Після початку повномасштабної війни українські топменеджери стали найбажанішими кадрами для міжнародних корпорацій. Що стоїть за цим попитом?
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1259 грн замість 1799 грн. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас. В період акції Christmas sale діє знижка 30% 🎁
Щойно завершив Zoom-інтервʼю з українським топменеджером люксового бренду зі Швейцарії для британської компанії. Це символічно: кількість українських управлінців на керівних посадах за кордоном помітно зростає.
90% наших топменеджерських пошуків сьогодні мають міжнародний характер – клієнти або повертають українських керівників додому, або залучають їх для розширення бізнесу за кордоном. Кілька років тому таких пошуків було лише 50%. Ринок глобалізувався, і українські керівники – у центрі цієї трансформації.
У 1990-х міжнародні гіганти масово заходили в Україну – Procter & Gamble, Coca-Cola, Shell, PwC тощо. Вони наймали українців на базові позиції, залишаючи найвищі щаблі іноземцям. Але саме ці корпорації стали першими школами лідерства для українців через стажування та корпоративні університети.
До середини 2000-х українська економіка переживала бум. Перспектива стати гендиректором у 30 років була новою нормою – у розвинених країнах про це не мріяли до 50. Внутрішній попит на керівників стрімко зріс.
Тоді українські топи стали «експортним продуктом» – їх активно запрошували до Казахстану, Азербайджану, Грузії, Росії. Вони мали досвід управління масштабними бізнесами та були носіями міжнародних практик. Українців цінували як трансформаторів, здатних модернізувати застарілі структури.
Однак прямого наймання до західних штаб-квартир практично не відбувалося. Українські керівники завойовували Захід через бізнес-освіту за кордоном (MBA, магістратура) або внутрішні ротації в міжнародних корпораціях.
Після повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. Частину українських топів евакуювали західні компанії, решта переїхали самі. Хтось став зовнішнім керівником проєктів, хтось погодився на нижчі посади, аби довести свою цінність, комусь допомогли українські друзі чи колишні міжнародні колеги.
Крім того, Захід був вражений здатністю України протистояти російській агресії та зберігати економіку під час екзистенційного виклику. Це підвищило впізнаваність бренду українського керівника.
Згадую інтервʼю з українською керівницею, яка нещодавно увійшла до правління міжнародної компанії в Європі. Перший рік довелося доводити власну кваліфікацію на практиці.
А коли вона згадала про можливість зміни роботи, їй запропонували місце у правлінні, підвищили зарплату у півтора раза та попросили рекомендувати українців на управлінські посади.
Міжнародним компаніям важко оцінити лідерський потенціал українських топів без міжнародної освіти. Але диплом європейської бізнес-школи робив їх помітними – західна освіта стала не джерелом знань, а «перекладом» українського досвіду на мову глобального ринку. Тому багато керівників сіли за парти європейських та американських бізнес-шкіл.
Є кілька речей, які вирізняють українських топменеджерів.
- Залученість на 150%.
Український топ живе бізнесом, бере відповідальність так, ніби це його власна справа. Така залученість нетипова для багатьох європейських країн, де карʼєра – лише один із життєвих компонентів.
- Ініціатива замість процесів.
Українці звикли працювати в умовах невизначеності. Де іноземний менеджер покладається на інструкцію, українець просто бере ініціативу на себе й робить. Він знає: працюватиме лише те, за що внутрішньо взяв відповідальність.
- Лідерство через бачення.
Українські топи не лише підтримують те, що існує, вони формують власне бачення майбутнього. Реформують, трансформують і запалюють людей навколо себе.
- Висока мотивація.
Українські керівники постійно щось доводять. Не дають собі права на посередній результат і викладаються максимально.
- Стресостійкість.
1991, 1998, 2008, 2014, 2022 роки – українці пережили кризи та війну. Це зробило їх стійкими і креативними – вони не панікують, а діють.
- Освіта.
Потужна освітня база з 1990-х, досвід роботи у міжнародних компаніях, а також Executive Education у Європі та США. Це створює унікальний мікс: академічна база + реальні кейси + глобальний апгрейд.
Матеріал опубліковано у журналі Forbes Ukraine №5 [38] за жовтень – листопад 2025 року.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
