На ключових енергетичних ринках (електроенергія і газ) розмір квазіфіскального дефіциту, накопиченого й поточного за 2021 рік, перевищує 220 млрд грн, або 20% від доходів бюджету 2021 року. «Квазіфіскальний» означає, що дефіцит має зв'язок із державним бюджетом, але безпосередньо може з нього не фінансуватися. Що значить ця цифра і що можна зробити
З чого складається ця сума
Сума накопиченої заборгованості за основними контрагентами станом на весну 2021 року перевищила 130 млрд грн:
· борги перед НАК «Нафтогаз» на 31.03.2021 – 91 млрд грн, з яких 61 млрд грн борги населення за газ і тепло;
· борги НЕК «Укренерго» перед Гарантованим Покупцем на 01.04.2021 – 19 млрд грн;
· борги НЕК «Укренерго» за поставлену електроенергію на балансуючому ринку на 01.04.2021 – 13 млрд грн;
· заборгованість понад 10 млрд грн облгазів перед Оператором ГТС на квітень 2021 року.
Крім того, вартість державного субсидування цін на електроенергію для населення й фінансування «зеленого» тарифу для відновлюваної енергетики на 2021 рік у сумі оцінюється в 90 млрд грн.
Таблиця. Основні типи субсидування в енергетиці
* З 2015 по 2021 роки в різні періоди різниця між регульованою й ринковою ціною істотно відрізнялася і складала від 10% до 100%.
Наскільки серйозною є проблема
В цілому поточна проблематика для бюджету не нова. Її можна назвати ризиковою, але поки що контрольованою. Цього року бюджет точно «впорається» за рахунок зовнішніх запозичень, сприятливих ринків для експортерів і $2,7 млрд фінансової допомоги МВФ у рамках боротьби з наслідками COVID-19, навіть якщо доведеться допомагати основним «донорам» субсидування квазіфіскального – НАК «Нафтогаз» і НАК «Енергоатом».
Накопичений квазіфіскальний дефіцит не обов'язково і в повній мірі впливає на державний бюджет поточного року. Наприклад, Закон 3508д передбачає списання боргу і покриття різниці в тарифах переважно за рахунок бюджетів майбутніх років.
Що робити далі
Очевидно, що для того щоб енергетичний сектор не був постійним джерелом фіскальних «головоломок», який стримуватиме економічне зростання, уряду потрібно вирішувати проблему не тільки в перспективі 2021-2022 років, а й впроваджувати системні зміни для зменшення обсягів постійного субсидування й запобігання накопичення нових боргів.
Європейський вектор, який вибрала Україна, передбачає впровадження Третього енергопакету ЄС і, відповідно, зниження державного регулювання в енергетиці, а також розвиток системи адресних субсидій як головного інструменту забезпечення доступності енергії для населення.
Однак щоб підготувати систему до переходу на ринкові відносини, необхідно зменшити ризики недобросовісної конкуренції, підвищити прозорість ціноутворення й розуміння споживачів того, як працює ринок, про його права та обов'язки. Наприклад, у серпні 2020 року було знято цінові обмеження щодо газу для населення, і через два-три місяці це призвело до зростання маржинальної націнки постачальниками на оптову ціну з 2,5% до 40%. В результаті уряд відновив цінове регулювання.
Якщо продовжувати масштабне «цінове» субсидування, то будуть і бюджетні ризики, тому що борги в системі будуть постійно. Найімовірніше, потрібно буде періодично проводити комплексну реструктуризацію. Як показує історія, раз в п'ять-сім років. Мінімізувати ризики можливо за умови високоефективного і прозорого регулювання, своєчасності оплати й стабільності системоутворюючих гравців.
Чи варто повністю відкривати конкурентні енергетичні ринки для населення без створення всіх умов для їх ефективного функціонування, це складне питання (як-то «що було раніше: курка чи яйце») і тема окремого дослідження. У деяких східноєвропейських країнах-членах ЄС державне регулювання цін на газ або електрику для населення поки що існує, хоча, як правило, прийнято конкретні плани й терміни щодо повного переходу на повністю ринкове ціноутворення.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
