Ми програємо перегони масштабування оборонки Росії, яку підтримує Китай, вважає співзасновник MITS Capital Денис Гурак. Його позиція – українські оборонні стартапи мають лише один шанс на виживання: обʼєднатися в декілька великих компаній на кшталт американського гіганта Lockheed Martin. Гурак пропонує три сценарії Defense Tech консолідації
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.
Український Defense Tech зростає чи не швидше за будь-яку іншу галузь в країні. З 2022-го індустрія оборонних інновацій масштабувалася майже з нуля до сотень компаній на різних стадіях зрілості. Але ситуація крихка – ми ризикуємо втратити щонайменше 80% гравців незалежно від результатів миротворчого процесу.
Вихід – контрольована швидкісна консолідація ринку. Для чого це потрібно та які існують варіанти?
Проблема прискореного циклу інновацій
Мінімум 80% українських Defense Tech компаній можуть зникнути найближчим часом. За песимістичного сценарію «смертність» може перевищити 90%, свідчать розрахунки аналітиків MITS Capital. Чому?
Суперконсервативні дослідження оцінюють український ринок оборонних стартапів у десятки гравців, оптимістичні – у понад 1500. Лік виробників окремих компонентів, як от двигунів або батарей для БПЛА, дійсно може йти на тисячі. Компаній-інтеграторів – виробників кінцевих продуктів, які купує Міноборони, – на мою думку, має бути пів сотні максимум.
Український Defense Tech проходить ті ж стадії становлення, що й кожен новий ринок. Але під час активної фази війни це відбувається на турбошвидкості. За розробленою у середині 1990-х методологією Gartner Hype Cycle, менш ніж за чотири роки ми вийшли на так зване плато продуктивності.
Вже зрозуміло, які ключові технології потрібні для перемоги України у війні. Визначилися компанії-лідери, що здатні їх створювати та, головне, масштабувати. Адже замовнику – у нашому випадку державі – у 99% випадків потрібно якнайшвидше закупити якнайбільші партії продуктів, що вже реально працюють. Окрім обсягів, виробнику потрібно надавати сервіс, технічну підтримку, тренінги для користувачів тощо.
Хто не в змозі цього забезпечити, різко втрачає держконтракти й шанси на виживання, навіть якщо вважає, що зробив найкращу, найінноваційнішу технологію. Ми вже бачимо цей тренд у виробництві дронів, на черзі – менш розвинені ніші на кшталт контрдрон рішень. І це було б абсолютно природним етапом для будь-якого іншого цивільного ринку.
Парадокс у тому, що для української оборонки час плине швидше і водночас грає проти неї.
Ми програємо перегони масштабування Росії, яку підтримує Китай. Тому найкращий і найефективніший варіант для нас – така само швидкісна консолідація ринку. Вона вирішує одразу дві проблеми: нарощування виробництва для фронту і можливості конкурувати з великими компаніями на зовнішньому ринку.
Три сценарії Defense Tech консолідації
Історично цей процес переживали оборонні ринки усіх країн, щоправда, по-різному.
Перший сценарій – примус із боку держави, як це було у США після закінчення Холодної війни. Тоді Міноборони зібрало всіх виробників за одним столом і безапеляційно заявило: вам треба консолідуватися, щоб ми могли ефективніше закуповувати вашу продукцію.
Я не дуже вірю, що це спрацює в Україні, адже всі політичні спроби зробити щось подібне завершувалися повним провалом.
Другий сценарій – рухатися за інерцією і дочекатися органічного завершення ринкового циклу. Але уявімо, що починається перемир’я. В Україні настає криза неплатежів. Міноборони перестає платити навіть за чинними контрактами. До 90% компаній миттєво виходять із бізнесу, їх починають скуповувати великі міжнародні гравці. Та є нюанс.
Умовний виробник FPV-дронів може робити 80 000 – 100 000 одиниць на місяць з $1 млрд річного виторгу і думати, що він і коштує $1 млрд. Але цей умовний виробник по суті виготовляє амуніцію, FPV – цивільна технологія, що не патентується. Така компанія надзвичайно потрібна Україні зараз, але в майбутньому неконкурентна на зовнішньому ринку.
Теоретично, можна було б продавати ті самі 80 000 – 100 000 FPV-дронів на місяць Франції, якщо вона буде у повномасштабній війні з Росією. Але Франція явно не планує воювати. Вірогідно, такі обсяги знадобляться Фінляндії, але фіни думатимуть, що зможуть виготовляти FPV самостійно, бо технологія нескладна.
Реалії, на жаль, такі, що багато хто з наших друзів і партнерів розуміє, що матиме шанс скупити все задешево.
Інша варіація другого сценарію – тих, хто не вижив, скуповують українські гравці. Наприклад, великі промислові холдинги, що захочуть зайти в оборонний бізнес. Оцінки тут будуть ще нижчими, ніж із західними покупцями.
Третій сценарій – гравці ринку самі вирішать обʼєднатися на справедливих для усіх умовах. Це реалістичний і найскладніший варіант. Через історичні обставини в Україні кожен сам собі гетьман і об’єднуватися ми поки лише вчимося. Ті ж, кому це вдасться, отримають перспективу розвитку.
По-перше, експорт, скажімо, навіть після закінчення повномасштабної війни повноцінно запрацює не одразу. Цикл продажу оборонної продукції за кордон за найсприятливіших обставин триває не менше двох років. Об’єднаним гравцям буде простіше протриматися цей час, зберегти команди та виробничу інфраструктуру.
По-друге, консолідовані компанії отримають більшу ліквідність на свій капітал і можливість екзиту для інвесторів. В Україні немає ринку цінних паперів. Вийти на IPO за кордоном поодинці вони навряд чи зможуть, а об’єднавшись – цілком.
Ідеальний варіант і для ринку, і для держави, і для військових – створити декілька приватних прайм-компаній на кшталт Lockheed Martin чи державного Укроборонпрому. Поточних масштабів індустрії вистачить на три-п’ять таких гравців у різних нішах із фокусом на різні іноземні ринки.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
