30 років українського бізнесу. Якими ми були, як стали тими, хто ми є, — Forbes розповідає про те, як із руїн радянського ладу поставали ініціатива, винахідливість, ділова хватка українських підприємців. Один рік — одна історія, один урок. 2009 рік
«Антиколектори», «захистимо від банків», «позбавимо кредитного рабства» – такими оголошеннями рясніли стовпи та зупинки громадського транспорту. У 2009 році бум кредитування перетворився на гарбуз. Банки зіткнулися з масовими неплатежами, тоннами судових справ і розквітом бізнесу «рішал».
«Адвокати, судді, правоохоронці – всі працювали проти банків-«кровопивців», – згадує Борис Тимонькін. У 2009-му він був одним із найбільш шанованих фінансистів країни і очолював Укрсоцбанк, придбаний напередодні кризи італійською UniCredit Group.
Півторакратна девальвація гривні до долара боляче вдарила по валютних позичальниках. У 2009-му понад половину виданих кредитів було номіновано у валюті. Платежі за ними підскочили, придбана в борг нерухомість знецінилася, і її продаж не рятував від кредиторів.
В Укрсоцбанку дві третини кредитного портфеля були валютними. Банк був одним із лідерів за їхнім обсягом – разом з Укрсиббанком і Райффайзен Банком.
Власники мережі ресторанів «Пузата хата» отримали перед кризою в «Укрсоці» $70 млн. Вони звернулися в банк щодо відтермінування по виплатах і зниження ставки. Скаржилися на зменшення виторгу. Генеральний менеджер банку Джанні Франко Папа, розповідає Тимонькін, відмовив і порадив позичальникам знайти партнера з грошима. Ті пішли ні з чим, а банк підвищив ставку.
У лютому «Пузата хата» та кілька інших позичальників «Укрсоцу» перестали платити. Суд оголосив компанію банкрутом через борг перед постачальником продуктів. «Укрсоц» до переліку кредиторів не потрапив, дійшов до Верховного Суду, але програв. Ресторани мережі досі працюють, навіть вивіску не змінили, обурюється Тимонькін.
Боржники використали процедуру банкрутства, щоб під виглядом боргів вивести активи на користь повʼязаних осіб, згадує радник адвокатської фірми Sayenko Kharenko Олексій Колток, який 2009-го працював в Універсал Банку. Окремим жанром стало, за його словами, оскарження кредитних угод, застав і поручительств. Суди легко визнавали угоди недійсними через дрібні недоліки в документах. Верховний Суд зазвичай такі рішення скасовував, але завдання- мінімуму – затягти стягнення заборгованості – було успішно досягнуто.
Більшість корпоративних боржників не повертали гроші свідомо, згадує заступник голови Райффайзен Банку Наталія Гуріна, яка 2009 року очолювала департамент корпоративних ризиків. У пам’ять їй врізався кейс агрокомпанії з Миколаєва, яка намагалася позбутися кредиту через суд Молдови і попутно стягнути з банку збитки на $20 млн. Коли «Райффайзен» оновлював свою політику після 2009-го, згадує вона, було дуже важко знайти юристів для співпраці – майже в кожній юрфірмі були ті, що вели судові справи проти банків.
У боротьбі боржників із кредиторами перемогли перші. Нацбанк амортизував удар, видавши стабкредити одним банкам, схваливши націоналізацію інших (Укргазбанк, Родовід Банк, банк «Київ») і збанкрутивши ще якісь (Укрпромбанк). У довгостроковому плані проблему було заморожено, але не розв’язано. Критично низька якість кредитних портфелів далася взнаки в 2015-му, резюмує Тимонькін. Під час банкопаду з ринку пішли понад половина кредитних установ.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
