Україна з перших тижнів війни з Росією думає про власну версію Плану Маршалла, який допоміг Європі відновитися після Другої світової. Які ще приклади масштабних відбудов варто врахувати українцям? Про це розмірковують три професори з Лондонської школи економіки, Кембриджу та Університету Торонто.
СЕО найбільшої приватної компанії України «Метінвест» Юрій Риженков не виключає відновлення роботи заводу «Азовсталь» у Маріуполі після деокупації міста.
«Повернути до довоєнного рівня більшість заводів, які є під контролем України, – справа кількох місяців. На «Азовсталі», підозрюю, пошкодження були значними, потрібен час, аби відновити там довоєнні операції», – сказав він відповідаючи на питання про масштаби втрат української економіки у подкасті Money talks від The Economist, присвяченому відбудові України.
Але чи потрібна післявоєнній Україні умовна «Азовсталь», як і десятки інших підприємств, зруйнованих Росією після 24 лютого? Дискусії про український формат та спрямованість «плану Маршалла» тривають чи не з перших тижнів війни з Росією. Збитки оцінюються у сотні мільярдів. Але які з них варто компенсовувати у першу чергу?
«Модернізація не означає відбудову самих будівель чи доріг. Це перезавантаження життя багатьох людей, зміна соціального матеріалу в українському середовищі, каже заступник директора МВФ від України Владислав Рашкован у іншому подкасті про відбудову України від OMFIF (Official Monetary and Financial Institutions Forum). – Нам потрібно позбутися радянської спадщини та тієї форми соціальної організації, яка існувала в СРСР».
Що це значить на практиці? Обережно ставитися до ідеї «магічних пігулок», здатних повернути економіку України до стану справ на лютий 2022 року, радить і професорка університету Каліфорнії-Берклі Ульріка Мальмендьє. Вона модерувала дискусію про уроки повоєнних відбудов минулого, що відбулася на конференції донорів України у Берліні 26 жовтня.
Участь у розмові взяли професорка університету Торонто Маргарет Макміллан, професор економічної історії Лондонської школи економіки Альбрехт Річль, та професор Кембриджського університету і економічний радник президента Володимира Зеленського Олександр Роднянський.
Історичний досвід не обмежується Планом Маршалла для Європи після Другої світової. Що Україні важливо засвоїти з нього?
Маргарет Макміллан, професорка Університету Торонто
«Важливо не розділяти економіку, політику та соціальні перетворення»
Французький філософ Етьєн Жільсон казав: «Історія – це єдина лабораторія, яку ми маємо, щоб перевірити, до яких наслідків нас можуть привести ті чи інші ідеї». Дійсно, історія не дає нам чітких уроків, але принаймні, вона дозволяє формулювати питання.
Є багато прикладів у період після Першої світової війни, коли спроби відбудувати ту чи іншу країну провалилися. Світ намагався реформувати європейську економіку, але ці спроби виявились невдалими. Почасти – через полярність національних інтересів та відсутність умовної «наддержави», яка могла би втрутитися у цей процес.
Саме так сталося після Другої світової. План Маршалла ознаменувався успіхом за рахунок залучення США з їхніми ресурсами. Інша важлива підвалина, про яку потрібно памʼятати і зараз, – ви не можете відокремлювати економічну відбудову від того, що відбувається у політиці, як внутрішній, так і зовнішній. У цьому сенсі сьогоднішня ситуація відрізняється тим, що на арені серед ключових гравців присутній Євросоюз.
Руйнування цивільних кварталів у Лондоні, 1940 рік. Фото Getty Images
Ще один важливий мотиватор для появи Плану Маршалла, на мій погляд – спроби Сталіна та Радянського Союзу розповсюдити свій вплив у Європі. Мені здається, це було фактором, який налякав американський конгресс. Не виключаю, що без цього плану могло й не бути.
Суттєвий параметр – обсяги. План Маршалла сягав за обсягом 5% ВВП США у 1948 році, здебільшого гранти, а не кредити.
Характерна особливість будь-якої масштабної реконструкції – це підтримання зв’язку з тими, хто надає допомогу, та тими, хто її отримує. У рамках плану Маршалла були створені місцеві адміністративні та громадські установи із координації відбудови. Це дозволило повернути європейцям відчуття впевненості. Люди змогли брати безпосередню участь у відновленні власних країн. Хоча й у цьому сенсі були негативні приклади, такі як Греція, де були перестороги щодо корупції.
