Журнал The Economist опублікував інтерв’ю з Валерієм Залужним (яке відбулося 3 грудня). На думку головнокомандувача ЗСУ, мобілізація в Росії пройшла успішно, і наприкінці січня-початку березня противник знову спробує прорватися до Києва. Forbes вибрав головне.
Про найважливіший досвід, отриманий під час війни. Для нас, для військових, війна розпочалася 2014-го. Усе, що сталося 24 лютого — це просто збільшення масштабу. У нас був фронт 403 км та 232 опорні пункти. А до 24 лютого цей фронт зріс до 2500 км. Найважливіший досвід, який ми отримали і який сповідуємо майже як релігію: російських та будь-яких інших ворогів потрібно вбивати. Просто вбивати. Головне — не боятися це робити.
Про командувача російських військ в Україні Сергія Суровікіна. Суровікін — типовий командир часів Петра I, держиморда, солдафон із гоголівського «Ревізора».
Він виконує наказ за всяку ціну. Ми зрозуміли, що це не працює. Звісно, у нас були свої держиморди, які намагалися підтримувати порядок кулаками. Але в українській армії це не працює. Треба залишатися людиною в будь-якій ситуації, це найголовніше. Залишитися людиною означає стати лідером. Бути розумнішими, сильнішими, талановитішими і вже тоді намагатися керувати людьми.
Про довіру до підлеглих. Я довіряю своїм генералам. З початку війни я звільнив десять із них за службову невідповідність. Ще один застрелився. Я довіряю Сирському. Якщо він каже, що йому потрібна ще одна бригада, то вона дійсно потрібна. Я мушу слухати людей на місцях. Тому що ініціатива там.
Про три стратегічні завдання України:
- Утримати лінію оборони та не втратити більше жодної позиції. Це дуже важливо. Звільняти залишену територію у 10–15 разів складніше, ніж утримувати її в обороні. Наше завдання зараз — утримати територію та дуже чітко відстежувати за допомогою наших партнерів, що відбувається, де росіяни готуються. Це наше стратегічне завдання.
- Зібрати ресурси для воєнних дій у лютому. Ми повинні мати свіжі сили та резерви. Усі наші війська зараз у боях. Вони стікають кров’ю і тримаються лише завдяки мужності, героїзму та здатності командирів тримати ситуацію під контролем. Нова фаза може розпочатися в найгіршому випадку наприкінці січня, у кращому — у березні. І вона може розпочатись не на Донбасі, а на київському напряму з Білорусі. Не виключаю, що й у південному напряму.
- Посилити протиракетну та протиповітряну оборону. Енергетика України, на мою думку, на межі. Якщо буде зруйнована, дружини та діти солдатів почнуть замерзати. Який настрій буде в бійців, ви можете собі уявити? Без води, світла та тепла, чи можна говорити про підготовку резервів для продовження бою?
Про необхідність мобілізації. Ми й так її проводимо. У нас достатньо людей, і я чітко бачу, скільки маю війська. Мені ще не потрібні сотні тисяч солдат. Потрібні танки, бронетранспортери, бойові машини піхоти. І боєприпаси. Зверніть увагу, що я зараз не прошу винищувачі F-16.
Про потребу в озброєннях. Нам потрібно накопичувати ресурси. Ми зробили всі розрахунки — скільки потрібно танків, артилерії тощо, і таке інше. Я говоритиму про це з головою об’єднаного комітету начальників штабів США Міллі. Якщо ми не отримаємо те, що просимо, боротимемося до кінця. Але наслідки неважко передбачити.
Я знаю, що можу перемогти ворога. Але мені потрібні 300 танків, 600–700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, на мою думку, цілком реально вийти на рубежі 23 лютого. Але не можна це зробити з двома бригадами. Я отримую менше, ніж мені потрібно. Але ще не час звертатися до українських солдатів так, як Маннергейм звертався до фінських. Ми можемо й маємо взяти набагато більше територій.
Про тактику використання високоточних РСЗВ. Росіяни адаптувалися до появи HIMARS. Вони пішли на відстань, яку надані ракети HIMARS не можуть досягти. А в нас немає нічого далекобійнішого.
Про протиповітряну оборону. Зараз у нас середня ймовірність ураження цілі 0,76. Росіяни використовують цей коефіцієнт, коли планують ракетні обстріли. Це означає, що замість 76 ракет вони запускають 100 і 24 з них досягають цілі. А що роблять дві ракети з електростанцією? Виводять із ладу на два роки.
Фахівці НАТО знають абсолютно все до дрібних деталей, усе зрушило з мертвої точки. Ми вже маємо кілька систем NASAMS. Мало, але є. Уже використовується німецька IRIS-T. Нам потрібні десятки таких систем.
Про ймовірність просування ЗСУ на Крим та нову наступальну операцію. Щоб вийти до кордонів Криму, нам необхідно подолати 84 км до Мелітополя. Цього достатньо, тому що Мелітополь дасть нам повний вогневий контроль над сухопутним коридором, ми можемо обстрілювати Кримський перешийок із тих самих HIMARS. Це повертає нас до питання ресурсів. Я можу розрахувати, зважаючи на поставлене завдання, який необхідний ресурс для створення бойового потенціалу.
Ми говоримо про масштаби Першої світової війни. Коли я сказав начальнику штабу британської оборони Ентоні Радакіну, що в Першій світовій війні Велика Британія випустила мільйон снарядів, він відповів: «Якщо ви випустите стільки ж снарядів, нам не буде на що жити, ми втратимо Європу». Коли нам кажуть: «ви отримаєте 50 000 снарядів»», західні фінансисти й то непритомніють. З такими ресурсами я не можу проводити нових великих операцій, хоча ми зараз працюємо над однією. Вона вже на підході й ми використовуємо набагато менше снарядів.
Про російську мобілізацію і новий наступ на Київ. Мобілізація в РФ спрацювала. Це неправда, що мобілізовані не боротимуться. Вони будуть. Цар сказав їм йти на війну, і вони йдуть. Я вивчав історію двох чеченських воєн — там було те саме. Можливо, мобілізовані не так добре оснащені, але вони однаково створюють нам проблему. За нашими оцінками, вони мають резерв в 1,2–1,5 млн людей. Росіяни готують приблизно 200 000 нових солдатів. Я не сумніваюся, що вони зроблять ще одну спробу взяти Київ.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
