Категорія
Картина дня
Дата

НАТО не обіцяло Росії не просуватися на схід. Як Володимир Путін перекручує факти, щоб виправдати війни. Ґрунтовний екскурс в історію

Після Саміту НАТО у 2008-му, де обговорювалося членство України та Грузії, Путін почав шукати приводи для військових дій у цих країнах, вважає Марі Еліз Саротт, професорка історичних досліджень Університету Джона Хопкінса.

Марі Еліз Саротт – також наукова співробітниця Центру європейських досліджень Гарвардського університету, авторка книги «Ні на один дюйм: Америка, Росія та глухі кути після холодної війни», у якій йдеться про тактику Вашингтона і Москви в епоху між холодною війною і сьогоденням.

#GlobalMinds4Ukraine – проєкт KSE з культурної дипломатії. У межах проєкту найвпливовіші інтелектуали світу виступають з лекціями на підтримку України.

Повне відео інтерв’ю, що відбулося за підтримки Київської школи економіки (KSE) у межах проєкту #GlobalMinds4Ukraine, дивіться тут. Лекцію модерував дослідник KSE Тимофій Брік.

Наприкінці холодної війни, у лютому 1990 року, відбулася дискусія про майбутнє НАТО між Держсекретарем США Джеймсом Бейкером (1989–1993) і останнім Генеральним секретарем ЦК КПРС (1985–1991), єдиним президентом СРСР Михайлом Горбачовим. 

Джеймс Бейкер висловив гіпотетичну ремарку, яка була досить спекулятивна і сформульована у формі запитання. Він спитав Горбачова: «Як щодо того, аби ви віддали нам вашу частину Німеччини, а натомість Захід погоджується, що НАТО не просуватиметься ні на дюйм на схід?» 

Є багато історичних джерел, які свідчать про цю розмову. Деякі люди кажуть, що розмови ніколи не було – це неправда. Проте важливо пам’ятати, що це була гіпотетична пропозиція. 

Офіційної угоди в її результаті не було, і державний секретар США Джеймс Бейкер повернувся додому, щоб обговорити це зі своїм давнім другом, президентом Джорджем Бушем-старшим. 

Бушу не сподобалася ідея. Адже якщо НАТО залишиться замороженим назавжди, це означатиме, що об’єднана Німеччина буде в НАТО наполовину, а це не має сенсу. 

Більше того, не було потреби цього пропонувати, бо Москва тоді не вимагала не розширювати НАТО. Джордж Буш-старший вважав, що НАТО досягло великого успіху, коли зробило внесок у стабільність Європи, і має включити Східну Німеччину. 

Джеймсу Бейкеру довелося швидко написати своїм союзникам у СРСР і пояснити, що його слова були гіпотетичними і викликали плутанину. 

Сьогодні Путін використовує гіпотетичну дискусію про «ні на жоден дюйм на схід» як виправданя тому, що він зараз робить з Україною, запевняючи, що це була обіцянка. Захід її нібито порушив.

Але цей наратив не є історично точним, хоча Путін і не дбає про історичну точність.  

3 квітня 2008 року президент США Джордж Буш (праворуч) розмовляє з Володимиром Путіним (ліворуч) під час вечері в Бухаресті. /Фото Getty Images

3 квітня 2008 року президент США Джордж Буш (праворуч) розмовляє з Володимиром Путіним (ліворуч) під час вечері в Бухаресті. Фото Getty Images

Як наратив, який Путін використовує для виправдання вторгнення, змінився після розпаду СРСР

Відносини Заходу і Росії проходили через різні фази. Наприклад, одразу після трагічних терактів 11 вересня 2001 року Москва висловила співчуття США. 

Були також й інші визначальні події. У 2010 році, за президенства Медведєва, було підписано ядерну угоду. Американсько-російські відносини не постійно перебували в занепаді з кінця холодної війни. Але якщо подивитися на тенденцію загалом, вона ставала все більш негативною після 1992 року, коли президент Джордж Буш-старший та Борис Єльцин святкували завершення холодної війни. 

В моменти, коли ситуація ставала особливо напруженою, питання НАТО постійно підіймалося. Президент Єльцин піднімав його в 90-ті роки. Путін по-справжньому почав згадувати НАТО в розмовах з американськими лідерами після «кольорових революцій» (революції та акції протесту, що відбулися у постсоціалістичних країнах на зміну політичного режиму). А в останні роки він використовує цю історію для виправдання жорстокого ставлення до України. 