Цікавим є нещодавній кейс Афганістану, який показує, що відбувається, коли країна не готова приймати масштабну допомогу. Важливий урок із цього кейсу – не варто чекати з початком реалізацї «плану Маршалла» до кінця війни, але при цьому важливо не розділяти економіку, політику та соціальні перетворення. Тобто разом з фінансовою допомогою потрібні зусилля з побудови сильних інститутів.
Альбрехт Річль, професор економічної історії Лондонської школи економіки
«План Маршалла був найбільш успішним у країнах, де США слідкували за використанням ресурсів»
Підготовка до пост-воєнної реконструкції в американських колах розпочалась ще у 1941 році, задовго до того, як США увійшли у війну.
Американців, які думали про відбудову Європи після Другої світової лякали величезні рахунки. Після війни було зрозуміло, що жодна діюча на на той час міжнародна чи національна структура не змогла би покрити коротко- та довгострокові потреби Європи у відбудові.
До цього був не надто вдалий досвід реконструкції після Першої світової, хоча за обсягами фінансування було у кілька разів більшим за План Маршалла.
Автор Плану Маршалла Генерал Джордж Маршалл – крайній справа позаду від президента США Франкліна Рузвельта та прем'єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля Фото Getty Images
План виявився найбільш успішним у тих країнах (Німеччина, Британія, Франція), де американці користувались значним спектром важелів впливу та можливістю ледь не повністю слідкувати за використанням наданих ними ресурсів.
Тож план Маршалла, одразу планувався як проєкт, який має чітко визначений термін дії. Ключовою його задачею було зрештою дати можливість континенту стати незалежним від зовнішньої допомоги, тобто почати заробляти, виробляти та експортувати власну продукцію.
Олександр Роднянський, професор Кембриджського університету, радник президента
«Одна із найуспішніших відбудов у історії – Індонезія після цунамі 2004 року»
Є три критичні принципи майбутньої відбудови України.
Перший – акцент не лише на широкій фізичній відбудові, а й на економічній та соціальній. Формуючи план ми повинні розуміти, яких результатів він дозволить досягти. Цей ефект має бути вимірюваним.
Україні потрібен послідовний та чітко обмежений у часі план, який вміщатиме одразу коротко- (відбудова у найкоротші терміни), середньо- (модернізація енергетичної галузі країни та підвищення загальної енергоефективності) та довгострокові (у тому числі, реабілітація тих, кого фізично та ментально зачепив конфлікт) цілі.
Другий принцип – створення надійної інституції, яка опікуватиметься процесом відбудови, координуватиме внутрішні та зовнішні зусилля. Перевага такого підходу в створенні єдиної точки входу у процесі реконструкції. Мінус – різні актори можуть конкурувати між собою. В історії є і позитивні, і негативні приклади у цьому сенсі.
Третій аспект – координація міжнародних донорів та залучення усіх видів фінансування (бюджетного, приватного та під конкретні проєкти).
Яскравий приклад однозначного провалу відбудови – це Афганістан. Країна отримала близько $150 млрд, але це була серія короткострокових проєктів без розуміння певного глобального задуму. Тому важливо, щоб у відбудови був «локальний власник». У Афганістану була відсутня подібна структура. Тому відбудовою більше опікувалися донори, а не місцева влада.
Військові дії у Афганістані, 2002 рік Фото Getty Images
Інший приклад провалу – Гаїті після землетрусу у 2010-му. Там було, зокрема, багато корупції. Як наслідок – втрачені можливості.
Для контрасту є один з найуспішніших у світовій практиці кейс Індонезії, який до речі, зараз уважно вивчає Україна. Після цунамі у 2004-му країна створила окремий орган – BRR Agency. Він отримав повний мандат від місцевої влади на координацію відбудови, будучи при цьому прозорою та підзвітною структурою.
Питання до України: якою структурою вона хотіла би скористатися. Чи має це бути агентство за прикладом Індонезії, що за суттю схоже на окреме міністерство відбудови, чи краще піти шляхом створення фонду або ж банку реконструкції, як було у випадку з Планом Маршалла.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
