Категорія: Світ
Дата: 19 червня 07:01

«У Франції вирішується доля Європи». Інтерв’ю з Павлом Клімкіним про саміт миру у Швейцарії, логіку дій Китаю, важливість виборів у Франції та ЄС

Марко Сировой

Forbes

5 хв читання

Розклад сил у Європарламенті загострює щонайменше два питання про майбутнє ЄС. Чи може Україна зіткнутися з тиском перед другим самітом миру та яка насправді політика Китаю відносно Росії, розповідає ексміністр закордонних справ Павло Клімкін

Перша половина червня була насиченою на міжнародні події. Вибори до Європарламенту показали посилення правих партій, але зберегли перевагу центристських сил. А перемога крайньої правої партії RN у Франції підштовхнула президента Франції Емманюеля Макрона розпустити парламент та призначити дострокові національні вибори.

Україна тим часом вперше провела саміт миру. Та отримала на ньому підтримку майже 80 країн для трьох пунктів формули миру президента Володимира Зеленського.

Павло Клімкін в інтервʼю Forbes Ukraine пояснює, на що і як саме впливають ці події.

Саміт миру та Китай

Можете виділити кілька позитивних і негативних речей для України з саміту миру?

Позитив – це намагання зберегти за собою ініціативу з погляду динаміки та змісту. Ще вдалось показати, що Захід та не-Захід здатні збиратись і розмовляти про Україну. Тобто перебили російську історію про те, що це нібито війна проти Заходу й суто західна історія.

І це може мати продовження, це процес. Результат саміту – сам факт саміту і можливість зібрати на унікальному майданчику багато різних учасників. Останнє – позитивом є сам майданчик. Він і західний, і незахідний, аналогів немає.

Що хотілося б зробити краще? Обговорити ширше коло питань. Отримати більш виразну позицію щодо Росії. Хотілося б, щоб країни не-західні та BRICS зайняли проактивнішу позицію зараз, а не потім.

І є ризики подальшого залучення Росії. Цього хочуть і деякі західні країни. Швейцарці про це відверто кажуть.

Чи є поступкою розгляд лише трьох з десяти пунктів формули миру?

Ні. Це була умова, щоб зібрати максимум учасників і отримати підсумковий документ. Це підтримка процесу.

Якби винесли всі пункти, важко було б отримати навіть найменший спільний знаменник. Станом на сьогодні. І це з самого початку обмежувало б коло учасників. Тому обрали три пункти, які мають гуманітарну складову.

Про що свідчить відсутність підписів країн BRICS під комюніке? Цей клуб виділяється у політичний рух?

Ні, там політики немає – є власні проблеми та суперечності всередині організації. Відсутність підписів свідчить: країни BRICS думають, що буде далі. З ким і як вони говоритимуть, що і як влаштовуватимуть.

Країни BRICS майстерно розіграли тактику: хтось приєднався до саміту, хтось не приїхав, хтось був спостерігачем. Формально вони показали, що мають різне ставлення. А фактично – готуються до того, щоб кожен з BRICS рухав свою лінію й по можливості був медіатором. Китайці, скоріш за все, будуть над процесом.

Ідея формули миру: зібрати разом якнайбільше країн, разом виробити план і представити його Росії як позицію світової спільноти, а не лише Заходу. Як ця схема працюватиме, якщо Китай буде над процесом та без участі Індії, ПАР, Бразилії?

Визначаються послідовні дії та принципи: для нас, але й для всіх інших. Коли лежить вся система міжнародного права і міжнародних організацій, то стимулом для не-західних країн є те, що зараз ця проблема дістає нас, а завтра – дістане їх.

Позиція Китаю – не те, що він приєднався або ні. Китай завжди зважатиме на свої інтереси. Не на наші, не на російські. Поки Китаю потрібен російський актив, країна працюватиме, щоб ніхто цей актив не відірвав. Китайці живуть в іншій системі координат.

Китай можливо взагалі залучити до нашого мирного процесу?

Звичайно. Потрібно і далі працювати. Китай зʼявлятиметься на різних міжнародних форумах. На деяких прямо, на деяких – демонструвати активність. Це процес, який не буде по принципу «те роби, те не роби». В залежності від обставин китайці змінюватимуть тактику, але їхня стратегія залишиться такою самою.

Яка їхня стратегія?

Отримати максимальні переваги для себе. Щоб Росія не виграла, оскільки це їм невигідно. Але й не програла, оскільки це буде перемогою Заходу. Але поняття «виграла» та «програла» Китай визначає не так, як ми або Захід.

