Кажуть, у минулому в єврейських сімʼях часто було заведено віддавати дітей «на скрипку». В основі традиції – прагматичні мотиви: компактний інструмент легко забрати з собою у разі погромів або воєн, із його допомогою завжди можна заробити на хліб. Для деяких ця навичка ставала «життєстворюючою», допомагаючи дітям із бідних сімей розбагатіти або прославитися
Аналітики Світового економічного форуму (ВЕФ) у звіті «Майбутнє професій» перерахували навички, за допомогою яких простіше досягти успіху в інформаційну епоху: критичне мислення, креативність, стресостійкість, гнучкість та ще 11 навичок, які стали «скрипкою» сьогодення.
Згідно з прогнозом ВЕФ, до 2025 року вже 40% фахівців у світі змушені будуть перекваліфікуватися. А в подальшому, щоб встигати за вимогами ринку праці, які постійно змінюються, потрібно оновлювати знання не рідше чотирьох разів на рік.
Дмитро Борисов, засновник мережі ресторанів «Сімʼя ресторанів Дмитра Борисова», Наталія Попович, засновниця One Philosophy Group, Наталія Ємченко, комунікаційний директор SCM і Інга Андреєва, генеральний директор Mastercard в Україні та Молдові, розповіли Forbes, яким навичкам вчать своїх дітей, щоб вони були затребувані у майбутньому.
Чого навчати
Коли у чотирирічної Олівії, наймолодшої з чотирьох дітей НаталіЇ Ємченко, 45, комунікаційного директора SCM, закінчується іграшковий посуд, його замінюють кубики лего. «Хто скаже, що каструлі не можуть бути квадратними?» – задає риторичне питання Ємченко, яка вчить дітей «зʼєднувати точки» – створювати нове з підручного матеріалу. Цю здатність Ємченко вважає однією з метанавичок 21 століття, надпрофесійних «суперсил», які, за її словами, прискорюють карʼєрне зростання.
Уміння вільно формулювати свої думки – ще одна метанавичка, яку розвиває у дітях Ємченко. Вона опановується за допомогою занять із літератури та письменницької майстерності. «У 21 столітті недостатньо вміти працювати з однодумцями, – каже Ємченко. – Дійсно круті речі народжуються у зіткненні ідей і людей, що максимально відрізняються один від одного способом мислення, професійним досвідом і вектором розвитку».
«У Данії комунікативну навичку починають тренувати з молодшої школи», – каже засновниця One Philosophy Group Наталія Попович. Основний інструмент – виконання завдань командами. Наприклад, написати есе у співавторстві з однокласником, придумати проєкт, поставити спектакль. Так діти вчаться взаємодіяти з іншою людиною, домовлятися про правила, а також усвідомлюють, що особистий результат кожного багато у чому залежить від групового. «Це безцінні навички, які готують до того, що великі виклики людства можливо вирішувати тільки разом», – каже Попович.
У родині Інги Андреєвої, генеральної директорки Mastercard в Україні та Молдові, вміння домовлятися відточують на домашніх зборах. Наприклад, її дочки відстояли право обирати хобі до душі в обмін на необхідність вивчати дві іноземні мови. «Тут дуже важливо вести діалог на рівних, разом шукати компроміс», – говорить Андреєва.
Право вибору – шлях до усвідомленості. Так, одна з доньок, обравши балет, сама стежить за розкладом, домовляється з батьками, хто відвезе її на тренування, ставить собі нові цілі.
Сучасна динаміка життя змушує переосмислювати ставлення до здоровʼя – фізичного і психічного. Ємченко намагається донести дітям думку про те, що немає нічого поганого у проханні про допомогу, зокрема психологічну. «Це ознака сили, а не слабкості, – каже вона. – Велике мистецтво не в тому, щоб перемагати, коли ти при силі, а у тому, щоб іти далі, коли ти слабкий».
Дітям-підліткам на порозі пубертатного періоду Ємченко розповідає про гормони: чому і коли виробляються кортизол і ендорфіни, що таке адреналін. «Вони починають сприймати тіло не просто як екстерʼєр, а як машину, на якій можна їхати з різною швидкістю, у різних напрямках, із різним комфортом», – каже Ємченко. Такий підхід змінює ставлення до свого тіла і формує навичку турботи про себе.
«Правильне харчування – теж частина досвіду психологічної стійкості», – впевнена Попович. Своїх дітей, а їх у неї троє, вона вчить готувати здорову та корисну їжу – щоб навіть у глибокій старості тіло не підвело.
