Відеокоординатор AFP у Києві Арман Солдін (32 роки, ліворуч) і фіксер Олексій Оболенський (справа), Донбас 29 квітня 2022 року. Арман загинув від ракетного удару РФ у Часовому Яру 9 травня 2023 року. /Getty Images
Категорія
Війна
Дата

Битва за праймтайм: Україні все важче утримувати увагу світу на війні. Як нам боротися за іноземну аудиторію? Три умови від лауреата премії Emmy Awards for News Азада Сафарова

5 хв читання

Відеокоординатор AFP у Києві Арман Солдін (32 роки, ліворуч) і фіксер Олексій Оболенський (справа), Донбас 29 квітня 2022 року. Арман загинув від ракетного удару РФ у Часовому Яру 9 травня 2023 року. Фото Getty Images

Ми всі дуже хочемо, щоб тема України не сходила з перших шпальт і праймтаймових новин світових медіа. Але для іноземної знімальної групи кожен день роботи в Україні – це великі витрати для телеканалу. Тисячі доларів коштує лише дорога до України. Що роблять локальні продюсери, щоб утримати увагу світу на Україні, розповідає продюсер британського Sky News Азад Сафаров, який разом з колегами з видання отримав нагороду International Emmy Awards for News за висвітлення подій в Україні.

Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?

Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!

Коли повномасштабна війна Росії проти України тільки почалась — це було шоком для всього світу. Телеканали не дуже зважали на витрати, розуміючи масштаби трагедії та важливість донести читачам інформацію. Але за півтора року війни передові медіа почали обережніше планувати свої бюджети. 

Вони розуміють, що війна затягується, а гроші потрібні на висвітлення подій і в інших країнах. Напад терористів ХАМАС на Ізраїль є прикладом того, як швидко ми можемо втратити увагу світу: майже всі головні телеканали світу рушили в Ізраїль.  

У таких умовах українські локальні продюсери (у народі «фіксери») роблять максимум, щоб утримувати увагу іноземних медіа саме на Україні. Вони займаються практично всім, щоб іноземні журналісти могли зафільмувати матеріал і видати його в ефір. Дістають дозволи, вибивають на всю команду акредитацію, шукають теми та героїв історій, ведуть перемовини щодо знімання, домовляються з героями про інтерв’ю, займаються логістикою, перекладають. 

Коли на BBC, CNN чи Sky News виходять сюжети на дві-три хвилини, ніхто не бачить кропітку й інколи багатоденну роботу локальних продюсерів. Радий, що цього року було визнано працю понад десятка цих людей: 27 вересня працівники Sky News отримали нагороду International Emmy Awards for News. Я став одним з таких переможців.

Інструменти, які допомагають тримати увагу іноземців на темі України 

Я працюю локальним продюсером на британському телеканалі Sky News з початку повномасштабної війни. З 2014 року працював на CNN. Ця робота навчила мене розуміти основні потреби іноземних ЗМІ та що робити, щоб вони подовше залишались в Україні. 

Теми 

Ми часто помилково думаємо, що все, що потрібно світовим медіа, – це кадри обстрілів, стрілянини, вибухів. Можливо, на початку повномасштабної війни так і було. Але коли війна триває вже понад півтора року, лише моторошними світлинами утримати увагу західної преси й аудиторії не вдасться. 

Потрібні історії – неймовірних, хоробрих, вольових українців. Їх пошук – головне завдання продюсерів. 

Ви колись чули історію про те, як вихователі притулку біля Херсона впродовж дев’яти місяців окупації переховували 40 дітей по своїх домівках, щоб їх не забрали росіяни? А про те, як сапер підірвався на міні та втратив ногу, але через пів року знову повернувся на фронт, на південь, за власним бажанням? 

А читали про те, що діти, які пережили окупацію, втечу, обстріли, написали сценарій і зняли про себе фільм, щоб висловити свої емоції, свої переживання?

Саме це зачіпає серця і привертає увагу до України. 

За півтора року ми зі Sky News зафільмували багато таких історій про військових і волонтерів, батьків і дітей, переселенців і жертв російської агресії, жінок і чоловіків. Інколи я знаходив їх сам, інколи з допомогою своїх друзів, а інколи — почувши десь у розмові з незнайомцями. 

