Велика війна принесла Україні соціальний феномен – інфлюенсерів у військовій формі. Валерій Маркус – один із найяскравіших представників цього «спецпідрозділу». Армія підписників допомогла Маркусу залучити близько $2 млн і дозволяє реформувати регулярну армію. Він допомагає формувати 47-й окремий стрілецький батальйон, який вже розширюється до полку. На що Маркус витратить соціальний капітал після війни
Спеціальний воєнний номер Forbes до Дня Незалежності
Цей матеріал із спеціального воєнного номеру Forbes до Дня Незалежності. Придбати його можна за цим посиланням. Редакція ставила за мету зробити об’єктивний зріз українського бізнесу, економіки, держави на шостому місяці війни. У номері ми віддаємо шану жертвам російського вторгнення.
Головний сержант Валерій Маркус, 29, опублікував наприкінці травня допис у своїх соцмережах, де розповів про потреби свого підрозділу. За два дні Маркус зібрав уже 43 млн грн. «Державна система не справляється, тому дуже багато дірок ми закриваємо власними силами», – каже Маркус, який увійшов у список «30 до 30: обличчя майбутнього» від Forbes.
Військовий уміє не лише фандрейзити у соцмережах. У липні він зробив пост, у якому розкритикував політику військкомів – «повістка як спосіб покарання». Допис розлетівся по соцмережах, його поширили 7500 разів у Facebook і він набрав понад 50 000 лайків в Instagram. Можливо, це збіг, але того ж дня міністр оборони Олексій Резніков заявив, що «служити країні й захищати країну – це точно не має бути покаранням».
На шостому місяці війни у Маркуса – понад пів мільйона фанів у соцмережах, він лідер за загальною кількістю підписників серед блогерів-військових. «Я не дуже публічна людина. Вже починаю себе некомфортно почувати», – каже стриманий і неговіркий Маркус. І додає: «Соцмережі для мене – це робота». У це легко повірити: Маркус – єдиний серед топблогерів у формі, хто дисципліновано веде всі популярні в Україні соцмережі.
Як він створив власну армію прихильників та у що конвертує свою популярність після війни?
Хабар на війну
Маркус народився у 60-тисячному райцентрі (місто не уточнюється на прохання героя). На запитання про навчання відповідає, що гарні оцінки в нього були тільки з фізкультури й довійськової підготовки. Усе решта не мало значення: він з 15 років знав, що хоче бути серед «найкрутіших хлопців, які живуть на планеті» – у повітряно-десантних військах.
Наступного дня після 18-го дня народження він кинув ПТУ, де навчався на електрика, і прибув у військкомат. Звідти його відрядили за мрією у 169-й навчальний центр «Десна». Надворі був 2011 рік, і реальна українська армія дуже відрізнялася від очікувань юнака. «Ініціатива має (в оригіналі – нецензурна лексика. – Forbes) ініціатора», культура неповаги до солдата, незакінчений перелік завдань на кшталт «фарбуй, копай, носи». Приблизно так Маркус описує враження від перших місяців в армії в автобіографічній книзі «Сліди на дорозі».
Бажання бути десантником перемогло дратування від «армійщини». Уже за три дні Маркус підписав контракт і шукав способи потрапити на справжню війну. Навіть давав хабар $300, аби у складі миротворчої групи поїхати до Африки. Гроші взяли, до Африки не відправили.
Війна знайшла хлопця на батьківщині. Навесні 2014-го розпочалася антитерористична операція на Донбасі. У складі 25-ї бригади Маркус звільняв Краматорськ і Жданівку, брав участь у боях за Вуглегірськ, Шахтарськ, Добропілля, Комунар та Дебальцеве.
Forbes доповнив інфографіку іншими військовими. Перша версія була не повною
Тоді ж розпочалася його «кар’єра» блогера. «Я інколи викладав фотографії з гарним змістом, щоб мама не хвилювалася… Але те, що хтось сторонній може зацікавитися моєю сторінкою, читати мої «новини», я і подумати не міг», – згадує Маркус у своїй книзі. Він прибідняється. Два роки, що він воював на Донбасі, контент його соцмереж – це результати боїв, обстріли й армійське життя. І вже тоді у нього з’явилися перші 5000 підписників у YouTube Маркуса (зараз їх понад 300 000). А його відео, де він із побратимами звертається до Гіркіна, стало віральним і набрало понад пів мільйона переглядів.
