Як загальносвітовий заклик до скромності та рівності змушує забезпечених людей залишати свої країни і до чого це може призвести
Я багато років був упевнений, що забезпечені люди їдуть до Монако або Дубаю заради мінімізації оподаткування. Так воно і є – прибутковий податок у цих місцях 0%. Але виявилося, що це вже далеко не єдина причина. Цікавий для мене інсайт стався в Дубаї.
Було багато зустрічей. Розмовляв із хлопцями з Німеччини, Франції, США. Всі мої співрозмовники – забезпечені люди, успішні бізнесмени. Деякі з них уже переїхали в Дубай. По-перше, через те, що в усьому світі податковий тиск на багатих посилюється. Пандемія коронавируса підлила масла у вогонь – бюджетні діри латаються за рахунок посилення фіскальної політики.
У деяких штатах США люди з річним доходом понад $400 000 можуть зіткнутися з сукупними ставками прибуткового податку понад 60%.
Друга несподівана причина, яка підігріває любов багатих людей до Дубаю або Монако, – можливість насолоджуватися заробленими грошима без почуття провини. Їздити в дорогому авто без необхідності ховати його подалі від очей – не стільки злодіїв, скільки недоброзичливців і моралістів.
«Як не соромно тобі бути багатим і демонструвати своє багатство? Будь як усі! Рівність – цінність!», – усе голосніше звучить осудливий голос сучасного суспільства, одягненого в кеди, джинси й футболки, необтяженого дорогим майном і рахунками в банках.
В ідеології простоти й рівності немає нічого поганого, як і в кедах із джинсами. Особиста справа кожного: надіти костюм Kiton чи придбану на розпродажу футболку й спортивні штани. Але підкреслю: особистий вибір, а не нав'язана парадигма з безальтернативною вимогою її дотримуватися.
Бажання дорого та зі смаком одягатися, їздити в дорогому авто, жити в красивому будинку, володіти люксовими предметами побуту далеко не завжди продиктоване прагненням людини продемонструвати свою перевагу або комусь щось довести. Іноді мова йде про любов до естетики, мистецтва й гармонії.
Колись до багатих людей прислухалися, наслідували їх, тягнулися до їхнього рівня. Тепер багатство та його атрибути не лише виходять з моди, але й навіть стають чимось ганебним. Цей тренд змушує забезпечених людей, що тяжіють до красивого життя й розкоші, відчувати себе білими воронами, маскуватися й тікати туди, де бути багатим і їздити на дорогому авто все ще... пристойно. І там витрачати гроші, інвестувати, розвивати бізнес, створювати робочі місця та платити податки.
«Повертаючись до Бельгії, я пересідаю в малолітражку. Дорогий автомобіль у нашій країні – моветон, – розповів мені один із моїх співрозмовників, мультимільйонер. – Я сплатив усі податки в своїй країні, але не можу там вільно користуватися своїми чесно заробленими грошима та вести близький мені образ життя, до якого тяжію і заради якого, власне, прагнув заробити капітал». Франція, Німеччина, Іспанія – у тому ж тренді.
«Чесно кажучи, ми вже ховаємося, як би дивно це не звучало, – розповідав інший підприємець із Німеччини. – Мало того, що я не можу вільно купити дорогий будинок, щоб про це не написали в газеті, я не можу спокійно пройти зі свіжою стрижкою вулицею: перукарні пів року закриті. На мене подивляться, як на злочинця».
Показово бідна Ангела Меркель, підкреслено невибагливий стиль європейських, американських політиків, бізнесменів, зірок-лідерів громадської думки – це все пропаганда моди на тотальний casual у стилі одягу й у стилі життя.
Зараз подібна риторика набирає обертів і в українському інформаційному просторі. Лідери думок із сотнями тисяч передплатників закликають переїхати з дорогого офісу до коворкінгу, поміняти «неправильні» цінності, пов'язані з розкішшю і життям класу люкс, на правильні – засновані на простоті, рівності та мінімалізмі.
За даними дослідження, проведеного минулого року консалтинговою компанією Bain&Co спільно з італійською асоціацією виробників предметів розкоші Fondazione Altagamma, 2020-го ринок люксових товарів упав на 23%. З огляду на означений тренд, можна припустити, що не лише пандемія послужила причиною цього падіння.
І нічого поганого в цьому не було би, якби не відвертий осуд адептів «старої школи», таких собі мільйонерів-консерваторів у костюмі-трійці. Протиставлення, яке ні до чого доброго не призведе. Вам не хочеться дорогого стильного одягу – це ваше право. Ніхто не ставитиметься з меншою повагою до вас і ваших досягнень, якщо вам ближчі джинси й футболка. Але й багата, дорого і зі смаком одягнена людина не має відчувати себе ізгоєм у суспільстві, яке розвивається, в тому числі за рахунок сплачених ним податків і зарплат.
Які наслідки такої риторики? По-перше, талановиті люди біжать з країн, у яких їм не комфортно. А з ними їдуть і їхні гроші. По-друге, нова мода на скромність позначається на мотивації й стимулах нового покоління. Так, невідповідність глянцевій обкладинці в колишні часи багатьох пригнічувала і навіть вганяла в депресію. Але так само для багатьох ця ж картинка ставала стимулом і драйвером розвитку. Бажання бути схожим на людину, яка уособлює успіх, надихало амбітних людей до зростання над собою, виходу із зони комфорту, навчання, ризику.
Шаблони – це зло в усіх відношеннях. Але й відсутність права вибору, зрівнялівка та осуд стилю життя тих, хто мислить інакше, – не менше зло. На жаль, де гроші – там розвиток, це закономірність. Один відомий підприємець написав у своєму Facebook: «Нью-Йорк вмирає». Чи не тому, що капітал звідти перетікає в Дубай?
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