Працюють на це і заняття спортом. У житті дитини, на думку Ємченко, повинні бути присутні три різних види. Одиночний дозволяє дитині розібратися зі своїм тілом, контактний – навчитися партнерства, командний – опанувати лідерство. Наприклад, Марта, 12-річна донька Ємченко, займається плаванням і айкідо. «Спорт – універсальна мова для спілкування з собою та іншими», – каже Ємченко.
Попович вважає, що спорт допомагає розвинути навички саморефлексії. «Коли я забираю сина з баскетбольних тренувань, часто бачу, як тренер, сидячи з малюками на підлозі, розпитує їх про гру: «Що ти відчував, коли вирішив прийняти цей пас? Чому ти не передав його іншому? Як це вплинуло на результат?» Відповідаючи на ці питання, діти вчаться спостерігати за собою, своїм внутрішнім світом, своїми діями, починають усвідомлювати мотиви вчинків, як своїх, так і чужих», – каже Попович.
Уміння розуміти причинно-наслідкові звʼязки формує ще одну важливу навичку – критичне мислення. «У моєму дитинстві інформацію потрібно було збирати по крупицях, а тепер, навпаки, всі знання світу, справжні і фейкові, доступні в один клік. Потрібен концептуально інший підхід для роботи з ними», – каже Дмитро Борисов, 40. Він вчить дітей аналізувати інформацію, використовуючи логіку, і не йняти віри тому, що говорять «дорослі».
«Критичне мислення – це не про сумнів, а про усвідомленість», – каже Попович. У Копенгагенській міжнародній школі, куди ходять її сини, цієї навички навчають на предметі «Теорія знання». Дітей з першого класу вчать розглядати будь-яке питання з різних точок зору, включно з поглядами з минулого і майбутнього. Наприклад, під час президентських виборів у США провели урок на тему: «Один голос має значення». Першокласники міркували про те, наскільки важливий голос кожного.
Однією з головних навичок і сьогодення, і майбуття Андреєва вважає відкритість і адаптивність. Розвиток технологій вимагає постійного самовдосконалення. Нещодавнє дослідження Deloitte показало, що 73% співробітників високоефективних компаній оновлюють навички щопівроку, 44% – навчаються постійно. Попович для цього пропонує дітям дивитися на самих себе, як на «бета-версію», яку необхідно відшліфовувати протягом усього життя.
«Дітей потрібно навчати комплексу навичок, – говорить Борисов. – Я не розумію, як бути лідером, не вміючи працювати в умовах невизначеності? Або наскільки ефективна ініціативність без схильності до аналізу і вміння комплексно вирішувати проблеми? Все це – пазли одного цілого. У довгостроковій перспективі буде цінуватися їх синергія». Такий підхід він називає «глобальний self-management». Його основа – у прийнятті себе, досягненні «контакту» з реальністю і вмінні взаємодіяти з суспільством.
Трендом, за його словами, стає зміщення акцентів від взаємодії з іншими людьми на взаємодію з собою. «Перед тим, як ставати лідером, інноватором, «досягатором», потрібно вчитися піклуватися про себе, розуміти і приймати свої бажання; перед тим, як управляти компанією, – навчитися жити у гармонії з собою», – говорить Борисов.
Як вчити дітей
«Найпростіший спосіб – вчитися самому і практикувати, – каже Ємченко. – Не треба виховувати дітей, потрібно виховувати себе». За її словами, якщо раніше основою у роботі з дітьми був особистий досвід, то тепер – спільно пережитий. «Система відносин батьків і дітей перевернулася: вперше багатьох речей діти вчать нас, а не ми їх, – пояснює вона. – Я себе готую до нового життя достоту так само, як і їх. Я трохи точніше формулюю запити, але загалом я проходжу з ними ідентичний шлях».
«Давати дітям простір для свободи та пізнання світу, і для помилок теж», – пропонує Борисов. Андреєва намагається прищеплювати різнобічні навички. «Одна з моїх доньок паралельно з балетом займається музикою. Розвиток музичного слуху допомагає їй краще схоплювати ритм, запамʼятовувати звʼязки – їй набагато легше сприймати мелодію і зіставляти з елементами танцю», – говорить Андреєва.
Важливо не перестаратися, застерігає вона. Якщо щось не виходить і не надихає – потрібно сказати «ні» і переключитися на щось інше. Так у родині Андреєвої сталося з уроками програмування. «Я вірю, що знання IT важливе у сьогоднішній технологічній реальності, і, можливо, до ІТ діти ще повернуться, але тільки коли це дійсно буде надихати», – говорить вона.
«Допитливість, креативність та ініціативність є у кожній дитині, а життя дає достатньо матеріалу, щоб розвинути це, – впевнений Борисов. – Важливо, щоб батьки не заважали».
- Категорія
- Лідерство
- Дата
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
