У те, що Україна вистоїть після нападу Росії, не вірили майже ніде у світі. Західні партнери давали Києву декілька днів. Через шість місяців повномасштабного наступу Україна не просто тримається, а жорстко бʼється за своє майбутнє. Яким був перебіг війни, що стала божевільною реконструкцією подій середньовіччя.
24 лютого світ опинився в тій історичній точці, де він був 70 років тому. Коли міжнародне право і міжнародні договори перестають мати значення. Коли є країна, чиї націоналістичні і імперіалістичні бажання простягаються за межі встановленого світового порядку і мають на меті «відновлення історичної справедливості». Момент цієї «історичної справедливості» імперіалістичні держави завжди бачать у тому періоді історії, коли кордони імперії були максимальними.
Попри те, що Росія не припиняла вести війни останні десятиліття, раніше вона відкрито не демонструвала своїх загарбницьких намірів. Вісім років вона заперечувала свою участь у війні проти України. Путін усе ще шукав баланс між імперськими амбіціями та економічними наслідками. 24 лютого це змінилося. Росія зробила крок, який логічно вклався в модель її історичної поведінки, але розірвав зв’язок РФ із цивілізованим глобалістичним світом.
Те, заради недопущення чого створювалася ООН, все ж таки сталося. Розпочалася велика війна, яка не має під собою жодних аргументів, окрім бажання завоювати територію іншої країни.
Багато десятиліть країни дотримувалися правила не вести завойовницькі війни, тримаючи в пам’яті досвід Першої і Другої світових війн. А багато хто вважав, що такі війни в умовах глобалізації економіки і суспільства в принципі неможливі.
Популярна теорія про те, що війна між двома країнами, в яких є McDonaldʼs, суперечить інтересам обох країн (вони обидві інтегровані в глобальну світову економіку), розбилася об сувору реальність, у котрій лідери нових автократичних імперій взагалі не керуються економічними інтересами.
Більшість західних політиків і дипломатів досі називають російсько-українську війну «конфліктом», але це не змінює суті. Це націоналістична імперська війна проти вільного народу, демократичної держави і цивілізованого суспільства.
Початок
Перші дні після 24 лютого можна описати словами «шок» і «відчайдушний спротив». Незважаючи на те, що карти можливого вторгнення із детально розмальованими стрілочками місцями атак публікувалися у ЗМІ ще восени минулого року, складно було уявити, як насправді відбуватиметься те, чого світ не бачив багато десятиліть.
Більшість відмовлялася вірити в реальність цього божевільного задуму. Божевільного не з точки зору воєнної стратегії. Божевільного з точки зору цивілізованого світогляду, набутого важким досвідом жорстоких кровопролитних війн минулого.
Так само складно було уявити, що це виявиться настільки схожим на те, що відбувалося у Другій світовій: нічне бомбардування як початок війни, танкові дивізії на українських дорогах із символікою Z і V, руйнівна артилерія, що стирає з лиця землі десятки міст, фільтраційні табори і цілодобова пропаганда ненависті, яка проголосить, що 40-мільйонного українського народу в центрі Європи нібито не існує. Всі, хто не вважає себе росіянами, мають бути знищені, засуджені або «перевиховані».
За даними західних розвідок, Кремль детально планував великий і показовий процес над усім українським народом. Загалом «на суд» мали віддати тисячі українців: військових, учасників добровольчих батальйонів, волонтерів, активістів і всіх тих, хто не вписувався в нове бачення «русского мира». Сотні тисяч або навіть мільйони могли бути переселені з України в Зауралля.
Ця божевільна реконструкція раннього Радянського Союзу зріла в головах «братнього» народу багато років. І нарешті карти було відкрито. Захід мав оціпеніти від жаху і відступити, США – назавжди покинути Європу і плани розбудови демократії у світі.
Нова тиранічна імперія починала сходження, але вона припустилася однієї стратегічної помилки, не врахувавши фактор українського народу.
Шок від початку вторгнення дуже швидко змінився надією і відчуттям гордості. З різних куточків країни почала надходити інформація, що ЗСУ дали бій ворогу. З’являються повідомлення про перші знищені російські танки з комплексів Javelin і NLAW. Перші збиті ворожі літаки. Розгром ворожої колони під Харковом. Перші відео ударів з БПЛА Bayraktar. Запис з острову Зміїний, який стане символом відчайдушного спротиву.