Отже, скарги на розширення НАТО були присутні у взаємодії на найвищому рівні між американськими президентами та радянськими або російськими лідерами протягом багатьох років. Просто іноді вони звучали гучніше, а іноді ні. Путін дуже сильно спирається на такі скарги. Він використовує деякі частини наративу та ігнорує інші, щоб виправдати війну в Україні.

Я історик саме цього періоду, і мені розбиває серце, як історією спочатку маніпулюють, а потім використовують для виправдання того, що відбувається. 

Очевидним за останні кілька місяців стало те, що є два конкретні протиріччя. У 1990-х роках виникли протиріччя з приводу «ні жодного дюйма на схід», про що йшлося раніше. Інше протиріччя стосується 1997 року. 

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров (праворуч) вступають на засідання Ради Росія-НАТО в Палаці парламенту в Бухаресті 4 квітня 2008 року. /Фото Getty Images

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров (праворуч) вступають на засідання Ради Росія-НАТО в Палаці парламенту в Бухаресті 4 квітня 2008 року. Фото Getty Images

Воно виникло, коли Путін у грудні 2021 року змусив російське МЗС опублікувати та поширити два проєкти угод. Один для Вашингтону, інший для НАТО. Зазвичай угоди узгоджуються, перш ніж поширюватися. А ці були складені в тій формі, в якій укладається документ наприкінці перемовин, коли ви збираєтеся нанести чорнила на папір для підпису. Там були буквально рядки для підпису. Хоча з НАТО та Вашингтоном ці угоди не обговорювалися.

Однією з умов цих угод, які Путін намагався нав’язати НАТО, було те, що війська НАТО повернуться туди, де вони перебували 27 травня 1997 року. Тобто заборонити розміщення військ та озброєнь «старими членами» НАТО (країнами, які були членами до 1997 року) на території «нових членів» – Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Естонії, Литви, Латвії, Словенії, Хорватії, Албанії, Чорногорії та Північної Македонії, які вступили в альянс у 1999–2020 роках. 

Це була дата підписання установчого акту НАТО-Росія. І протиріччя або дебати полягали у тому, що акт про створення НАТО-Росії, на думку Путіна, мав би дати Росії право вето на розширення НАТО. 

НАТО не обіцяло Росії не просуватися на схід. Як Володимир Путін перекручує факти, щоб виправдати війни. Ґрунтовний екскурс в історію /Фото 1

Марі Еліз Саротт, професорка історичних досліджень Університету Джона Хопкінса

В установчому акті Росія-НАТО вето не було, проте Борис Єльцин після підписання цього акту помилково заявив публічно на численних пресконференціях, що було. Американці були стривожені через це. Вони сконтактували з міністром закордонних справ і запитали, чому Єльцин каже неправду. І російський міністр закордонних справ сказав: «Ви знаєте Єльцина, ви знаєте, що ми не можемо його контролювати».

Єльцин створив у суспільстві відчуття, ніби 27 травня 1997 року Росія отримала право вето на розширення НАТО. Чого не було в юридичному документі. Проте Путін використовує це у своїх цілях і каже: «Послухайте, в 1990 році нам сказали: «Ні одного дюйма на Схід», і ця обіцянка була порушена. У 1997 році нам сказали, що ми отримаємо право вето, і це теж порушено. Ми не можемо довіряти Заходу. Тож я повинен демілітаризувати Україну». 

Його не хвилює історична точність, але він спирається на ці два моменти, щоб трагічно виправдати війну.

Чи були можливості вступу Росії до НАТО у 90-х роках

Це обговорювалося. Першим, хто запропонував приєднати Радянський Союз до НАТО, був Михайло Горбачов. Навесні 1990 року Горбачов зрозумів, що більше не зможе отримати обіцянку «ні на дюйм на схід» жодним формальним чином, тому пробує новий підхід. 

Він розмовляв з держсекретарем Джеймсом Бейкером і запропонував об’єднати НАТО у Варшавський договір та миттєво створити загальноєвропейську безпеку. Коли цю ідею відхилили, він також запропонував включити Радянський Союз до НАТО. Бейкер дав зрозуміти, що Радянському Союзу не місце у НАТО.

Радянський Союз розпався. І вже Борис Єльцин почав цю дискусію. Він розмовляв з Бушем і Клінтоном. У якийсь момент у Вашингтоні навіть вважали, що коли Росія приєднається до НАТО, то Китай стане проблемою. Китаю не сподобається мати кордон з державою НАТО.

