З моменту ухвалення Закону «Про санкції» у серпні 2014 року вони зачепили 4057 юридичних та 1876 фізичних осіб. Із загальної кількості лише в 2021 році до списків потрапили 43% юридичних та 74% фізичних осіб. Для держави це стало ефективним інструментом, який часто використовують. Навіщо і для кого?
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
«Санкції стосуються лише держави-агресора, лише іноземних субʼєктів підприємницької діяльності, лише іноземних компаній, іноземної агентури…, які не дають можливості Україні жити», – так заявив премʼєрміністр Арсеній Яценюк у парламенті під час ухвалення закону.
А ось недавня цитата Олексія Данилова, секретаря РНБО: «Зʼявилася теза, що громадяни України можуть потрапляти під санкції РНБО, лише якщо беруть участь у терористичній діяльності. Однак коли йдеться про національну безпеку, ми також маємо право запроваджувати санкції! Ми не підмінюємо суди, але хотіли б, щоб правоохоронна система рухалася швидше! Якщо щось було незаконно забрано, чи надра, чи земля, якщо люди не платять податки за стан, то їх позбавлять цих речей!».
Зеленський у цьому контексті в одному з інтервʼю заявив, що «раніше РНБО була органом «збитих льотчиків», а сьогодні стала ефективним інструментом».
Не йдеться про доцільність санкцій проти окремих фізичних чи юридичних осіб. Йдеться про прозорість та відкритість рішень влади.
Санкції та закон
Сенс міжнародних санкцій зводиться до примусових заходів, що застосовуються державою або міжнародними організаціями до громадян та бізнесу іншої держави за порушення норм міжнародного права.
Наш закон також не передбачає застосування санкцій до громадян України.
Теоретично до українських громадян та їхнього бізнесу санкції можуть бути застосовані лише у разі терористичної діяльності. Але є нюанси. Терористична діяльність сама по собі є злочином, за який передбачено кримінальну відповідальність на підставі рішення суду. Відповідно, санкції в цьому випадку можуть бути введені лише після засудження людини за скоєння злочину, тобто після вироку суду.
Проте до списку санкцій дедалі частіше потрапляють українці та українські компанії. Причому список сам по собі стає предметом торгу, шантажу та домовленостей.
Український бізнес розділився на кілька таборів:
- активних учасників, які займають тверду публічну позицію;
- які тихо домовляються у державних кабінетах, сподіваючись отримати гарантії;
- які відчувають «радість» за конкурентів, які вже «попали»;
- та невеликий бізнес, далекий від проблем списку санкцій.
Найнебезпечніше в цій ситуації таке.
1. Про загрозу включення вас чи вашої компанії до списку санкцій ви навряд чи дізнаєтесь. У найкращому випадку в останній момент.
2. У вас не спитають жодних пояснень, доказів та фактів.
3. Вам не скажуть, у чому вас звинувачують.
4. Усі документи, які теоретично могли стати підставою для застосування санкцій до вас чи до вашого бізнесу, будуть приховані під грифом «державна таємниця».
5. Очевидні репутаційні ризики.
Але все не так погано, як здається на перший погляд.
По-перше, є міжнародно-правові норми, згоду на дію яких неодноразово давала наша держава.
По-друге, формується практика Верховного суду, спрямована на захист прав постраждалих громадян та компаній.
Алгоритм запровадження санкцій та їх оскарження:
- пропозиції щодо застосування санкцій можуть бути ініційовані РНБО, ВРУ, Президентом, КМУ, НБУ, СБУ;
- санкції запроваджуються Указом Президента, та оскарженню підлягає саме Указ Президента, який вводить у дію рішення РНБО;
- позов подається одразу до Касаційного суду Верховного суду, і, відповідно, Велика Палата Верховного Суду є судом апеляційної інстанції;
- у разі несприятливого рішення у подальшому можна подати позов до Європейського суду з прав людини.
Позиція влади
Представники Президента заявляють про те, що Президент виконує лише «офіційну та формальну» функцію щодо набуття чинності рішення РНБО. Представники РНБО, у свою чергу, в окремих випадках дають пояснення, що вони в цьому процесі зайві, оскільки РНБО не є юридичною особою і виконує лише координаційні функції.
Верховний суд в одному зі своїх рішень встановив, що Президент «має дискрецію щодо введення чи не введення такого рішення в дію, видання чи не видання відповідного указу. Необхідність розсудливості з боку Президента при реалізації цього повноваження і означає здійснення ним аналітичної діяльності у вигляді оцінки доцільності, законності та обґрунтованості ухвалення ним такого рішення» (п.71 постанови БП ЗС у справі 9901/405/19).
Таким чином, суд наголосив, що введення в дію санкцій Президентом – це не формальна функція, а необхідність ухвалення ним виваженого, а найголовніше, законного рішення. Верховний суд має право оцінити законність такого рішення Президента.
Однією з особливостей деяких рішень чинної влади є швидке отримання показового ефекту під гучні оплески, незважаючи на правову сторону питання. Звичайно, відібрати активи набагато швидше шляхом запровадження санкцій, аніж шляхом збору доказів, розслідувань та судових процедур. Але в правовій державі, якою ми хочемо називатися, так не може бути.
Бізнес чекає від держави чітких правил гри в питанні санкцій, трансформації судової системи, реформа якої стагнує котрий рік, а також підвищення ефективності роботи правоохоронних органів. А ось популярні методи нашвидкуруч рано чи пізно призводять до їх дискредитації та додаткових збитків для держави.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