З’являться фото черг до військкоматів. Численні українські Facebook-мережі і Telegram-канали почнуть організовувати сотні тисяч людей у наймасштабніший спротив сучасності. Кожен українець намагатиметься долучитися до боротьби. Утворюються перші «нічні загони» добровольців у підпіллі. Перший український трактор-мисливець потягне покинутого російського танка з українських полів.
Українським народом захоплюватиметься весь світ, адже він не злякався навали озброєного ворога, а почав відчайдушну боротьбу. Те, від чого світ мав оціпеніти, пробудило в українцях давній дух волі. Тисячі подвигів звичайних українців і українок змусили світ по-іншому дивитися на Україну.
Битва за Київ
Знищений російською ракетою торговий центр Retroville, 3 квітня 2022 року в Києві, Україна Фото Getty Images
Наступні тижні стали добою тяжких битв, значення яких нам поки що складно збагнути. Колись у підручниках історії обов’язково напишуть про битву 1-ї танкової бригади України проти 1-ї танкової армії РФ під Черніговом. Нерівний бій, який виграє наша бригада і зможе відстояти північне місто України. Бої за Тростянець 93-ї бригади «Холодний Яр» і Кантемирівської дивізії РФ. Бої за Харків, за Миколаїв і багато інших героїчних битв, які зупинили просування ворога вглиб країни.
Але найважливішою, звісно, була битва за Київ. Згідно з оприлюдненими The Washington Post планами Кремля, столицю України планувалося взяти за кілька днів. У те, що Київ вистоїть, не вірили навіть західні партнери, хоч дехто з них давав місту трохи більше часу. В перші години війни посадовці США навіть пропонували перемістити центр управління країною зі столиці на Захід. Але Київ лишався серцем країни, і це серце продовжувало вільно битись.
Знімки 40-кілометрової колони російської техніки північніше Києва демонстрували масштаб загрози, яка насувалася. Але попри те, що нечисленні диверсійні групи зуміли прорватися до міста, столиця залишилася міцно зачиненою для військ окупанта. Багато в чому завдяки тому, що інші північні міста тримали оборону і не пустили до Києва значні сили зі сходу.
Здобувши перемогу в битві за Київ, ми усвідомили те, з яким ворогом нам доведеться битися.
Масові вбивства і катування знову нагадали ті методи війни, до яких вдавалися жорстокі загарбники минулого. Ця війна виявиться середньовічною не лише за задумом, а й за тактикою російських військ.
Битва за Маріуполь
У портовому місті Маріуполь триває бій між російською армією, сепаратистами ОРДЛО та українськими силами, очолюваними батальйоном «Азов», 23 березня 2022 року Фото Getty Images
Бої за Маріуполь стануть найдраматичнішими подіями березня і квітня.
Нині існує багато версій того, які саме помилки української стратегії стали причиною оточення Маріуполя. Але треба розуміти, що якби ворог дотримувався міжнародного воєнного права, Маріуполь і зараз міг би лишатися під контролем українських військ.
Коли в січні 2015 року російські війська вперше обстріляли житлові будинки Маріуполя, Росія намагалася заперечувати свою причетність. Путінський режим, принаймні публічно, намагався відгородитися від жорстокого вбивства мирного населення. Тоді ще якусь формальну роль грали моніторингові місії ОБСЄ та фіксування фактів порушення Женевської конвенції.
Березень 2022 року стане точкою неповернення, коли Росія перестане приховувати злочинність методів.
Розуміючи, що російські війська не можуть узяти укріплений і добре організований захист Маріуполя, військове командування РФ вдасться до тактики радянських доктрин – тотального знищення.
Авіація, артилерія, важкі міномети, реактивні системи залпового вогню, танки – все це буде використано проти цивільних будинків, лікарень, філармоній і театрів. Аби зрівняти місто спротиву із землею.
Через багато років ми будемо згадувати те, як прокидалися з думками про захисників «Азовсталі», з тривогою і надією чекали новин з Маріуполя.