У 2016 році він проходить реабілітацію, три місяці лікувався. Його визнали непридатним до військової служби. Після звільнення із ЗСУ розпочався драматичний період його життя. Маркус пробував себе на кількох цивільних посадах, ніде довго не затримався (чим і де конкретно займався – не розповідає).
Психологічні проблеми спонукали його поїхати у 1800-кілометрову подорож шляхом святого Якова. У 2019-му він вирушив у 3000-кілометровий піший тур країнами Скандинавії. Його соцмережі стають схожими на нескінченний тревел-блог. Це має помірний успіх: за його словами, з 2017 року аудиторія соцмереж збільшувалася на 10 000 підписників щороку.
24.02.2022
Майже перше, що зробив Маркус 24 лютого 2022 року – подзвонив до знайомих із рідної 25-ї бригади із запитанням, як до них приєднатися. Але вони вже були далеко, тому в обхід військкомату Маркус через знайомих пробився напряму до 30-ї бригади. «Коли все почалося, у мене не було іншого морального вибору», – небагатослівно пояснює своє рішення йти воювати Маркус. Перші два місяці після вторгнення він був розвідником у складі цієї бригади.
У квітні Маркусу й капітану Івану Шаламазі, 25, запропонували очолити й сформувати 47-й окремий стрілецький батальйон (Маркус відмовився розповідати, від кого саме надійшла пропозиція і як). «Цей підрозділ – магнум опус мого життя. І зараз усі мої ресурси й досвід я застосовую, щоб це був безпрецедентний підрозділ у ЗСУ», – каже він.
Майже перше, що зробив Маркус 24 лютого 2022 року – подзвонив до знайомих із рідної 25-ї бригади із запитанням, як до них приєднатися Фото Антон Стародубцев
Маркус називає свій 47-й батальйон стартап-підрозділом. Тут відповідна «корпоративна» культура, головні вимоги до охочих приєднатися – бажання вчитися і розвиватися, українська позиція й повага один до одного. Окрема увага до культурного розвитку військових. Очолити цей напрям Маркус покликав Олександра Положинського, лідера гурту «Тартак». Воєнної тактики бійців підрозділу навчають інструктори з приватних іноземних військових компаній.
«До Маркуса дуже висока довіра, – говорить військовослужбовиця 47-го батальйону, яка попросила не називати її ім’я. – Довіра на війні – ознака, що командир толковий, правильно підбирає людей і бореться за них, у критичній ситуації швидко приймає рішення». Чим займається батальйон, яке у них завдання, Маркус не каже.
Підходи Маркуса – це гарний експеримент, але масштабувати його на всю армію не вийде, вважає аналітик Інституту стратегічних досліджень Микола Бєлєсков. «Окремі підрозділи мають створюватися із загального бачення армії, а не навпаки», – каже він.
Золоті слова
На війні Маркус не забув про соціальні мережі. Від початку вторгнення він зробив близько сотні постів у Facebook, Instagram, TikTok, Twitter (зміст постів у всіх соцмережах майже ідентичний). Попит на воєнний контент зашкалював. «За останні чотири місяці у Facebook приріст 50 000, в Instagram – 140 000», – підраховує військовий.
Він не єдиний, чиї блоги злетіли із початком вторгнення. «Це феномен, який давно не спостерігався в українському Instagram, коли органічним шляхом за лічені тижні виросли нові повноцінні лідери думок», – констатує засновник інфлюенсер-агенції WhyNot? Enot Євген Таллер, 28, інший учасник цьогорічного рейтингу «30 до 30». Чим пояснюється такий успіх?
Війна привела до лав ЗСУ сотні тисяч українців. «Серед них є люди, які й до цього активно вели соцмережі, знаються на SMM, мали певну кількість підписників», – пояснює військовий Павло Вишебаба, соцмережі якого теж зросли на порядок.
Павло Вишебаба, 36
Вишебаба за освітою журналіст, до 24 лютого був екоактивістом (засновник ГО «Єдина планета»). Після – військовий блогер, зірка TikTok, де у нього понад 200 000 підписників. Завданням свого блогу називає «підняття бойового духу цивільних». «Росія своїм тероризмом хоче залякати людей, умовити на капітуляцію, – говорить він. – Ми у відповідь пишемо, знімаємо, розказуємо, передаємо настрій і віру в нашу перемогу».
