У другому турі парламентських виборів у Франції сенсаційно перемогли ліві, партія президента Емманюеля Макрона посіла друге місце з невеликим відставанням. Третя – крайня права RN Марін Ле Пен. Що це означає?
Емманюель Макрон оголосив дострокові парламентські вибори 9 червня після поразки власної партії та тріумфу RN на виборах до Європарламенту.
Тиждень тому здавалося, що Макрон веде свою політсилу до катастрофи. Після першого туру права RN мала 32% і була фаворитом виборів. Другим ішов лівий блок «Народний фронт» (НФ). Партія президента Ensemble була лише третьою.
Але вже ввечері 7 липня Макрон був оптимістичним, коли разом із союзниками отримав результати другого туру виборів. «Наші ідеї ще живі, не втратили виборців», – резюмував він, за даними джерела Politico.
Як Макрону вдалося збити крайніх правих на зльоті, отримати фактично розколотий парламент, і що це означає для України?
Несподіване партнерство
Депутатів у Франції обирають за мажоритарною системою на 577 округах. Якщо жоден із кандидатів не отримує 50% у першому турі, то проводиться ще один. До другого туру виходять не два кандидати, а всі, хто набрав понад 12,5% у першому турі.
За останній тиждень партія Макрона та ліві об’єднали зусилля, щоб не допустити перемоги RN. НФ та Ensemble знімали на користь один одного слабших третіх кандидатів на округах, де лідирувала RN. Всього за такою схемою зняли понад 200 кандидатів.
Така співпраця лівих і центристів та рекордно висока явка не дозволили RN перемогти. Але жодна з партій навіть близько не отримала необхідних для більшості 289 місць у парламенті. Результат другого туру:
- «Народний фронт» – 188 місць у парламенті;
- Ensemble – 161;
- RN – 142;
- Республіканці – 48;
- Інші – 38.
Це перемога практично всіх учасників виборів – ліві та центристи перевершили результати опитувань, каже Жульєн Оец (Julien Hoez), політичний аналітик European Political Foundation у Брюсселі, редактор The French Dispatch. «Але це поразка ультраправих, – наголошує він. – Вони сподівалися взяти владу у свої руки та сформувати неліберальний фронт у Європі, який міг би створити проблеми для ЄС та України».
Формальний лідер RN 28-річний Жордан Барделла прагнув стати прем’єром у разі перемоги. Він розкритикував спільні дії лівих і центристів, назвавши їх «альянсом безчестя». А вже наступного дня після виборів разом із партією увійшов до новоствореної угорським прем’єром Віктором Орбаном групи «Патріоти за Європу» у Європарламенті й очолив її.
Президент Франції Емманюель Макрон Фото Getty Images
Як лідери перегонів ставляться до України
«Народний фронт»
Одним із неформальних лідерів є голова радикальної лівої партії LFI Жан-Люк Меланшон, який неодноразово висловлювався проти підтримки України.
Але «Народний фронт» – це блок, який за місяць до виборів об’єднав дуже різні партії, щоб мати кращі шанси для обрання. Основними є чотири партії: це дві крайні ліві (LFI та комуністи) і дві лівоцентристські (соціалісти й екологи). Завдяки останнім двом партіям у програмі НФ закріплено проукраїнську позицію:
- зупинити війну та забезпечити, щоб Путін відповів за злочини перед міжнародним правосуддям;
- захищати суверенітет, свободу та територіальну цілісність України;
- надавати Україні необхідну зброю;
- списати зовнішній борг України;
- арештувати активи олігархів, які сприяють російським військовим зусиллям;
- направити миротворців для захисту АЕС;
- працювати над встановленням миру.
Ensemble
Останніми місяцями Макрон займає яструбину позицію у питанні підтримки України: оголосив про передачу літаків і просував ідею відправити війська.
RN
У разі перемоги прем’єром міг би стати формальний лідер RN Жордан Барделла. На дебатах перед першим туром він обіцяв «не дозволити російському імперіалізму захопити такого союзника, як Україна».
Барделла хоче, щоб Україна мала боєприпаси й обладнання, необхідні для утримання фронту. Але не хоче ескалації та має червоні лінії: не відправляти до України війська, не надавати Києву далекобійні ракети, «які дозволять завдати удару по російській території». Аналогічні червоні лінії окреслювала і фактична лідерка RN Марін Ле Пен.
