Військовий заколот керівника ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина тривав менше доби, проте він істотно вплине як на позиції РФ на міжнародній арені, так і на настрої всередині країни.
Президент РФ Володимир Путін багато років вибудовував абсолютно лояльну до себе систему влади, знищуючи будь-яких конкурентів. До останнього він був глибоко переконаний, що війна на виснаження дає йому істотну перевагу. Адже мінливі західні демократії значно більш залежні від настроїв суспільства, політичної конкуренції і економічної ситуації, ніж вкорінена російська автократія, де влада асоціюється лише з однією людиною.
І союзники, і опоненти РФ, попри різне ставлення до самої фігури Путіна, все ще вважали, що його влада міцна, і так чи інакше, з ним доведеться мати справу. Проте «заїзд» військової колони ПВК «Вагнер» змінив це уявлення.
Захід уже готується до того, що Росія раптово може припинити існування. Країни БРІКС та ОДКБ – головні союзницькі платформ РФ – поки ніяк не коментують події в РФ. Але очевидно, що союзники Росії навряд чи будуть тепер розглядати її як стабільного лідера регіону і довгострокового партнера.
Справжні наслідки демаршу Пригожина на Москву ще попереду, але вже зараз стає зрозуміло, що влада Путіна як ніколи слабка, а абсолютно лояльна політична система виявилася неготовою зустрітися з реальним викликом.
Причини конфлікту
Справжня мета Пригожина і інших ватажків ПВК «Вагнер» під час незавершеного походу на Москву все ще до кінця не зрозуміла. Більшість оглядачів і аналітиків розглядають події виключно в фокусі інтересів і міркувань безпосередньо Пригожина, хоча варто розуміти, що структура вагнерівців значно складніша.
Пори те, що Пригожин безумовно є головною медійною фігурою «Вагнер», він не є одноосібним лідером і навряд чи має таку владу, аби наказувати йти на Москву найманцям без їхнього бажання.
Бойовим лідером вагнерівців є колишній офіцер спецназу ГРУ ультраправий націоналіст Дмитро Уткін з позивним Вагнер. Власне, його позивний і став і назвою групи найманців. Також в групи найманців є так звана «рада польових командирів», яка складається з найбільш досвідчених найманців, але про цих людей взагалі відомо дуже мало.
В імперії «Вагнер» Пригожин відповідає скоріше за фінансову і медійну сторони, а ніж за безпосереднє управління бійцями, адже сам він не має багатого військового досвіду.
Причини повстання вагнерівців можна розглядати в двох площинах: конфлікт Пригожина і міністра оборони РФ Сергія Шойгу, який скоріше нагадує політичну конкуренцію, і конфлікт Уткіна з Рамзаном Кадировим, який вже має ідейне підгрунтя.
Після тривалої кривавої битви за Бахмут Сергій Шойгу очевидно зміг перемогти Пригожина в боротьбі за ресурси і довіру Путіна.
Приблизно в січні «Вагнер» перестав отримувати в’язнів для поповнення своїх втрат, натомість міністерство оборони створило свої підрозділи для ув’язнених «Шторм».
Пригожину довелося шантажем виводити своє угрупування з Бахмуту, де битва зайшла для нього в глухий кут і загрожувала повним знищенням його армії. Він декілька разів погрожував вивести свої підрозділи, перш ніж їх дійсно замінили формування регулярних військ РФ.
Також лідер вагнерівців намагався перекласти всю відповідальність за свої військові невдачі на міноборони та Генштаб РФ. Звинувачуючи останній у «снарядному голоді», ухваленні неправильних дій і активно критикуючи Шойгу.
Нещодавно міністерство оборони РФ очевидно вирішило усунути свого конкурента, створивши наказ про обов’язкове укладання контракту з відомством усіх приватних і добровольчих військових формувань, які воюють на боці РФ. Після чого вагнерівці могли втратити фінансові ресурси і потрапити в зону прямого впливу міністерства. Що мало призвести до політичної нейтралізації Пригожина.