Які ризики, що перед другим самітом миру Україна отримає тиск за двома векторами: а) залучення Росії, б) розгляд не тільки нашої формули, а й інших мирних планів – того ж Китаю?

Такі ризики є. Чи справдяться вони – залежить від нас, багатьох обставин, виборчих процесів у західних країнах та від неочікуваних подій, «чорних лебедів».

Від нас залежить, наскільки та що саме ми хочемо. Коли, про що та в якому форматі хочемо говорити? За яких умов та чи з сильної позиції.

Французьке питання

Ви згадали виборчі процеси на Заході. Навіщо Макрон підвищив ставки і запустив парламентські вибори у Франції?

Це правильна історія. По-перше, йому потрібно зреагувати на поразку на європейських виборах, інакше він втрачатиме довіру.

По-друге, він хоче показати, що в національній політиці успіх [крайньої правої партії RN] не повториться. А якщо повториться, тоді Макрон піде на ще більше підняття ставок: буде готовий працювати з урядом RN і показати, що вони не зможуть ефективно керувати.

Навколо Франції вирішується багато сенсів. Це майбутнє долі Європи. Логіка Макрона зрозуміла. Але ніхто не скаже, чи зможе він її відпрацювати.

Про долю Європи. У західних медіа та експертних колах є побоювання, що у разі перемоги Ле Пен та RN можуть хай не влаштувати Frexit, але намагатимуться руйнувати ЄС зсередини. Пробуватимуть перетворити ЄС з наднаціональної структури у звичайну міжнародну організацію. Наскільки це реалістично, адже Франція все ж є президентською республікою?

Руйнувати – навряд. Зовнішня політика – не їхня компетенція. Але можуть наробити багато галасу і бардаку. Тому ризики – абсолютно реальні.

Чому ще вирішується доля Європи?

Франція, яка завжди обережно ставилась до розширення ЄС, може змінити своє сьогоднішнє позитивне ставлення до нашого майбутнього членства. Це дуже ускладнить перемовний процес, побудову коаліцій нами всередині ЄС.

Це ускладнить безпекову політику. Хтось навколо Ле Пен може сказати: «Давайте це робити на національному рівні, ми – ядерна держава». А Європі критично потрібна безпекова політика: запровадження нових посад, бюджетів і стратегії, куди Європа йде.

У перший тиждень після оголошення Макрона про розпуск парламенту у Франції почався політичний хаос: переговори про коаліції серед лівих та правих, лідер республіканців навіть закривав офіс, щоб не втратити посаду. Які висновки можете зробити після першого передвиборчого тижня?

Національні вибори відрізняються від європейських. Зараз важко зрозуміти, чи працюватимуть усі праві. Чи працюватиме Ле Пен, наприклад, з Земмуром? Наскільки ліві навколо Глюксманна покажуть результат?

Чи є взагалі шанс у класичних партій, тих самих республіканців, показати результат? Або вони просто розчиняться: хтось піде до Ле Пен, хтось ще кудись. І тоді центру у французькій політиці не буде. А буде як в умовній Бразилії, де є лише ліві або праві. Це означатиме дуже хитку нестабільну політику на перспективу.

Вибори до Європарламенту

Які ключові підсумки виборів до Європарламенту?

Вони були доволі передбачуваними. Основний баланс сил зберігся. Думаю, це не дуже подобається Москві. Багато залежатиме від співпраці класичних партій – християнських демократів, соціал-демократів та лібералів.

Найбільший виклик на сьогодні – чи зможуть праві працювати разом. Чи зможуть працювати разом Ле Пен і Мелоні. Чи створять вони єдину велику праву фракцію, яка претендуватиме на реальний вплив в Європі?

П’яте питання – наскільки цей Європарламент зможе проявити ініціативу та креатив у важливих для ЄС питаннях. Насамперед безпекових. Та у питанні розширення, адже Україна першою в історії починає переговори про вступ під час війни.

Зелені втратили найбільше місць у Європарламенті. Це може призвести до пом’якшення європейської зеленої політики і послаблень «зелених вимог» для України?

Навряд. Думаю, всередині процеси зеленої революції будуть йти дещо по-іншому. Значна частина громадян хотіла б зберегти статус-кво, такі як дизельне паливо. Їм важко пояснити, що потрібно робити суттєві інвестиції у майбутнє, які не дають швидкого результату. Але «зелені вимоги» точно не будуть послаблені.

Матеріали по темі