Категорія
Гроші
Дата

Смак перемоги. Що успішніша модернізація, то складніші питання мають вирішувати суспільство, бюрократія і бізнес. Думка редактора-засновника Forbes Ukraine Володимира Федоріна

3 хв читання

Володимир Федорін, Forbes Ukraine /Артем Галкін для Forbes Ukraine

Володимир Федорін, редактор-засновник Forbes Ukraine Фото Артем Галкін для Forbes Ukraine

Повернення у «щасливе минуле» неможливе. Як пробитись у гідне майбутнє?

Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?

Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!

21 лютого 2014 року на київському Майдані було тепло і гірко. Тисячі учасників революції з мокрими очима видихали «Героям слава!», прощаючись із Небесною сотнею. Гроби пропливали перед сценою, понад площею плила кача.

17 лютого 2024-го 110-та окрема механізована бригада вийшла з Авдіївки, яку героїчно боронила майже два роки.

– Слава Україні!

– Героям слава!

Не завжди майдани перемагають, але це не означає, що не варто битись.

Український страсний тиждень припадає на лютий. 10 років революції та війни. Повернення у «щасливе минуле» неможливе. Як пробитись у гідне майбутнє?

На другий день після втечі Януковича я прилетів до Грузії, щоб почати роботу над книгою про реформи в цій країні з їхнім «головним архітектором» Кахою Бендукідзе. 22 лютого 2014 року ми говорили про першочергові завдання нового українського уряду. «З того, що я чув, зрозуміло, що найкорумпованіші сфери в Україні – це держзакупівлі, судова система, збір податків», – казав тоді Каха.

Якби ми зустрілися тепер, напевно, обговорювали б ті самі речі. Прогнати «банду Януковича» виявилося простіше, ніж закласти нові основи суспільного життя.

Політично Революція гідності перемогла. Україна – це демократія, де влада змінюється внаслідок виборів.

Економічна Революція гідності далека від завершення, хоча нова команда Міноборони, яка воює з «глибинною державою» в закупівлях, дає надію, що ми й досі тримаємося правильного вектора.

Закінчується другий політичний цикл після перемоги Євромайдану. І хоча виборів у нас не буде до кінця війни, календарний початок нової президентської каденції провокує на пошук нових вікон можливостей для прискорення економічної революції. 

Попри туман війни, проблеми ті самі, що й були у 2014-му. Крім згаданих вище, Каха вказував на зависокий рівень державних видатків, безглузду бюрократію, яка в найкращому разі не робить нічого, в найгіршому – створює нікому не потрібні перешкоди, правоохоронців, для яких громадяни і бізнеси – кормова база, а не об’єкт захисту.

Вікно можливостей, що відкривається перед новою старою владою, – про виведення України з останнього місця в Європі за рівнем економічної свободи, яке вона посідала до війни, хоча б до першої континентальної десятки (за даними Heritage Foundation, п’ять з 10 найвільніших економік світу – члени ЄС). 

Що робити – зрозуміло: проста податкова система, зниження державних видатків, дерегулювання, відмова від презумпції винуватості бізнесу, яку сповідують наші силовики.

Інтелектуально в економічних реформах немає нічого складного. Нашим політикам і державним діячам треба лише знайти українську версію шляху, яким пройшли Польща, Естонія, Грузія.

Значно складніше знайти відповіді на питання, яких сьогодні немає і в набагато розвиненіших країн.

Якою має бути демократія в епоху соціальних мереж і всеохопної поляризації? Чи можлива вона взагалі без сильних політичних партій?

Європейська соціально-політична модель переживає випробування. Чи переживе європейська солідарність відмову від спільної аграрної політики, яка переслідує радше соціальну, ніж економічну мету – зберегти спосіб життя фермерів у країнах-членах? Приклад Польщі, яка ніяк не може навести лад на кордоні з Україною через демарші ультраправих спільнот, показує, що навіть історії успіху можуть швидко перетворитися на те, що недоброзичливець назвав би failed state.

Чи зможе Україна знайти союзників усередині країни-агресора заради перемоги над російським фашизмом? Чи варто їх шукати?

А що як ніякого європейського ідеалу більше не існує? І «колективний Захід» – це фантазія пропагандистів, і Україна прагне стати членом уявної спільноти, яка залишилась у минулому?

Відповіді на ці питання шукатимемо не лише в інтелектуальних дискусіях, а й у запеклій боротьбі. Не завжди будемо переможцями. Але завжди маємо стояти, як 110-та бригада, – доки залишаються шанси втримати позицію. 

Якщо й доведеться відступити – продовжимо боротьбу на новій смузі. Завдяки нашим героям ми знаємо, як смакує перемога.

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Попередній слайд
Наступний слайд