Але основний секрет успіху блогерів у формі – довіра. «Вони отримують інформацію з передової без фільтрів, без цензури. І підписники точно знають, що це першоджерело, яке бачить усе на власні очі», – пояснює Таллер. Також, на його думку, важливий механізм підтримки й подяки. «Українці можуть підтримати військових у коментарях та повідомленнях. Це мотивує будь-якого військового, а дописи військових підтримують бойовий настрій суспільства», – додає Таллер.
Наприкінці травня Маркус написав у соцмережах, що батальйону потрібно 20 млн грн на придбання 55 пікапів. Через 48 годин на рахунках фонду батальйону було вдвічі більше. «Якби ми не зібрали, то я б здивувався. Я знаю свою аудиторію», – коментує військовий. Загалом він уже залучив для свого батальйону понад 45 млн грн (ще 15 млн грн Маркус зібрав для 30-ї бригади).
Фандрейзинг – пріоритетне завдання, поставлене на професійні рейки. Створили фонд Markus Fundation, у підрозділі є декілька операторів, які роблять відеоконтент для соцмереж. У планах – довести самофінансування батальйону до 85%. Про яку суму йдеться, Маркус не береться порахувати, каже – щоб одягнути й озброїти підрозділ, потрібні мільярди.
Соцмережі дають і нематеріальну користь. Публічність Маркуса допомагає вирішувати кадрові питання. Маркус і Шаламага набирали людей у новий підрозділ на співбесідах, планували проїхати п’ятьма містами, але після посту Маркуса вистачило і першого. Також пів мільйона підписників захищають експериментальний батальйон. «Якщо раптом з’явиться «начальник», який захоче створити нам неконструктивну проблему, то це має загрозу з’явитися в публічній площині, – говорить Маркус. – Це певним чином наша страховка».
Лейтенант Дмитро Авсюков, 38
Авсюков – моряк. 27 лютого повернувся в Україну з Барселони, щоб вступити до лав ЗСУ. На фронті почав активно вести соцмережі. Кількість підписників в Instagram зросла у більш як чотири рази – до 2500. Невелику аудиторію компенсує таргетованою рекламою, на яку вже витратив близько $300.
«Моя мета – переконати хлопців не бігти з країни. Довести, що не страшно йти у ЗСУ навіть без військового фаху», – каже він.
Після війни
Говорити із Маркусом про повоєнне майбутнє непросто – він нічого не загадує й довгострокові плани не будує. «Зараз у голові – лише підрозділ. Я засинаю і серед ночі прокидаюся від своєї балаканини: нарізаю людям завдання в голові, кажу, що треба зробити», – розповідає він.
Але соціальний вплив військових інфлюенсерів нікуди не зникне. «Аудиторія експертних блогерів, як Маркуса, точно втримається і буде активною», – вважає Таллер.
У Маркуса є відповіді на чимало державницьких питань. Його розмірковування про відбудову України набрали пів сотні тисяч лайків. Основну проблему України він вбачає у відсутності еліти. «Люди, які вважають себе елітою, але за вісім років жодного разу не були на війні, морального права не мають називатися елітою. Вони не розуміють біди України», – каже Маркус.
Він думає над проблемою повернення мільйонів українців, які вимушено залишили країну. «З ними потрібно спілкуватися, щоб вони усвідомлювали себе громадянами нашої країни й повернулися», – каже Маркус. Їхня користь – іноземний досвід, який вони можуть привезти після перемоги.
Що таке українська перемога за Маркусом? Повернути території України в кордонах 1991 року і закріпити перемогу, унеможлививши відновлення російського впливу в країні.
Які роль і місце воєнних у післявоєнній Україні? «Переваривши воєнний досвід, ти стаєш більш об’єктивним і зрілим. Що більше людей із подібним досвідом, то краще», – вважає він.
На уточнювальне запитання, як саме він впливатиме на відбудову, Валерій Маркус із усмішкою відповідає: «Буду далі писати тексти у Facebook і, може, книжку. Якщо доживу».
Уточнено: редакція оновила інфографіку у тексті, додавши Анатолія Штефана («Штірліц»), Юрія Гудименко, Вахтанга Кіпіані.
- Категорія
- Рейтинги
- Дата
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