Ці історії подекуди настільки надзвичайні, що навіть Голлівуд не придумає таких сценаріїв для художніх фільмів. Знайти такі теми нелегко, але критично важливо. 

Оскільки я ще й співзасновник благодійного фонду «Голоси дітей», намагаюсь привертати увагу іноземних медіа до теми викрадання дітей росіянами, їх травмування через війну та реабілітацію. 

Умови

Щоб утримати західні ЗМІ в Україні, потрібно створювати для них найліпші умови: швидку акредитацію і доступ до фронту. 

На жаль, з цим є проблеми навіть нині. Щоб отримати дозвіл на знімання, подекуди треба від кількох днів до кількох тижнів. Іноземні ЗМІ фізично не можуть собі це дозволити. Кожен день «простою» означають для них великі витрати. 

Вони тут, щоб працювати, щоб показати жахи російських злочинів світу, і їм часто незрозуміло, чому українська влада заважає їм це робити й ставить перепони. 

Усі пам’ятають кадри звільненого Херсона – радість людей, які кидались обіймати та цілувати українських військових. Sky News був одним з перших іноземних медіа, який усе це знімав у звільненому місті. Ці кадри 11 листопада облетіли весь світ і розвінчали вмить російську пропаганду, яка стверджувала, що ЗСУ зайдуть у Херсон та розстріляють усіх мешканців. 

Натомість світ побачив інше – світ побачив правду. 

Саме за ці кадри ми з командою втратили акредитацію. На щастя, тимчасово. Тоді влада закрила доступ журналістам до міста. Жодні наші пояснення не переконали речників і речниць Генштабу та Міноборони. Чи мали ми дотриматись цих правил і дати виграти російській пропаганді? Ні. Ми, локальні продюсери, не могли таке допустити. 

Тому ми постійно залучаємо свої контакти та знайомства з військовими, щоб через них безпосередньо отримувати дозволи. Так ми зробили й тоді.

Наприклад, якби не дружба Олі Коновалової, локальної продюсерки з CNN, із військовими, багато чудових матеріалів про героїзм наших захисників на цьому телеканалі не опублікували б. Оля теж отримала Emmy.

На щастя, адекватних речників і пресофіцерів на фронті теж вистачає, як і в Генштабі та Офісі президента. Але досі воєнні кореспонденти та локальні продюсери працюють часто не завдяки, а всупереч. 

Як українці, ми звикли до такої реальності. Але для іноземних ЗМІ це неприйнятно, і вони що далі, то менше хотітимуть працювати в таких умовах. Як локальні продюсери, ми часто виправдовуємо дії влади, пояснюючи іноземним ЗМІ, що це не цензура, а бюрократія. 

Переконати героїв говорити на весь світ

Ми служимо мостом між західними журналістами та українськими реаліями. Намагаємось згладити кути, налаштувати довіру між сторонами, щоб іноземні ЗМІ не сприймали наших як щось загрозливе. До того ж це стосується ставлення як з боку військових, так і від пересічних громадян. 

Вкладаємо багато ресурсів, контактів, знайомств і часто психологічних навичок, щоб переконати героїв говорити на весь світ. 

Наприклад, якби локальна продюсерка Софія Кочмар два місяці підряд не сиділа б під моргом у Бучі, чекаючи з рідними жертв і слухаючи їхні свідчення про звірства російських солдатів у місті в перші тижні вторгнення, не вийшли б дуже важливі документальні фільми «Я звертаюсь до нього за іменем» на BBC World та «Загублені душі» на 60 minutes CBS News. Софія також отримала Emmy. 

Робота локальних продюсерів дуже важлива – вони є тими, хто відчиняє двері для іноземних медіа до України та українців. Вони роблять усе можливе, щоб Україна залишалась у праймтаймових новинах. 

Що більше нас не забуватимуть, то більше ми можемо розраховувати на допомогу – фінансову, військову, гуманітарну. Більш ніж упевнений – після перемоги роботу локальних продюсерів визнають не лише за кордоном, а й в Україні.

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Тетяні Павлушенко – [email protected]

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Попередній слайд
Наступний слайд