитра призначили командиром штурмової роти. «Тодішній комбат був дуже проти, казав, що він ще малий», – пригадує Бугай, – але Подолянин, який тоді був ротним, не відступив». Олександр Карась так пояснив свій вибір: Да Вінчі шукав можливості взяти участь у бойових операціях і часто був у них командиром, реального військового досвіду у 21-річного хлопця вже тоді було достатньо.

2014 року Коцюбайла було тяжко поранено. Він не дочекався завершення курсу реабілітації та повернувся на війну. Михайлова згадує, що на перше побачення він повіз її на передову – показати, як танк стріляє «по сєпарах».

Аліна розповідає, що їй нечасто вдавалося переконати Дмитра провести час подалі від війни. За шість років їхнього життя разом Да Вінчі лише раз зустрічав Новий рік у Києві разом з Аліною, всі інші роки – на війні.

Опановувати нове

Дмитро одним із перших на фронті почав використовувати дрони для коригування вогню артилерії, пригадує Римарук із ПЖ. Командири різних бригад запрошували його «попрацювати» по їхніх цілях, а артилеристи Да Вінчі швидко здобули репутацію влучних та ефективних воїнів. «Вони зважували кожен снаряд, зайві 50 грамів теж потребують корегування», – каже Римарук. Детальна розвідка позицій ворога, пристрілка, корегування, тривала підготовка – саме ці методи Да Вінчі зараз «багато хто косплеїть в армії», розповідає Римарук.

У Да Вінчі був авторитет в армії задовго до вторгнення. Через те, що його підрозділ «працював» чи не в усіх гарячих точках АТО, його добре знали та цінували багато командирів. Добровольча рота не входила до ЗСУ і фактично не підпорядковувалась в армії нікому. Деяких генералів така відсутність субординації дратувала. Інші, навпаки, цінували сміливість і готовність іти в бій.

Одним із генералів, який позитивно ставився до Коцюбайла, був Валерій Залужний. Вони познайомились у 2018 році, коли майбутній главком був заступником командувача операції Об’єднаних сил (ООС). «Тоді був тиск на добровольців із боку влади і Залужний став добрим комунікатором між офіційними структурами і добровольцями», – пригадує Михайлова. Дмитро ставився до Залужного як до батька, завжди прислухався до його порад.

Сам генерал часто гостював на базі «Вовків», обідав із бійцями, обговорюючи поточні завдання. Тут же, за словами Михайлової часто відбувалися наради сектора ООС – за участю генералів та полковників, командирів бригад.

Участь у багатьох бойових операціях, великий авторитет в армії – лише в грудні 2020 року це було визнано на офіційному рівні, коли Коцюбайлові дали зірку Героя України – першому із добровольців.

Саме Залужний переконав Да Вінчі у середині 2022-го офіційно приєднатися до ЗСУ, говорить Михайлова. Хоча серед добровольців це довго вважалося неприпустимим. «Залужний – це людина, що мотивує, – казав Да Вінчі про главкома в одному з інтерв’ю, – він виважений, холоднокровний, це та людина, яка приведе нас до перемоги».

У перші місяці вторгнення командування використовувало досвідчених «Вовків», аби закривати прориви. За першій місяць підрозділ Да Вінчі встиг повоювати у Гуляйполі, біля села Новий Биків на Чернігівщині, потім – на південному фронті. «Нас відрядили на херсонський напрямок, де противник просувався майже без перешкод до Кривого Рогу, – розповідав комбат в інтерв’ю каналу Front 18. – Приїхали, підняли дрон, побачили до фіга техніки, знищили її».

Відбирати найкращих, бути прикладом 

У 27-річного молодшого лейтенанта Дмитра Коцюбайла в підпорядкуванні було кілька сотень людей, серед них декілька майорів та капітанів. Репутація «Вовків» як ефективного підрозділу серед військових цінується більше, ніж офіційні звання. Наприклад, Костянтин Вітер до цього був на посаді начштабу батальйону 58-ї бригади, а зараз лише командир артилерійского дивізіону – якщо говорити цивільною мовою, це дауншифтинг.

Чому? «Тут інше ставлення від командирів і зібралися мотивовані люди, яких не треба переконувати йти у бій», – пояснює офіцер. Як цього досягти?

