Давид Петросян – головний режисер Національного драмтеатру імені Марії Заньковецької. Водночас його вистава «Процес» йде на сцені київського Театру на Подолі, а спектакль «Отелло» – у театрі ім. Лесі Українки. Петросян вбачає у своїй роботі дещо спільне із роллю керівника компанії – він очолює декілька великих креативних команд, має «запалювати» їх ідеями та управляти. Як йому це вдається, режисер розказав на форумі «Вільна» від Forbes Ukraine
Досконалості немає меж. Якщо думаєш, що досяг великих результатів, мабуть, час натискати стоп-кран. Коли здійснюється мета чи мрія – це і є успіх, бо людина отримує душевний спокій. А спокій у наш час можливо, – найважливіше.
Роботу театрального режисера можна порівняти з позицією генерального директора компанії. У театрі є мета – щовечора набирати 800 людей в залі. Для цього ти готуєш команду, розподіляєш час і фінанси. Повинен розуміти, яким має бути прибуток – або ж цей проєкт має принести не гроші, а привернути увагу до театру і команди. Це свого роду бізнес-план.
Результат роботи залежить не тільки від мене, я лише розставляю пріоритети і акценти. Над виставою працюють багато людей. Важливо їх правильно скерувати.
Час дуже швидкоплинний. Але треба не піддаватись високому темпу, а знайти свою швидкість.
Коли людина поважає твої думки та ідеї, вона зробить трішки більше, ніж від неї очікують, каже Давид Петросян. На фото: СЕО в Apple Consulting Юлія Плієва та Давид Петросян
У театрі кожна людина – особистість, і ти не можеш їй карати. З амбітною, креативною людиною треба говорити на рівних.
Над виставою зі мною працюють 200 людей, і кожному треба донести важливість ідеї. Театр працює з увагою, і втримати увагу 800 глядачів дуже непросто. Важливо, щоб всі в команді театру були щирі у діях, а не просто приходили виконувати роботу. Люди мають знати, що працюють і живуть не дарма.
Коли людина поважає твої думки та ідеї, вона зробить трішки більше, ніж від неї очікують.
Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Це аксіома стосунків. Важливо говорити про це у кожній виставі, тому що подекуди в театрі з цим є труднощі.
Режисеркам складніше втілити проєкти, тому що світ театру завжди був патріархальним. Хоча останнім часом ми бачимо на афішах багато прекрасних вистав, реалізованих режисерками.
Вистава не може бути поза контекстом реалій. Наприклад, мої друзі зробили виставу-перформанс про ЛГБТ-стосунки. До одностатевих шлюбів постійно виникають питання – чомусь мої друзі-геї відчувають моральний тиск у війську. Театр – площина діалогу. Нині на ньому більше відповідальності розглядати широкий спектр питань.
Ходити в театр важливо, бо вистави народжують думки, переконаний Давид Петросян
Ходити в театр важливо, бо вистави народжують думки. Не лише вистави, а будь-який простір художнього самоусвідомлення – кіно, художня література, класична музика. Так, нон-фікшн розширює світогляд, збагачує розуміння. Але художній світ розвиває інтуїтивне мислення.
Не відділяю роботу від життя, тому не маю потреби відпочивати. Я відпочиваю завжди. Боюсь прокинутись і подумати: чорт забирай, треба йти на роботу. Життя одне, і відокремлювати сімʼю, роботу, дозвілля, мабуть, неправильно. Відчуття постійного руху, який самогенерує тебе – найважливіше, що має бути у людини.
Сьогодні, коли всі сходять з розуму від агресії і дивних причин для ненависті, важливо знаходити бажання і сили для підтримки. Цікавитись світом, в ньому багато прекрасного. На погане не варто витрачати сили та час. Варто вірити, що живеш для прекрасного.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