Паралельно з цим розвивався інший конфлікт – між тими, хто підтримує дії президента РФ в плануванні і реалізації так званої СВО і тими, хто починав його активно критикувати.
Основна критика Путіна доносилася з боку вагнерівців і так званого «клубу розлючених патріотів», який очолює воєнний злочинець Ігор Гіркін. Хоча і між самими Пригожиним і Гіркіним відносини непрості, але вони обидвоє дозволяли в адресу Путіна досить жорсткі висловлювання.
Критика вагнерівців докотилася і до пропутінських кадирівців, після чого між ними почалася заочна перепалка. В цей момент у публічне поле вийшов навіть сам Уткін, який був учасником обох чеченських воєн, із багатьма кадирівцями в Першій Чеченській війні був по різні боки барикад.
Конфлікт зрештою так нічим і не закінчився, але він наочно показав розкол у військових формуваннях РФ:
- перші підтримують міноборони РФ і Путіна;
- другі критикують Путіна і Шойгу та вимагають посилити військову участь (провести загальну мобілізацію, використовувати тактичну ядерну зброю).
Цей розкол дзеркально відображається і на російському суспільстві. Хоча точних кількісних вимірювань російські екзит-поли звісно не публікують.
Низький спротив повстанню вагнерівців показує, що тих, хто не підтримує Путіна в силових і військових структурах уже стало досить багато.
Навіщо Пригожин пішов на Москву
За версією самого Пригожина, похід на столицю планувався для того, аби завадити знищенню групи «Вагнер». В липні ПВК мало віддати все своє важке озброєння міноборони РФ і або укласти контракти з ним, або бути розформованим.
Але похід на Москву, очевидно, це крайній крок і, скоріше за все, всі інші аргумент Пригожин використав.
Для нього і його оточення ліквідація «Вагнер» означатиме втрату будь-якої влади і високі ризики фізичного знищення. Адже вони вже встигли назбирати великий список ворогів в РФ.
Ймовірно Пригожин хотів би отримати «тиху гавань» для розташування своїх баз і збереження основного заробітку в країнах Африки, де бойові дії менш інтенсивні, а винагорода достатньо висока аби утримувати невелику приватну армію.
Чи дійсно планував Пригожин захоплювати владу саме зараз — сказати важко. Скоріше ні, ніж так.
По-перше 5000 солдат, які нібито йшли на Москву, навряд чи вистачило б для встановлення повноцінного контролю за столицею Росії. Навіть у випадку блокування основних державних будівель очевидно після цього були б перемовини. Принаймні якби повстання не підтримало вище армійське керівництво РФ або великі маси населення.
Але існує висока ймовірність того, що Пригожин не зникне з радарів і продовжить формувати довкола себе ядро заколотників для більш потужного і організованого перевороту.
Рішення зупинити наступ на Москву виглядає дуже неоднозначним і не отримало підтримки навіть у деяких прихильників Пригожина. За даними російських видань, бойовий ватажок вагнерівців Уткін нібито негативно сприйняв рішення про розворот колони. Це може призвести до того, що незалежно від домовленостей Пригожин буде змушений знову виступити проти Путіна. Адже якщо ти очолюєш багатотисячну орду найманців зі зброєю, ти не можеш просто віддати їм наказ, з яким вони абсолютно не згодні, їх настрої доводиться враховувати.
Справжні наслідки демаршу Пригожина на Москву ще попереду, але вже зараз стає зрозуміло, що влада Путіна як ніколи слабка, а абсолютно лояльна політична система виявилася неготовою зустрітися з реальним викликом. Фото Gettyimages
Що буде далі з «Вагнером»
Версії майбутніх подій абсолютно різні, від повторення спроби перевороту через певний час до того, що групу «Вагнер» так чи інакше буде знищено, або ж навіть вона може спробувати піти з Білорусі на Київ.
