Без справедливих процедур модерації контенту, які діють для всіх користувачів без винятку, жодна соціальна платформа не може вважатися етичною та відповідальною, пише Washington Post у редакційній колонці. Forbes вибрав головне.
Ілону Маску знадобилося менше двох місяців, щоб зробити з Twitter саме те, у чому він постійно звинувачував інші соціальні мережі: перетворити його на міську площу, у центрі якої стоїть диктатор і приймає рішення, виходячи з особистих примх та політичних образ.
Поки писалася ця колонка, Маск ще залишався біля керма Twitter. Але в ході опитування, яке він сам провів, більшість користувачів висловилися за те, щоб він пішов із посади гендиректора.
Навіть якщо Маск вирішить це зробити, Twitter залишиться його власністю. Головне завдання компанії залишиться незмінним: відродити Twitter як майданчик для спілкування і як бізнес. А для цього — встановити рівні правила для всіх, забезпечувати їхнє дотримання та інформувати спільноту про те, як це робиться. Іншими словами, робити протилежне тому, що зараз робить Маск.
Якщо чогось і можна навчитися у Twitter в епоху Маска, це того, що «абсолютна свобода слова», про яку він заявляв, не може бути керівним принципом соцмереж. Власники неминуче виявлять щось, чого вони не захочуть бачити на своєму сайті. Наприклад, загроз фізичною розправою, поруч із якими бренди не бажають бачити свою рекламу, а політики — своїх дописів.
Є справедливі та дієві способи вирішити цю проблему. І є те, що робить Маск.
Мільярдер кілька тижнів безладно приймав та скасовував правила, а минулого тижня заблокував акаунти кількох американських журналістів. Він заявив, що ті розмістили «фактично координати для вбивства» самого Маска та його родини, що насправді не так.
Маска розлютило те, що один із користувачів публікував у Twitter інформацію про місцезнаходження його приватного літака. Тому мільярдер вигадав правило, що виправдовує блокування цього облікового запису. А потім використав це правило для блокування облікових записів репортерів, які критикували його крок. У результаті Маск заблокував багатьох жунралістів.
Потім Маск заблокував тих, хто неодноразово закликав користувачів піти з Twitter в інші соцмережі: у списку порушень раптово опинилася «безкоштовна реклама».
Twitter — це одночасно і приватна компанія, і майданчик для обміну думками. Будь-який власник соцмережі має право керувати нею на свій розсуд. Але він несе етичну відповідальність за дотримання балансу між захистом свободи слова та безпекою. У виконанні Маска ця відповідальність стала посміховиськом. Він дбав про свободу слова, але лише власного слова. І про безпеку, але лише свою.
Дії Маска — це і етичний провал, і ділова катастрофа. Рекламодавці пішли із Twitter. Журналісти — одні з найвпливовіших користувачів — запитують себе, а чи не варто їм також піти. Адже вони не можуть чесно розповідати про одного з найбагатших бізнесменів світу без ризику потрапити в бан.
Як повернути довіру до Twitter
Від власника будь-якої соцмережі навряд чи можна очікувати, що він встановить ідеальні та непорушні правила, що регулюють поведінку користувачів. Одні захочуть більше свободи слова, інші менше.
Користувачі можуть не погоджуватися із встановленими обмеженнями. Жодна угода про правила надання послуг не зможе охопити всі можливі ситуації в нескінченно різноманітній сфері людського спілкування.
Рішення Twitter заборонити Дональду Трампу користуватися Twitter в епоху до Маска було винятком із практики, що давала світовим лідерам змогу порушувати правила трохи частіше, ніж звичайним користувачам.
Але важливо, щоб соцмережі намагалися розробляти та застосовувати свої правила справедливо. Іноді вони будуть помилятися, оскільки керують мільйонами або мільярдами облікових записів користувачів, а користувачі публікують мільйони або мільярди дописів. Важливо, щоб власники соцмереж хотіли, щоб усе було загалом правильно — відповідно до громадських зобов’язань, які вони на себе взяли.
Починати треба з такого простого зобов’язання, як дотримання прозорості. Наприклад, спілкування платформи із державними органами та компаніями має відбуватися встановленими каналами, а відповіді на запити — відповідати встановленим стандартам.
Навряд чи можна звинувачувати соцмережі в тому, що вони не мали залізних правил на випадок, коли президент США підбурює людей до збройного повстання. То був перший і, хотілося б сподіватися, останній випадок.
Але їм можна дорікнути за відсутності процедур щодо вирішення ситуацій, які складно врахувати в правилах. Треба чітко прописати, які відділи повинні підключатися до вирішення подібних проблем і чим вони мають керуватися — прецедентами в розгляді аналогічних випадків чи цінностями компанії.
Модерація контенту давно вийшла за межі завдань із двома варіантами відповіді: «видалити або залишити». Вона включає такі інструменти, як теги, які роз’яснюють контекст повідомлень, підказки, що спонукають користувачів змінити свої пости, й алгоритми, які обмежують поширення повідомлень.
Платформи повинні пояснювати, в яких випадках вони застосовують такі інструменти, у яких масштабах, для яких типів контенту й що найважливіше, з якою метою. А це означає, що соцмережі мають робити дві речі. По-перше, аналізувати вплив своїх рішень із модерації контенту. По-друге, бути в змозі пов’язати цей вплив зі своєю місією.
Без правил, що визнають свободу самовираження в інтернеті, і чітких процедур застосування цих правил, платформи не зможуть чинити справедливо. І навпаки, без правил ніщо не зможе стримати соцмережу, яка не бажає бачити у себе справедливості.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