НАТО не обіцяло Росії не просуватися на схід. Як Володимир Путін перекручує факти, щоб виправдати війни. Ґрунтовний екскурс в історію /Фото 2

Поки йшли дискусії, демократизація Росії почала провалюватися. Корупція у РФ стає очевидною, а Єльцин вирішує пролити кров своїх політичних опонентів. З його подачі артилерійські танки стріляють по парламенту з опозиціонерами у жовтні 1993-го. 

Захід бачить, що Росії не вдається перехід до демократії. Москва повертається до свого старого режиму.

Незважаючи на те, що американці прямо не говорили, що Росія ніколи не буде в НАТО, з’являється негласне усвідомлення, що цього ніколи не станеться. Російсько-чеченська війна мала важливе значення для західного мислення. 

Захід відторгає Росію. У 1995 французи заявляли, що ніколи не пустять РФ в Євросоюз. 

Про відмову надати Україні план дій щодо членства в НАТО

Наприкінці 2010 року наратив «ні на дюйм на Схід» почав трактуватися по-іншому. На думку Джорджа Буша-молодшого, це означало, що ні один дюйм Європи не повинен бути закритим для НАТО. 

Згодом це призвело до непорозумінь з європейськими державами, які були стурбовані суперечками, що виникнуть з Москою у випадку розширення НАТО. І на Бухарестському саміті НАТО у 2008 році відбулася велика дискусія між американцями та європейцями, зокрема німцями. Європейці наполягали, що входження Грузії та України до НАТО створить занадто великі тертя з Москвою. 

Американці дотримувалися протилежної думки. Вони вважали, що Грузія та Україна повинні бути в НАТО. 

Але цього не відбувається через невдалий компроміс, який Альянс оприлюднив у декларації на саміті. Він полягав у рішенні, що «одного дня Україна та Грузія стануть членами НАТО». Без чіткої дати, коли Україна і Грузія отримають план дій що членства, обіцянка членства не була чимось більшим, ніж повторенням статутного принципу Альянсу, що його двері відкриті для нових членів.

Цей компроміс створив плутанину, породив хибні очікування. Натомість, у Москві це викликало розлюченість Путіна. Тоді у 2008 році Путін почав шукати приводи для військових дій у Грузії. У 2014 році в Криму, і зараз в Україні. 

НАТО не обіцяло Росії не просуватися на схід. Як Володимир Путін перекручує факти, щоб виправдати війни. Ґрунтовний екскурс в історію /Фото 3

Президент Джордж Буш спостерігає за тим, як Володимир Путін, президент Росії (його не видно), прибуває на зустріч під час саміту НАТО в Бухаресті, Румунія, у п'ятницю, 4 квітня 2008 р.

Це припиняє будь-які шанси України чи Грузії стати членами, оскільки Альянс не любить приєднувати держави з конфліктом на своїй території. Стаття 5 гарантує, що напад на одну державу-члена НАТО буде розглядатися як напад на всіх членів Альянсу. Путін, зробивши це у Грузії та на Донбасі, створив заморожений конфлікт. Тож фактично шанси України та Грузії на приєднання зникли.

Путін бере трохи точного (правда, що НАТО проголосила, що Україна стане членом в декларації саміту від 2008 року), а потім просто ігнорує решту, що суперечить його погляду (те, що Альянс нічого для цього не зробив).

Він каже, що НАТО очевидно збиралося негайно приєднати Україну та Грузію, і що це виправдовує необхідність «демілітаризації України».

Югославія та Балкани

Коли президент Союзної Республіки Югославія (1997–2000), Сербії (1986–1997) Слободан Мілошевич почав тероризувати місцевих косовців, албанців та мусульман, це змусило НАТО вживати військових дій без схвалення Ради Безпеки ООН. Це відбувалося відразу після того, як Угорщина та Чехія стали членами НАТО. Путін про цю ситуацію потім скаже, що «НАТО існує для того, щоб бомбити слов’ян». 

Це правда. НАТО бомбило Сербію. Але він знову ігнорує гуманітарну кризу, створену Слободаном Мілошевичем, яка почала те бомбардування. Це дуже важлива подія, де спостерігається явне погіршення відносин між Росією та Заходом.

Коли у березні 1999 року сталося бомбардування, міністр закордонних справ Росії розвернув свій літак на півдорозі до США. Це викликало багато невдоволення у Москві як серед еліти, так і серед звичайного населення. 

Ідея про те, що НАТО без схвалення ООН збирається атакувати суверенну країну, є ще одним елементом, який зараз зручно використати Путіну. Путін може сказати, що НАТО одного разу вже зробило це, тому воно може робити це і з іншими країнами. Це ще одна частина процесу, коли він інструменталізує фрагменти історії.

Матеріали по темі