Навряд чи Пригожин виводив вагнерівців з Бахмута і оголошував бойкот міноборони, аби кинути свій основний ресурс – озброєних найманців – у важкі бої і зазнати великих втрат. Скоріше за все, він сподівається перечекати цей час і зберегти свої сили, аби в зручний момент вихопити частину влади, ресурсів або територій РФ.
Відомий військовий аналітик Майкл Кофман вважає, що частина вагнерівців переїде до Білорусі і продовжить свою діяльність в Африці, а частина ймовірно залишиться в РФ і підпише контракт з російським міноборони.
Теоретично це може достатньо сильно ослабити «Вагнер» аби вони більше не несли військової загрози.
Інший військовий аналітик Роб Лі також вважає, що після втрати підтримки з боку російського уряду і втрати здатності вербувати нових найманців в РФ це вже не буде та сама організація. Навряд чи більшість рядових вагнерівців погодяться на вигнання до Білорусі.
Ймовірно велика частина з них вирішить залишитися і або вступити до армії РФ, або відмовитись від подальшої участі у війні.
Попри те, що нам не відомі всі умови домовленостей Пригожина і Путіна, складно уявити такий варіант, за яким би Пригожин дійсно зберіг всю свою владу, ресурси і статус.
Єдиною умовою для цього може бути заміна Шойгу на лояльного до вагнерівців Сергія Суровікіна, Михайла Мізинцева чи губернатора Тульської області Олексія Дюміна. Кожного з них розглядають як варіанти замість Шойгу і Герасимова. Але так чи інакше Пригожину доведеться піти. Принаймні публічно. Інакше конфлікт з Путіним неменуче повториться.
Військовий заколот керівника ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина тривав менше доби, проте він істотно вплине як на позиції РФ на міжнародній арені, так і на настрої всередині країни. Фото Getty Images
Битва за кремлівський трон
Слабкий і нерішучий Путін — це не той президент, яким його уявляли росіяни всі ці два з половиною десятиліття. Навіть серед його прихильників неодмінно будуть ті, хто не пробачить поступок вагнерівцям.
Найбільше Путін втрачає на міжнародній арені. Адже його позиції завжди будувалися на тому, що він є безумовним лідером РФ, з яким варто рахуватись. Ймовірно тепер Китай, Іран чи Індія розглядатимуть довгострокову перспективу співпраці з РФ зовсім інакше. Для них з’являється цілком реальна можливість того, що Росія в будь-який момент може розвалитись на шматки.
Потенційно це може змусити Індію відмовитись від російської зброї і перейти з антинатовського союзу до пронатовського. Китай може переглянути концепцію зміцнення влади в Тихому океані на розширення впливу на Далекому Сході.
Країни ОДКБ очевидно іще більше віддаляться від цього союзу. Частина з них перейде під вплив Китаю, Туреччини або навіть прозахідний вплив.
Путін лишається в оточенні людей, які не змогли забезпечити його безпеку. Вперше з початку повномасштабного вторгнення довга війна більше йому не вигідна. Адже чим довше вона триває, тим більше шансів на повторний заколот і можливо навіть успішний.
Навіть у вигнанні Пригожин буде небезпечним для Кремля. Адже поступово критиків Путіна ставатиме все більше. Можливо саме в цей момент оточення Путіна, бачачи його нерішучість, почне задумуватись про свого наступника, який би забезпечив їх владу і існування після усунення нинішнього очільника РФ.
Зараз Кремль намагається інформаційно нейтралізувати «Вагнера». Путін уже заявив, що група повністю фінансувалася з бюджету РФ і тільки за останній рік на неї витратили 86 млрд руб.
Очевидно в інформаційному просторі РФ Пригожин потрапить під тотальну заборону. Але як довго ця ситуація триватиме в цьому невизначеному статусі сказати неможливо.
Якщо Путін не зробить рішучий крок для знищення «Вагнера» або заміни військового керівництва, невдовлення ним продовжить зростати.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