Три варіанти для майбутнього уряду у Франції
Один із головних висновків – керувати Національною асамблеєю буде вкрай складно, пише Politico. Вона розділена між лівими, центристами та крайніми правими. І жодна з груп навіть близько не наближена до більшості.
Неможливо керувати Францією, коли немає 240–250 місць у парламенті, пояснює виданню Сільвен Маяр із партії Макрона Ensemble. «Я був президентом групи з коаліцією у 250 членів, було дуже складно», – каже він.
У Франції президент обирає прем’єра, який формує уряд. Президент може обрати прем’єра на власний розсуд. Але парламент може проголосувати вотум недовіри прем’єру, якщо не згоден із кандидатурою.
Чинний прем’єр Франції Габріель Атталь подав у відставку після другого туру виборів, але Макрон попросив його залишитися «для збереження стабільності». «Атталь залишиться тимчасово для нормальної передачі влади його наступнику», – пояснює Forbes Оец.
За умов розколотого парламенту в Макрона може бути кілька варіантів із призначенням прем’єра.
1. Лівий прем’єр. Ліві матимуть перший шанс запропонувати свого кандидата, вважає Оец. Потенційно ним може бути лідер соціалістів Рафаель Глюксманн, відступник від LFI Франсуа Руффен, голова екологів Марін Тондельє або інші політики з НФ.
Крайні ліві хочуть висунути Жана-Люка Меланшона. Однак навряд чи він буде прохідною кандидатурою, каже Оец. «Меланшон – не проєвропейський, не пронатівський і не проукраїнський. Викликає надто багато розбіжностей», – пояснює аналітик.
2. Призначити свого прем’єра. Макрон може спробувати зібрати коаліцію, наприклад, відірвавши від НФ соціалістів, зелених, долучивши дрібніші партії або республіканців. Оец не виключає коаліції центристів і соціалістів, без республіканців.
«Але особливість Франції – коаліції трапляються не так часто, – наголошує аналітик. – Тож це не те, до чого ми звикли».
Потенційна соціально-ліберальна коаліція у Франції Фото Julien Hoez
Навіть якщо коаліцію зібрати не вдасться, то Макрон може сподіватися на те, що розколотий парламент не буде здатним висловити вотум недовіри його прем’єру. Наприклад, у 2023 році парламент 17 разів голосував за вотум уряду Елізабет Борн через пенсійну реформу, але кожного розу провалював голосування.
3. Призначити консенсусного прем’єра-технократа. Він утримався б від амбіційних планів і зосередився б на підтриманні функціонування держави, зазначає Politico.
Це може бути хорошою ідеєю в умовах розколу в парламенті, каже Оец. «Це спрацювало в Італії з Маріо Драгі, може спрацювати й у Франції», – пояснює він. Проблемою може стати пошук такої консенсусної фігури.
Потенційно ним міг би стати Лоран Берже, який був головою профспілки CFDT, зазначає Politico. Він відомий і серед правих, і серед лівих груп завдяки здатності створювати консенсус та долати суперечності.
Конституція Франції дозволяє оголосити повторні вибори не швидше, ніж через рік, зауважує Оец. Чи відбудуться вони – залежить від щонайменше двох факторів: наскільки стабільним буде уряд і наскільки нестерпною буде політична ситуація для всіх.
Висновки для України
Макрон зможе продовжити рішучий курс на підтримку України, який він зайняв останніми місяцями, переконаний Оец.
«Баланс влади у Франції такий, що прем’єр займається внутрішніми питаннями, а президент – зовнішніми. Співпраця має бути, але такий баланс мусить зберегтися», – пояснює він.
У голосуваннях, важливих для України, він зможе опиратися на проукраїнські сили в парламенті, вважає Оец. Потенційні проблеми, вірогідно, з’являться, якщо LFI Меланшона отримає значний контроль над урядом.
«Але я все ж не очікую на значні зміни принаймні до виборів президента 2027 року, – підсумовує Оец. – Позиція Франції залишиться незмінною на рівні президента, бо Макрон і Європа вірять у підтримку України».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