У ЗСУ популярна легенда, ніби Да Вінчі відбирав у свій підрозділ одного вояка з сотні охочих. Це не так, але відбір справді був жорстким, каже заступник комбата з морально-психологічної роботи майор Сергій Шпотюк (Шерлок). Наприклад, у грудні 2022 року Коцюбайло з командирами прибув на полігон на заході України для поповнення новобранцями з мобілізованих. «Ми тоді відібрали багато людей, – пригадує він, – але дійсно були дні, коли із 200 кандидатів ми запрошували трьох, максимум п’ятьох солдатів».

На його думку, звідти й пішла легенда – один з сотні. Жорсткий фільтр на вході у підрозділ – лише початок. «Да Вінчі казав: кожен розрахунок я вирощую як квіточку», – згадує Бугай.

У чому це виражалося? Майор Вітер пригадує, як Коцюбайло приїхав на артилерійський полігон учити своїх бійців. «Він дуже хвилювався за своїх людей, постійно бігав навколо них, намагався кожному все роз’яснити і показати», – каже майор. Із кожним мінометним розрахунком Да Вінчі виїжджав і показував, як обрати й обладнати позицію. «Я не знаю жодного бійця, хто викопав би так багато ям для міномета, як це зробив Да Вінчі», – пригадує заступник командира батареї «Вовків» із позивним Бас.

Це давало результат. «Якось наші хлопці приїхали на навчання на гармату Д-20 і військові не могли повірити своїм очам – наш розрахунок готував гармату до бою за 28 секунд, хоча за нормативом ЗСУ на це дається більше хвилини», – розповідає Бугай.

«Да Вінчі підготував сотні, можливо тисячі людей, які вміють воювати й роблять це авантюрно», – говорив в інтерв’ю УП Роман Сініцин з Фонду Притули. Да Вінчі часто сам очолював найнебезпечніші операції, навіть коли вже був очільником батальйону.

Його побратими пригадують кілька результативних штурмів позицій ворога на початку березня 2023-го. Сергій Філімонов зі своєю ротою перейшов до «Вовків» улітку 2022 року. З багатьох боїв, які він пройшов з командиром, його найбільше вразило зіткнення із вагнерівцями на вулиці Патріса Лумумби в Бахмуті влітку. Тоді там загинув боєць батальйону і його тіло росіяни залишили як приманку.

Саме Да Вінчі спланував та очолив атаку, щоб повернути тіло бійця. Михайлова постійно просила його не ходити на штурми, але він відповідав: «Я не маю права не бути прикладом для своїх бійців». І додавав: «Ти не уявляєш, як багато під*рів ми поклали там!»

Епілог

«Тут це так, проміжне, – казав Да Вінчі в інтерв’ю про бахмутський напрямок за кілька днів до своєї загибелі, – противника зупинимо та розіб’ємо, а потім треба звільняти решту окупованої території». Зараз ці слова сприймаються як заповіт комбата.

Юрій Капустяк, заступник Да Вінчі, продовжує зараз захищати країну на сході. В інтерв’ю Forbes Філімонов пригадав, що Да Вінчі «вів щоденник бойових дій та писав книгу». Її планує дописати близький друг родини Дмитра – журналістка «Цензор.НЕТ» Віолета Кіртока.

Аліна Михайлова ще не вирішила, чи повернеться до батальйону. «Я маю бути на війні, але бути там і не чути його голосу, не бачити його… надто важко», – каже вона.

Наразі Михайлова намагається добитися, аби парк «Аскольдова могила» в Києві, де похований Да Вінчі, було затверджено урядом як Пантеон героїв України, де мають бути перепоховані і Іван Мазепа, і Степан Бандера. За її задумом, такий пантеон згодом – це «місце, куди всі наступні покоління українців – через 10, 20, 50, 100 і 300 років – приходитимуть вшанувати своїх Героїв і надихатися на розбудову вільної України. Да Вінчі, вважає Аліна, став символом країни.

Сам Да Вінчі за життя не вважав себе героєм. «Ви самі розумієте, що є вже історичними постатями для України?» – запитував журналіст Роман Бебех у Да Вінчі та Аліни в інтерв’ю минулого року. «Та ні, ми просто робимо свою роботу, роботу, яку вміємо, – відповів Да Вінчі. – Хто, як не ми? Коли, як не зараз?»

Матеріали по темі

Категорія

Життя

Дата

08 березня 2023

Він мав би очолити українську армію. Пам’яті загиблого учасника Forbes «30 до 30» Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі)

Категорія

Життя

Дата

22 серпня 2022

Розстріляне покоління. На війні гинуть майбутні творці, підприємці, мислителі. Що вони залишили по собі та як зберегти їхній спадок