Сподіваємося, що героїв цієї битви вдасться врятувати з ворожого полону і ми всі ще зможемо віддячити їм за той подвиг, який звершили вони для нас.
«Битва за Донбас» і найважчі тижні війни
Краєвид з висоти пташиного польоту на зруйновані будинки після російських ударів у місті Привілля на Донбасі, 14 червня 2022 року. Міста Сєвєродонецьк і Лисичанськ, які розділені річкою, тижнями були об’єктами ударів росіян як останні території на сході Луганської області, що перебували під контролем України Фото Getty Images
Найважча ситуація на фронті почала складатися в другій половині травня. Українські війська вичерпували запаси снарядів і важкого озброєння. А російська артилерія лише виходила на максимальний рівень вогню.
У ці тижні російські війська вистрілювали вагу боєприпасів, яка дорівнює показникам Радянської армії в 1941–1942 роках. Близько 2000 т снарядів на день падали на українську землю. Зелені поля вкрилися глибокими вирвами, а східні міста перетворилися на привидів.
Українські війська здебільшого були змушені ставати в глухий захист, не маючи достатньої кількості важкого озброєння.
Особливо драматичною виглядала ситуація в Сєвєродонецьку і Лисичанську, які опинилися в напівоточенні. Битва за Сєвєродонецьк, під шквальним вогнем російської артилерії стане черговою яскравою ілюстрацією героїзму українських воїнів. Вона тривала два місяці і змогла зупинити подальший штурм Донбасу.
Попри те, що ЗСУ відступили, вони завдали максимальних втрат ворогу. За різними оцінками, в боях за Сєвєродонецьк загинуло від 7000 до 15 000 російських солдатів.
Знекровлення армії РФ виявилося настільки сильним, що відновити повноцінний наступ на цьому напрямку Росія змогла лише за місяць-півтора.
Якщо повернутися у квітень, то сподівання росіян простягалися аж до Запоріжжя й Дніпра, включно із повним захопленням Донецької та Луганської областей до 9 травня.
Росія не змогла досягти своїх цілей.
Третя фаза війни
Динаміка подій на фронті починаючи з середини липня говорить про те, що це уже не «битва за Донбас». Це уже війна на знекровлення, де ЗСУ намагаються завдати максимальних втрат військовому постачанню і обмежити вогневі можливості армії ворога. А Росія радше намагається втримати завойовані території, ніж захопити нові.
Поки що рано говорити про перелом у війні. Російська армія все ще зберігає можливості для систематичних атак українських позицій і сили для повільного просування на окремих напрямках.
Українські військові експерти не раз недооцінювали загрозу ворога. Попри те, що зараз російська армія зібрана із різнорідних формувань і підрозділів, вона все ще має значно більше важкого озброєння, ніж Україна. За спиною в російської орди – довгі склади радянської техніки та боєприпасів. Мільйони снарядів, тисячі одиниць бронетехніки. І хоч це не сучасна зброя, методи війни, яких дотримується окупант, дозволяють її використовувати.
Співвідношення важкого озброєння все ще надто нерівнозначне.
Поступово Україна отримує сучасні системи, здатні болюче бити. У нас уже є можливість знищувати склади боєприпасів і військові об’єкти в тилу ворога за допомогою HIMARS. У нас є ракети AGM-88 HARM, здатні знищувати російські ППО. Останні тижні ми почали звикати до «бавовни» в глибокому тилу росіян, хоч поки що точно не відомо, як саме це вдається нашим військовим.
Тож у нас є підстави сподіватися, що поступово перевага переходитиме до наших рук. А ворог одного дня тікатиме з усієї української землі так само, як з Київщини, Чернігівщини та Сумщини. Втім, перемога у війні вимагає терпіння.
Україна продовжує битися за свою незалежність. Сотні тисяч українських героїв боронять наші землі. Український народ рішучий і єдиний, як, можливо, ніколи раніше у своїй історії. Його не можуть розсварити навіть політики (хоч інколи відчайдушно намагаються це зробити). Цивілізований світ на нашому боці. Ми маємо винахідливе військове командування, котре знає, як досягати успіху найменшою ціною. Перемога буде за нами!
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
